Микола Васильович Гоголь – не лише ім’я у світовій літературі. Історія зробила його своєрідним канатом, який багато років перетягують між собою росіяни та українці. Чому так відбувається і чи достатньо уваги приділяється письменнику у сучасній Україні? Про це говорили в Українському кризовому медіа-центрі у рамках циклу «Навколо постаті».
Зараз існує великий запит на осмислення питання, хто такі українці і хто такі росіяни. В цьому плані Гоголь виходить на перший план як міфологічна і символічна постать цієї боротьби. Таку думку висловила старший науковий співробітник відділу зарубіжної україніки Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського Оксана Супронюк,
Вона підкреслила, що поле бою в гібридній війні – це мозок і серця людей, і кожна із сторін намагається переконати протилежну сторону, що Гоголь їхній.
«Письменник був знаряддям в руках творця. Він зумів в той історичний час розказати людству, що таке людина і куди вона йде. Козацька держава була вже розгромлена, і уявлення про Україну та її традиції зберігалися лише в середині українських шляхетських родин. Гоголя до цього тягнуло, але такі були часи, що самореалізуватись можна було лише в столиці імперії Петербурзі», – пояснила спікерка.
Своє пояснення міжетнічного феномену Гоголя надав завідувач відділом слов’янських літератур Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України, головний редактор “Гоголезнавчих студій” Павло Михед.
Експерт процитував Григорія Грабовича, який відмітив, що великий письменник як святий. Той же Святий Миколай належить і католицькому світу і православному. Не можна сказати, що саме тут його місце. Так і з Гоголем. Український читач дивиться на нього як на українського письменника, і в цьому є свій сенс. Водночас росіяни розглядають його як їхнього автора, і теж мають на це підстави.
«Прихід Гоголя в російську літературу був неочікуваним. Критика не знала, як це пояснити. Це було нове слово, нова стилістика, нове сприйнятті світу. Спочатку сміялись над якимись побутовими речами, що глибоко не зачіпляють політичного і соціального життя, а потім був «Ревізор», в якому автор зробив державу, чиновничий світ Росії предметом насмішки. Щодо значення письменника для України, то завдячуючи йому у світі почали глибше копати українську літературу», – наголосив Павло Михед.
Широкомасштабне вторгнення росії в Україну підштовхнуло увагу украхнці до цієї постаті. Зі слів екскурсовода національного музею – заповідника М.В.Гоголя Володимира Тернавчука, з 2022 року цей заклад став активніше відстоювати національність свого земляка.
«Полтавщина його дуже любить, – відзначив Володимир Тернавчук. – Він оспівував цю землю і говорив, що ніколи нічого не вигадував, а брав те, що лежало на підлозі, і творчо обробляв. Твори Гоголя – це місцеві легенди, байки, звичаї, які він збирав».
«Гоголь мріяв написати історію України, всесвітню історію. І хоча це йому не вдалося зробити, частина його духовної батьківщини завжди жила з ним, де б він не був – і в Ніжині, і в Петербурзі, і в Італії», – зі свого боку відмітила Оксана Супронюк.
В Україні є плеяда дослідників Гоголя, але цього недостатньо, вважає Павло Михед. На його переконання потрібні спеціальні наукові групи з вивчення його творчості і зав’язків з українською культурою.
