Наприкінці вересня 2015 року під час сімдесятої сесії Генеральної Асамблеї ООН держсекретар США Джон Керрі зустрівся зі своїми колегами — міністрами закордонних справ п’яти держав Центральної Азії для встановлення нової багатосторонньої платформи діалогу. А вже 1 листопада в Самарканді відбувся перший саміт C5+1, за підсумками якого шість країн ухвалили декларацію про розширення співпраці в торгівлі, транспорті та енергетиці.
Наскільки зріс потенціал цього політичного об’єднання? Яку роль сьогодні воно відіграє в регіоні і наскільки корисним для України може бути розширення подібних зв’язків? На ці питання спробували знайти відповіді учасники публічного заходу «Україна – Центральна Азія. Стратегія оновленого партнерства», організованого Фондом громадської дипломатії.
Представляючи аналітичний матеріал «Дипломатичний формат 5+1», аналітик Фонду Олексій Фещенко пояснив, що С5 – це дипломатична платформа, яка об’єднує п’ять ключових країн Центральної Азії – Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан – з однією зовнішньою державою-партнером для обговорення нагальних спільних проблем, саме спільних, що сприяє, в свою чергу, зміцненню співпраці між країнами регіону та їхніми міжнародними партнерами.
«В першу чергу мова йде про сферу економіки, безпеки, екології, тобто ті речі, які дійсно мають глобальний характер і які можуть вирішуватись в рамках саме групового переговорю. Формат передбачає регулярні зустрічі на рівні лідерів держав, міністрів закордонних справ або інших високопосадовців для обговорення актуальних питань та координації спільних дій. Такі зустрічі фактично дозволяють країнам Центральної Азії колективно вирішувати регіональні проблеми, обмінюватися досвідом та залучати міжнародну підтримку для реалізації спільних проєктів», – зазначив Олексій Фещенко.
Доцент кафедри міжнародного регіонознавства Навчально-наукового інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат політичних наук Інна Волошенко визнала, що поступово зв’язок України з Центральною Азією втрачається, і в країнах регіону з’явилося покоління, для якого Україна незнайома або незрозуміла.
Експертка вважає, що шляхи до відновлення діалогу з цим регіоном треба знаходити не в сфері культурної дипломатії, а через розвиток економічних стосунків. Саме бізнес, торгівельні справи, транспортні коридори, доставка товарів має стати локомотивами цього руху.
«До прикладу візьмемо Казахстан. Ми конкуруємо з ним на ринку зерна. Останніми роками ця країна зробила великий стрибок, чому сприяла діджиталізація. Україні в цьому плані є що запропонувати», – підкреслила Інна Волошенко
Серед інших каталізаторів відновлення діалогу з країнами С5 вона назвала розширення співробітництва у сфері безпеки та енергоресурсів.
«Нас більше цікавить не зелена енергетика, а газ і нафта. Потрібно шукати можливості для транспортування. Чим більше буде диверсифікованих шляхів постачання енергоресурсів, тим у більшому виграші будуть Україна і Центральна Азія», – впевнена Доцент кафедри міжнародного регіонознавства Навчально-наукового інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Інший погляд на значення культурної дипломатії висловив політолог, завідувач Лабораторії протидії дезінформації КНЕУ Віталій Кулик, який відразу застеріг, що якоїсь політичної однозначної позиції на нашу користь від Центрально-Азійських країн Україна не отримає.
«Це означається геополітичним положенням Центрально-Азійських країн. Вони знаходяться затиснутими між Росією та Китаєм. Відповідно, у них недостатньо великий горизонт для політичного маневрування», – додав експерт.
Разом з тим деполітизація може посилити інші напрямки – економізацію і культурну дипломатію. Європейські країни перейшли саме на оцей культурний діалог. З’явився те, що називається ориєнтарізм, вивчення. Після розвалу колоніальних імперій Європа почала перевідкривати до себе Схід. По-іншому почала говорити про дослідження Сходу.
«Ми маємо для себе перевідкрити Центральну Азію, – закликав Віталій Кулик. – По-іншому подивитися як на партнера, як на регіон, який потребує вивчення діалогу, нового розуміння процесів, які там відбуваються».
