5 грудня 1994 року між Україною, Росією, Великою Британією та США було укладено міжнародну угоду про гарантії Україні у зв’язку з набуттям нею неядерного статусу. Цю угоду назвали Будапештським меморандумом, і того ж дня Україна приєдналась до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
В Українському суспільстві досі не має чіткого розуміння важливості цього документу. Лунають різні оцінки, однак, за цим галасом важко визначити саму сутність прийнятого документу. З цією метою Український кризовий медіа-центр ініціював Круглий стіл за участі народних депутатів України з профільних комітетів Верховної Ради України, фахівців з питань міжнародних відносин, міжнародного права та ядерної безпеки.
Експерти високого рівня спробували подивитись на події, яким виповнилось 30 років, роз’яснити, які зобов’язання міститься в тому документі, та хто і як має їх виконувати та знайти відповідь на питання «Будапештський меморандум – це нікчемний папірець чи живий документ, який варто використовувати сьогодні в якості аргументів?»
«Ми свідомо не запрошували на цю зустріч нікого з представників виконавчої влади, – уточнив Голова правління Українського кризового медіа-центру, Надзвичайний та Повноважний Посол Валерій Чалий. – Адже і Президент Володимир Зеленський і Міністерство закордонних справ вже висловились з приводу 30-річчя з моменту підписання меморандуму. Тому хочемо надати можливість експертній спільноті представити повний спектр думок з цього приводу. Тим більше, що у партнерстві з Київським безпековим форумом та іншими поважними інституціями наш центр завжди звертав увагу на безпекові питання, а тема гарантій безпеки для нас зараз актуальна як ніколи, особливо в контексті ядерних погроз Україні з боку Росії».
Позиція парламенту
Ще однією ціллю Круглого столу Валерій Чалий назвав зміцнення взаємодії між експертами та парламентським комітетом з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва.
Народний депутат України ІХ скликання, голова Комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко як юрист-міжнародник не схильний називати Будапештський меморандум історичним пам’ятником. Він дивиться на нього як на живий документ, який треба використовувати в якості важливого аргументу.
Стосовно українського парламенту, то він також відреагував на цю дату, прийнявши Звернення до світової спільноти та парламентів країн, які володіють ядерною зброєю.
Ключовими закликами в ньому є визнання відповідальності Російської Федерації за порушення за Будапештським меморандумом, активізація зусиль для припинення Російською Федерацією ядерного шантажу та виводу окупантів з території Запорізької атомної електростанції, створення міжнародного механізму контролю і відповідальності за дотримання гарантій безпеки, наданих державам, які добровільно відмовились від ядерної зброї, розгляд можливості надання Україні спеціальних гарантій безпеки разом із можливістю оборонної співпраці з Організацією Північноатлантичного договору, а також звернення до національних урядів щодо ухвалення рішення про запрошення України до НАТО і підтримку вступу до ЄС. Ми виходимо з того, що на сьогоднішній день головною безпековою гарантією для нас є вступ в Альянс», – підсумував Олександр Мережко.
Вкрай потрібною для України назвав тематикою Будапештського меморандуму і Народний депутат України Олексій Гончаренко. На його переконання, це можливість нагадати нашим партнерам, що це ніяка не благодійність з їхнього боку до України, а зобов’язання. Як мінімум тут є моральна і політична складова.
«Я часто виступаю у західних медіа, і повинен сказати, що багато хто взагалі не знає про існування цього документу і те, що в Україні 30 років тому буда ядерна зброя. Для нас життєве необхідно донести до них цю думку і знання про те, що Україна зробила, як пожертвувала своєю безпекою заради нерозповсюдження ядерної зброї у світі. Те, як воно завершилось для нас, так само стимулює сьогодні весь інший світ задуматись про те, що власну безпеку можеш забезпечити лише маючи ядерну зброю. Україні ж нічого не допомогло, і це чіткий сигнал. Сьогодні нам протистоїть ядерна Росія. Яку б армію ми не побудували, поки вони матимуть ядерну зброю, а ми ні, останнє слово залишатиметься за ними. І Росія вже показала, що вона готова його використовувати щонайменше в якості шантажу. Тому питання виживання України звучить просто: або ми стаємо членами НАТО, і над нами з’являється ядерна парасолька, або, якщо не беруть, відновлення власної ядерної зброї. Іншого шляху я не бачу», – визнав Олексій Гончаренко.
Погляд в минуле
Павло Жовніренко сьогодні головує у громадській організації «Центр стратегічних досліджень», а 30 років тому він був серед тих, хто формував українську лінію на перемовинах щодо підписання Будапештського меморандуму.
«Одним із закидів Москви на адресу документа було висловлювання про те, що меморандум – це не зовсім договір. Насправді це пояснення для тих, хто займається бізнес-правом. Для назви міжнародних договорів є відповідна конвенція, де написано, що будь-який документ, який підписано двома або більше державами, є міжнародним договором незалежно від його назви», – згадав він.
Для Павла Жовніренка найголовнішим є те, що написано в шостому пункті документа: «В разі виникнення проблем, пов’язаних з цим договором, сторони збираються на консультації».
«Зараз мусується тема переговорів. Двосторонні переговори з Росією, на мій погляд, взагалі не можуть бути, оскільки вона довела, що є недоговороздатною державою. Навіть, умовно кажучи, віддали окуповані території, а після того підписали якусь угоду, то яка може бути гарантія, що Росія не наплює на цю угоду, як вона наплювала на великий догові, в якому написано, що Крим і Севастополь є частиною України?», – навів приклад експерт.
Міністр охорони довкілля та ядерної безпеки України у 1992-1998 роках, автор книги “Історія ядерного роззброєння України”, представник України в Раді керуючих МАГАТЕ у 1995 році Юрій Костенко зазначив, що тінь минулого нависає над цією темою і сьогодні.
«Не тільки в медіа, а і у владних кабінетах здебільшого функціонує інформація, яку розробляв Кремль в темі ядерного роззброєння України. Паралельно проводились інформаційні війни, і на превеликий жаль, до сьогоднішнього дня українська влада, проводячи політику у міжнародних стосунках опирається не на рішення українського парламенту, які мали силу закону, а на іпсошні операції Російської Федерації проти України», – заявив Юрій Костенко, закликавши відштовхуватись від фактів та офіційних документів.
Він розповів, що після початку російської агресії у 2014 році Верховна Рада звернувся до країн-підписантів Будапештського меморандуму із вимогою його активувати, і це було зроблено. У Парижі зібралися керівники зовнішньополітичних відомств США, Великої Британії та України щоб обговорити питання російської агресії. Лавров на цю зустріч не приїхав. Домовились, що наступна зустріч відбудеться за місяць у Женеві, і туди вже Лавро приїхав, але заявив, що не уповноважений говорити на цю тему. Після цього був обраний новий президент, який переговорний процес в межах Будапештського меморандуму трансформував у переговори в межах Нормандського формату.
Не менш цікавим виявися інший факт.
«7 грудня 1992 року Президенту Леоніду Кравчуку через нашого посла в США був переданий наступний меседж: «Ми знаємо про ваші проблеми з Росією, але ядерна зброя не захистить вас від Росії. Навпаки, питання вашої безпеки стане ще гострішим. Єдина запорука безпеки – входження в трансатлантичні структури та співробітництво з ними», – процитував Юрій Костенко.
Директор Київського Безпекового Форуму, заступник Міністра закордонних справ України у 2014 році Данило Лубківський є представником команди, яка засновувала Женевський формат. Він і досі вважає його на той час найоптимальнішим форматом, що відповідав реаліям. Стосовно оцінки Будапештського меморандуму Данило Лубківський не згоден з тими, хто вважає його нікчемним документом.
«Саме через те, що це договір і природа цього документа стратегічно важлива для України, наш уряд першим ділом у 2014 році ініціював консультації з партнерами, і повернення до цього документа для нас має виняткове значення. Водночас треба усвідомлювати, що змінилася доба, і головний висновок, перед яким сьогодні стоїмо, говорить про те, що міжнародні відносини повернулись до своєї жорстокої, суворої, первісної форми, де жодний договір не може гарантувати нашу безпеку», – констатував Директор Київського Безпекового Форуму.
Європейський контекст
Говорячи про Будапештський меморандум, варто згадувати про євроінтеграцію України як наш стратегічний напрямок і бути учасниками тих дискусій, які зараз проходять в Європейському Союзі на рахунок спільної безпекової політики і можливих ризиків, які в собі несе можливий перегляд Сполученими Штатами своєї участі у НАТО. Так вважає Перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань інтеграції України до Європейського Союзу Вадим Галайчук.
«Всі визнають, що безпекові питання в ЄС недостатньо були врегульовані, і тому не зовсім зрозуміло, як будувати спільну політику безпеки у кризових ситуаціях. І часто забувають про 42-у статтю Договору про Європейський Союз, в якій йдеться про те, що в разі, якщо держава-член ЄС стає жертвою агресії на своїй території, інші держави-члени зобов’язані надати їй допомогу всіма засобами, що є в їхньому розпорядженні відповідно до статті 51 Статуту ООН. Ця стаття дуже схожа на ті гарантії, які даються у п’ятій статті НАТО, і вона вже застосувалась у 2015 році, коли Франція зазнала терористичних атак», – відмітив Вадим Галайчук.
Розмову продовжив Директор Мережі нових геополітичних досліджень Михайло Самусь, якій доволі критично оцінив рівень обороноздатності Європи.
«Час, коли США відповідали за безпеку і оборону Європи, стрімко закінчується. Їй фактично треба ставати дорослою і бути готовою виходити із сценарію, в якому Сполучених Штатів немає, а є Росія, яка загрожує стратегічними і тактичними ядерними комплексами», – відмітив експерт.
За його словами, сукупний оборонний бюджет ЄС складає близько 360 мільярдів євро, і при цьому вона витрачає менше 2 %. Треба рахувати, яким повинен бути цей відсоток, аби забезпечити необхідний рівень безпеки.
«В Європі немає стратегічної розвідки та інших стратегічних компонентів, у тому числі системи протиракетної оборони. Там просто не виробляють те, що може захистити від такого удару, який росіяни здійснили по Дніпру», – додав Директор Мережі нових геополітичних досліджень.
Що далі?
В умовах, якщо США зменшать свою зобов’язання, Європі доведеться передусім думати про ядерне стримування Росії, говорить експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара. При цьому ядерними державами на континенті є лише Велика Британія і Франція, яка ядерну зброю тримає виключно для себе. В цих умовах, на думку експерта, є три сценарії гарантування безпеки України.
«Перший – це ядерна зброя, що є складним юридичним, політичним та економічним питанням. Другий – так звана стратегія дикобразу, при якій ми повинні стати частиною Міні-НАТО. Нам це доволі складно зробити, враховуючи той рівень підтримки, яка нам надавалася з 2022 року. А в разі заморожування війни бажання наших партнерів буде зменшуватись. Залишається членство в НАТО. Чи в тій формі, яка є, чи в новій, яка точно буде, бо є контури. Ядро цієї організації – Сполучене Королівство, Північна Європа, Балтія, Польща, Румунія. В будь-якому випадку вони збираються себе захищати і стримувати Росію», – зазначив Олександр Хара, зауваживши, що все залежатиме від політичної волі і майбутньої конфігурації у Вашингтоні.
Якщо не вдасться залишити Європу без американської ядерної парасольки, то, звичайно, в України іншого варіанту немає, як покладатись передусім на себе. І перше – посилюватись ракетними і дроновими системами.
«Фактично маємо йти шляхом Фінляндії – готуватись до членства у НАТО, посилювати власну обороноспроможність і створювати сприятливу можливість стати членом блоку, коли відкриється вікно можливостей. І, звичайно, не можемо погоджуватись на будь-які альтернативні гарантії, бо нам зараз намагаються продати те саме, що продали у 1993-94 роках», – наголосив експерт Центру оборонних стратегій
Не слід відмовлятись і від використання м’якої сили. Це довів виступ журналіста та документаліста Юрія Макарова, який зняв фільм «Будапешт. Бомба під Незалежність». Працюючи над ним, від відчув, що тема Будапештського меморандуму і відповідних гарантій безпеки для України є досить чутливою на Заході, і тому потребує переосмислення.
«Я – не дипломат, не політик, не військовий, але є інформаційний та культурологічний аспект, де можу більш-менш експертно почуватися. За деяких умов саме цей аспект може виявитись вирішальним. Особливо, коли в тій чи іншій країні відбуваються вибори, або громадська думка починає тиснути на політиків», – сказав він.
В ході численних зустрічей на Заході журналіст зрозумів, що це дуже незручна тема. До того ж, багато хто взагалі нічого не знає про Будапештський меморандум і про те, що 30 років тому Україна мала третій у світі ядерний потенціал. Якщо взяти бібліографію, то нічого окрім книги Юрія Костенка, перекладеної англійською мовою, на цю тема немає.
«Були покази фільму в кількох аудиторіях, і професійні політологи, подивившись його, говорили, що взагалі нічого про це не знали. Це ознака певного непорозуміння – проблеми, яку треба виправляти. Йдеться не про істерику і не про нагадування, а переосмислення європейської системи безпеки», – зазначив Юрій Макаров.
