Бабин Яр – місце живої пам’яті

У роковини трагедії Бабиного Яру відкрилась виставка «Дзеркало смерті: Бабин Яр». Про особливості експозиції, відношення до цього міста в радянські часи і зміні в підходах держави до формування історичної пам’яті йшла мова на брифінгу «Трагедія Бабиного Яру: як зберегти пам’ять в сучасних умовах», який відбувся в Українському кризовому медіа-центрі.

«Бабин Яр, інші місця, де відбувались розстріли, де ми можемо зазначити і пам’ять про українських євреїв, у радянські часи максимально знищувались, забудовувались», – розповіла керівниця НІМЗ “Бабин Яр” Роза Тапанова.

Бабин Яр є яскравим прикладом того, як тоталітарна машина максимально зробила так, щоб в твоїй пам’яті і пам’яті нових поколінь асоціації були лише зі спортом – з тиром, футболом, баскетболом, і було єдине місце, де люди збирались біля пам’ятника. В подальшому лише максимальне стирання цього.

Торкаючись державної політики пам’яті України по відношенню до трагедії Бабиного Яру, історик, етнополітолог, музейник, громадський діяч Віталій Нахманович відмітив, що її як такої не було. Раз на рік очільники держави приходили до радянського пам’ятника і покладали квіти. Решту часу, шановні, робіть що хочете. Внаслідок цього з’явилось чотири десятки пам’ятників і пам’ятних знаків, які ставлять організації, групи і просто небайдужі громадяни. Інколи це зовсім не стосується Бабиного Яру, як у випадку з пам’ятником остарбайтерам.

Спроби змінити такий підхід держави з’явились після Євромайдану, проте, вони були досить слабкі. Приватні ініціативи все одно домінували як в публічному просторі, так і безпосередньо в самому Бабиному Яру.

Роза Тапанова впевнена, що із сьогоднішньою війною, розумінням того, скільки в нас ще завдань постає, буде переосмислення і бачення того, що з місця забуття це має перетворитись на місце пам’яті.

«Коли ми почали займатися екскурсією і питати, що люди знають про історію 29 вересня, що там відбувалось, яким був той шлях, вияснилось, що багато матеріалу вони не знають. А коли ти цього не знаєш, у нас виникають будинки на місці розстрілів, малі архітектурні форми з торгівлі на місці, де людей роздягали. Історична пам’ять – не про колись, а про те, що зараз і буде потім», – визначила керівниця НІМЗ “Бабин Яр”.

Зі слів Віталія Нахмановича, виставка «Дзеркало смерті Бабин Яр» зовні побудована як умовний шлях євреїв до Бабиного Яру 29 вересня.

«Там є 7 зупинок, – пояснив він. – На кожній дізнаєтесь, що відбувалось там, а далі ви бачите інші злочини у Бабиному Яру щодо ромів, військовополонених, націоналістів та злочини, які чинив СРСР – депортацію кримських татар, Гулаг, Биківня тощо. Знайшли своє відображення і злочини сучасності. Серед них – Буча, Оленівка, Ягідне, обстріли Києва”.

На сьогоднішній день Бабин Яр – місце живої пам’яті, вважає Роза Тапанова. Дорослим людям, молоді і навіть дітям цікаво туди прийти: «В ньому зараз багато світла, заботи і опіки. Мабуть це через те, що, як казав Ігор Козловський, і в таких місцях є любов. Вона усіх нас поєднує».