Ірина ПОЛІЩУК, «ФАКТИ»
Про ймовірне підкорення України нашим агресивним східним сусідом сьогодні говорять не лише світові ЗМІ, а й лідери багатьох країн. Дані про загарбницькі плани Росії надають їхні розвідки. Так, днями німецьке видання Bild оприлюднило ймовірний план Кремля щодо підкорення України. За цією інформацією, якщо військове вторгнення виявиться успішним, тоді Росія має план, як у три стадії підкорити Україну та створити новий Радянський Союз. Водночас до Києва з візитами приїздять високопосадовці різних країн. Паралельно відбуваються численні телефонні перемовини президента України зі своїми колегами. Всі намагаються запобігти воєнному конфлікту в центрі Європи.
Щоправда, прессекретар Володимира Путіна Дмитро Пєсков заявив, що Росія не має жодних планів щодо нападу на Україну, а побоювання західних держав з цього приводу безпідставні. А український президент на пресконференції для світових ЗМІ заявив, що США та інші світові лідери перебільшують ймовірність війни між Україною та Росією, тим самим сіють паніку та дестабілізують економіку нашої країни.
Український дипломат, Надзвичайний і Повноважний Посол України у США (у 2015−2019 роках), голова правління Українського кризового медіа-центру Валерій Чалий в ексклюзивному інтерв’ю «ФАКТАМ» розповів, чому не всі країни вірять в повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Також дипломат пояснив, яка вірогідність сценарію використання України як розмінної монети у грі Заходу з Росією щодо переділу сфер впливу в Європі.
“Об’єднання України, Великобританії, Польщі назріло та має під собою основу”
— Валерію Олексійовичу, нещодавно в Україну з візитом приїздив президент Туреччини. Як ви оцінюєте ці перемовини та підписання низки двосторонніх угод?
— Туреччина — одна з важливих країн нашого партнерства в регіоні. Нагадаю, що навіть Стратегічна рада високого рівня між Україною і Турецькою Республікою була створена 10 років тому. Як людина, яка раніше входила до цієї групи, можу засвідчити, що багато рішень, ухвалених під час цього візиту, напрацьовувались досить довгий період. Тому, вважаю, важливим не лише той перелік документів, який підписувався, але й двостороннє співробітництво у сфері безпеки, військово-технічне співробітництво. У наших країн є багато спільних інтересів, і в цьому плані, думаю, розвиток такого стратегічного партнерства позитивний для обох країн. Тобто я б оцінив це позитивно.
— Напередодні візиту президента Туреччини Україну відвідали прем’єри Британії та Польщі, а Володимир Зеленський оголосив про створення нового політичного союзу з цими країнами. Але згодом з’явилась новина про відкладення створення такого альянсу. Поясніть, будь ласка, що сталось і як ви оцінюєте створення такого альянсу?
— На відміну від візиту президента Туреччини до України, який планувався досить давно і про нього було відомо заздалегідь, приїзд прем’єра Великобританії Бориса Джонсона — це була реакція саме на сьогоднішню ситуацію. Йдеться про допомогу Великобританії Україні у сфері оборони через ескалацію конфлікту російською стороною та скупчення військ на кордонах нашої країни. Вочевидь, саме в такому контексті треба сприймати дані візити. Це вияв солідарності керівників Британії та Польщі й готовність допомогти навіть летальною зброєю. Така відмінність зустрічей України з Британією та Польщею. Очевидно, ці візити відбулись вчасно.
Стосовно різних форматів альянсів, об’єднань чи союзів, то я завжди підтримую такі рішення, якщо вони мають стратегічний характер. Особливо за наявності спільних стратегічних цілей, базових цінностей та інтересів, коли, крім заяв та меморандумів, ще є напрацьовані плани, стратегії співробітництва, які несуть конкретний результат. Це все має базуватись, зокрема, й на підтримці громадян і політичній підтримці. Тому, в принципі, об’єднання України, Великобританії, Польщі назріло та має під собою основу. Це буде не оборонний союз чи міні-НАТО, але відбудеться формалізація того рівня стосунків, інституалізація без підписання якогось договору про нову організацію. Однак зафіксують цей формат. Вважаю, такий формат має перспективу. Для нашої країни це важливо в контексті вибудови таких альянсів чи об’єднань з країнами, які більш готові до військово-технічної підтримки України. Тому я б підтримав таку ідею. Водночас не радив би гнатись за якимось гучними назвами, піаром, а більше говорити про конкретні плани та результати взаємодії.
Останнім часом у нас такі альянси називають тріо, трикутник тощо, проте варто відійти від цифрових згадок в таких випадках. Якщо до таких союзів приєднаються ще якісь країни, то буде досить некомфортно. Назви тих чи інших об’єднань стають гучними та відомими завдяки результатам їхньої діяльності, а не навпаки.
“Лінія на заспокоєння така ж погана, як і лінія максимальної тривоги, що війна буде незалежно від обставин”
— Сьогодні ми спостерігаємо як ЗМІ, зокрема США, Британії, публікують новини, що Путін ось-ось нападе на Україну, та радять частині своїх дипломатів залишити нашу країну. Натомість європейці спокійніше ставляться до ситуації та не бачать потреби в таких кроках. Чому ми спостерігаємо аж настільки різну реакцію наших західних партнерів?
— Річ у тім, що реагувати на загрози в безпеці можна різними способами. Ті, хто приділяє більше уваги питанням економічної безпеки, як сьогодні Офіс президента та українська влада, заспокоюють всіх навколо задля того, щоб не відвернути інвесторів з України. Вони думають про інвестиції, залишаючи на задньому плані питання безпекових викликів в сенсі просування російських військ на території України чи російського наступу. Це один сценарій.
Є інший сценарій, що притаманний таким союзникам, як США, Британія: вони хочуть вжити превентивних заходів на підняття ставок з боку Кремля. Тобто відповісти симетрично — також підняти ставки, зокрема й в інформаційній війні, яка, по суті, вже триває. Мені здається, наразі ця лінія результативніша, ніж применшення загроз і викликів. Є велика проблема у тих, хто намагається применшити можливі загрози. Можна опинитись у пастці, якщо раптом такі загрози реалізуються, бо не буде готовності до оборони країни. Краще перестрахуватись та рухатись, враховуючи загрозливіший сценарій, ніж занижувати виклики й виявитись неготовими в разі прийняття в Кремлі рішення про подальшу атаку на Україну.
Вважаю, сьогодні Україна повинна бути, що називається, на одному боці разом з союзниками і стратегічними партнерами, такими як США та інші країни НАТО, а не давати привід російській стороні використовувати заяви керівництва України у своїх інформаційних цілях. Приміром, як це було зроблено на засіданні Ради Безпеки ООН. Коли росіяни аргументували відсутність російської загрози коментарями української сторони. Це неприпустимо! Шкода, яку таким чином завдає українське керівництво, більша за наявні економічні та фінансові втрати. Їх можна буде компенсувати, зокрема й за рахунок чи у співпраці з партнерами, а неготовність до можливої атаки Росії буде дуже загрозливою для нас всіх. Хочу підкреслити: йдеться не лише про повномасштабне вторгнення Росії, а про різний тип атак гібридного характеру. Це кібератаки, підрив стабільності всередині країни, використання енергетичної геополітичної зброї, інформаційні атаки. Тобто весь комплекс гібридної війни.
Ще раз скажу: лінія на заспокоєння така ж погана, як і лінія максимальної тривоги, що війна буде незалежно від обставин. Як перша, так і друга лінія — погані. Все ж разом з партнерами треба зробити ціну наступної агресії Росії набагато більшою, ніж ті здобутки, які намалювали собі в Кремлі.
— Від багатьох людей чую запитання: чому 2014 року, коли у нас анексували Крим, гинуло багато захисників України на Донбасі, ми не бачили такої хвилі підтримки від західних партнерів? Власне, не пам’ятаю, щоб в ті криваві для нашої країни часи до України настільки часто, як зараз, приїздили високопосадовці інших країн.
— По-перше, у 2014−2015 роках під час ескалації з боку Росії Київ також був центром дипломатичної активності. А по-друге, Україні тоді дуже багатьох зусиль вартувало, щоби країни Заходу стали на наш бік. Аби їхні розвідки не просто з’ясували факти обстрілу української території з боку Росії, визнали незаконною не лише спробу анексії Криму, але й присутність російських військ на території України на сході. Непросто було отримати від країн Європи політичну позицію: стороною конфлікту з Україною є Росія. Що наразі вже зроблено. Такі кроки Росії в той час (війна Росії проти України) відверто всіх шокували. Всі розуміли, що це може призвести до повномасштабного конфлікту в центрі Європі. Були спроби дійсно якось переконати Кремль та Путіна та знайти компромісні рішення. А тепер всі західні країни зрозуміли: гра у так званий компроміс, призводить до зростання апетитів у Кремлі, а не навпаки. Вони просто змінили свій підхід та погодились з нашою позицією, про яку ми говорили з 2014 року, що сильна, консолідована спільна позиція України та країн Заходу зупинить Росію. Натомість слабка позиція лише даватиме інші приводи для подальших кроків агресії з боку Росії. Тобто у них змінився підхід. І це відбулось, зокрема й нашими зусиллями.
У продовженні інтерв’ю, яке вийде незабаром, український дипломат, Надзвичайний і Повноважний Посол України у США (у 2015−2019 роках), голова правління Українського кризового медіа-центру Валерій Чалий розповість, яка вірогідність сценарію використання України як розмінної монети в грі Заходу з Росією щодо переділу сфер впливу в Європі.
