З 1950 року Африка пережила 220 спроб державних переворотів, підрахували дослідники «Вокс Україна». Це було стандартною стратегією встановлення прорадянської влади в країні. Із падінням СРСР російське втручання у життя Африки зменшилося, і тепер Росія намагається відновити контроль над континентом. Як вона це робить і які переслідує цілі – обговорили учасники експертної дискусії “Експансія Росії в Африці: гібридні методи та стратегічні цілі Кремля”.
Захід відбувся в рамках прес-туру журналістів африканських країн. До Українського кризового медіа-центру завітали Сайку Джамме (Saikou Jammeh), Гамбія, Journalists for Justice (JFJ), Оуго Джексон Біко (Ougo Jackson Biko), Кенія, Nation/bikozulu.com, Оррін Сінгх (Orrin Singh), Південна Африка, Eyewitness News Ібекве Ніколас Леонард (Ibekwe Nicholas Leonard), Нігерія, Premium Times of Nigeria. Разом з українськими експертами вони проаналізували інформаційно-гуманітарну експансію Росії в Африці, ризики для регіональної безпеки та виклики в контексті розширення української економічної та дипломатичної присутності на континенті.
Керівник Групи аналізу гібридних загроз УКМЦ, доктор філософії Володимир Солов’ян розповів про основні російські пріоритети у здійсненні африканської експансії.
Він зазначив, що Росія немає достатньо економічних важелів для того, щоб впливати на політику в африканських країнах. Це вона намагається компенсувати просуванням своїх інтересів у військово-технічній сфері і постачанням озброєння у конфліктні зони.
Ще один вимір – це харчова та енергетична безпека.
«Неможливо применшити важливість зернового коридору для стабільного постачання харчових продуктів в тому числі до африканських країн. Також в цьому контексті дуже важливо згадати, що Росія намагається бути першопроходьцем, коли мова йде про ядерну енергетику. Наразі російська компанія «Росатом» підписала певні угоди певні з щонайменше 20 африканськими країнами, і це буде посилювати залежність африканських країн від російських технологій в майбутньому», – спрогнозував експерт.
Володимир Солов’ян підкреслив, що Росія дуже зацікавлена насправді в отриманні доступу до алмазних покладів.
«Враховуючи, що ці компанії керуються російськими елітами, для них це чудова можливість створювати сірі зони і накопичувати кошти на війну. Знову ж таки сюди же корупцію можна прив’язати, бо російські еліти зазвичай на цьому і будують свої статки», – додав Керівник Групи аналізу гібридних загроз УКМЦ.
Кандидатка політичних наук, дослідниця-африканістка, представниця Фундації Global Ukraine Марта Олійник-Дьомочко охарактеризувала основні прийоми втручання РФ у політичні процеси в країнах Африки.
«Довгостроковою ціллю Росії є створення такого порядку денного міжнародних відносин, де б вона була таким потужним голосом і потужною силою, за якою пішли би країни Азії, Африки і Латинської Америки. Але для країни, яка фактично не визнає порядку міжнародних відносин і виступає за вирішення своїх інтересів з позиції сили, абсолютно нормальними інструментами в застосуванні своєї зовнішньої політики є підкуп політичних еліт, втручання у виборчі процеси, маніпуляції суспільною думкою, пропаганда. Все це раніше Росія робила і в Україні, і тому для нас це питання так само є чутливим, воно нам відчувається, і ми розуміємо, про що йде мова», – сказала вона.
Росія в африканських країнах отримує ресурси, контакти, політичну лояльність і має в деяких моментах навіть місце така таке явище як State Capture, коли фактично захоплення держави але не силовими методами а завдяки так званій м’якій силі.
«У втручанні Росії в політичне життя африканських країн ми можемо виділити три напрямки. Перше – це міжнародний майданчик. Другий – безпосереднє втручання у вибори, і третє – розхитування ситуації в країні через медіа, громадські організації. Це робиться для того, щоб створити хибний запит від суспільства, який буде вигідний Москві», – пояснила експертка.
А як в самій Африці бачать просування російських інтересів на континенті? Зі слів Ніколаса Леонарда, в кінці холодної війни росіяни втратили свій вплив.
«Ви повинні зрозуміти, що Радянський Союз був дуже впливовою структурою в Африці під час холодної війни. Натомість для багатьох африканських країн потужним партнером став Захід. Однак, з роками там почали це партнерство сприймати як належне і самі дали можливість Росії так активізуватись. Як тільки в Африці почало нарощуватись незадоволення Францією, відразу посилився анти французький наратив про деспотизм уряду. В певних регіонах люди почали вірити в те, що Франція експлуатує африканський континент» – відмітив гість.
Він уточнив, що те, з чим доводиться мати справу, не зовсім Fake News. Є певний аспект дезінформації, і Росія дуже гарно використовує це, розпалюючи ненависть. При цьому вони не обов’язково брешуть. Просто перекручують справжні факти, і певні елементи правди показуються по-іншому.
«Треба розуміти, що росіяни не зупиняться. В них і військова присутність, і освітня. Навіть російська мова в різних частинах Африки пропагується. Є стипендії. Вони привезли африканських журналістів в Росію, щоб вони висвітлювали, що відбувається. Це підхід, коли зрозуміло, що росіянам потрібно робити. А що робить з цим Захід? Я не можу зрозуміти наразі», – зізнався Ніколас Леонард.
Оррін Сінгх торкнувся питання політичного впливу.
«Коли мова йде про БРІКС, це не зовсім позитивно сприймається людьми в Південній Африці. Ті, з ким я говорив, не сприймають це як щось серйозне для регіону. Вони це більше бачать як політичний поступ», – розповів журналіст.
Приїхавши до України, учасники прес-туру прагнули у тому числі розібратись для себе у так званому кримському питанні. Від час дискусії директор New Geopolitics Research Network Михайло Самусь допоміг їм в цьому.
«Не існує ніякої кримської нації чи кримських людей», – наголосив він.
За часів Радянського Союзу була специфічна політика переміщувати людей з Росії на інші території. Так в 1944 році під час Другої світової війни СРСР просто взяв кримських татар, які дійсно є корінним населенням Криму і жили там століттями, і перемістив в Азію – в Узбекистан і Казахстан. Багато було вбито. Лише у 1994 році після розпаду Радянського Союзу кримські татари отримали право повернутися до Криму як своєї батьківщини.
До цього, з 1944 року Москва переселяла на звільнені території росіян замість кримських татар і українців, багато з яких переміщували в Сибір і депортували в інші регіони.
«В 1991 році, коли ми здобули незалежність, Крим знову ж таки був українським. Ми зіткнулись зі штучною зміною складу населення. Якщо раніше це були здебільшого українці та кримські татари, то тепер проживало дуже багато росіян. Коли я приїжджав Крим до 2014 року, то не відчував, що я українець. Не було відчуття, що я в Україні повністю. Все або майже все було російською мовою. Тому, коли у Росії кажуть, що у Криму притісняли росіян і російську мову, то це маніпулятивний наратив», – зазначив Михайло Самусь.
Він згадав, що в ті часи Президент України Кучма публічно казав, що в українських інтересах взагалі щоб Росія інвестувала в Крим.
«Київ думав, що таким чином росіяни не будуть втручатися і не будуть створювати передумови для війни, але як бачите, ця стратегія ні до чого не привела», – підсумував український експерт.
Престур відбувається в рамках проєкту «Unfold Ukraine to Global South», який Український кризовий медіа-центр реалізовує у співпраці та координації з Open Society Foundation за фінансування Міжнародного фонду «Відродження».
