Сучасний український героїзм – це спроможність залишатися людиною при будь-яких обставинах, коли що з тобою не відбувається, ти все одно залишаєшся людиною. Це такий верхній модус мужності. Так вважає Денис Блощинський, дослідник публічного управління і співзасновник благодійного фонду «З країни в Україну», який реалізує масштабні культурно-просвітницькі проєкти по всій Україні.
У рамках Діалогової платформи Українського дому з ним зустрівся журналіст Олексій Ананов і поцікавився тим, що зробила українська культура за чотири роки повномасштабного вторгнення, які завдання перед нею окреслені зараз, і що вона може додати у світове культурне звучання.
«Навіщо Україна світові – це дуже потужне питання, і я дуже радий, що воно почало звучати на конференціях, в бізнес-школах, в університетах. Про це стали частіше говорити. Унікальне місце, яке зараз окреслюється Україною – це простір людяності, і те, що ми можемо дати сьогодні Європі, що ми можемо дати Західній цивілізації, це можливість пригадати ті засади, на яких Західна цивілізація була зорганізована», – заявив Денис Блощинський.
На його думку, прекрасна чудова Європа цю основу і цю спроможність осмислила, прийняла і розчинила в політиках, в документах, в конституціях, в різних верхових людяних документах. Тим самим, в якомусь сенсі, прибравши її з рук конкретної людини. Вони так попіклувалися про людей, що їм вже стало не потрібно боротися із собою і з долею, видобувати себе самого із цієї долі.
«Коли Конституція прописана, політики сформовані, інституції працюють, все прекрасно відбувається, тебе захистили від того, що тут занадто гострий може бути крайчик, від того, що хтось мені може сказати слово не зовсім комфортно, від того, що хтось дуже так сильно подивиться, може трошки м’якіше. Ми забуваємо, що людина росте і розвивається через дискомфорт, який пов’язаний з ускладненням її особистості, коли особистість відповідає на щось в цьому світі, що її запитує, а що тобі треба, і коли є це питання, є ця напруга, є криза в пошуку відповіді, відповідно ми маємо якісь складні питання, які до нас заходять, то тоді ми хочемо знайти сили, зробити якісь зусилля, щоб розвинутися, стати краще вчорашніх себе. В цьому плані Україна зараз в абсолютно унікальній ситуації. Ми за свою школу заплатили неймовірну неспівставну ціну, продовжуємо оплатити і для себе в руки отримуємо цю практику, яка в нас, в нашій країні ще й не дійшла ні до інституцій, ні до якогось артикулювання, формулювання на вербальному рівні», – пояснив він.
На переконання Дениса, культуру взагалі неможливо осягнути ззовні.
«Ти можеш десь хопити якусь таку цілісність тільки, коли ти зробиш цей танок всередину на ззовні, всередину на ззовні. Маєш прийти всередину і схопити якісь невербальні речі, неочевидні речі, зв’язки між поняттями, щось таке, що навіть не зрозуміло, де воно проявляється. Ти через себе тільки пропустиш, коли ти всередині і ти з цим живеш. Це феноменологія досвіду. Ми не можемо досвід наш комусь передати. Ми його маємо прожити І тому нам потрібна співтворчість з боку європейців в нашому українському контексті. Тобто по факту нам треба брати італійця, француза, або привозити в Україну, або наших привозити туди і разом пробувати з ними щось робити, щоб це народжувалося наново з чистого листа. Тут і зараз за участю українських митців, продюсерів, менеджерів, підприємців і представників західної розвинутої крутої цивілізації, яка має для себе зробити відкриття очей і сказати, що ми тепер зрозуміли на дві секунди, що у вас там відбувається. На мою думку, нам дуже зараз потрібні подібні проекти», – відмітив співзасновник благодійного фонду «З країни в Україну».
