Райони створюються для організації ефективної системи виконавчої влади – ключова теза розмови про міфи та реальність нового адміністративно-територіального устрою України перед черговими виборами 2020.
Чому бути центром району престижно для громад та які негативи стоять для них за таким статусом? Яка методика була основою поділу громад на райони? Чи можна буде змінити межі районів після виборів та які ризики несе така можливість? Це ще ряд питань, на які отримали відповіді учасники відкритого діалогу з місцевим самоврядуванням та громадськістю “Міфи та реалії нового адмінтерустрою в Україні”.
130 представників місцевого самоврядування взяли участь в обговоренні. Серед них: голови, заступники, секретарі місцевих рад, керівники відділів виконавчих комітетів, представники районних рад та РДА, обласних рад і ОДА, представники проектів міжнародної технічної допомоги, доценти, професори, вчителі, лікарі, підприємці і представники асоціацій органів місцевого самоврядування. Ще понад 7,5 тисяч глядачів приєдналися до онлайн-трансляцій, які відбувалися у Facebook та Youtube.
Захід відбувся у рамках комунікації реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади за ініціативи Мінрегіону та Комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, за партнерської підтримки Українського кризового медіа центру та Програми USAID DOBRE.
17 липня Верховна Рада України прийняла Постанову № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів». Тепер в Україні 136 районів, а старі 490 районів парламент ліквідував. Це рішення підтримали 238 народних депутатів. Постановою визначено, що межі районів встановлюються за зовнішньою межею територій сільських, селищних, міських територіальних громад, які входять до складу відповідного району.
А тепер розберемось, для кого потрібні нові райони та чому їх необхідно було утворити саме зараз.
Навіщо Україні потрібні нові райони?
В’ячеслав Негода, заступник Міністра розвитку громад та територій
Питання територіального устрою є ключовим. Територіальна основа, це є фундамент, на якому стоїть вся конструкція влади. Не маючи територіальної основи, ми не можемо побудувати ефективної системи управління. Якщо говорити про той фундамент, на якому сьогодні стоїть наша система регіональної влади, зокрема, й місцевого самоврядування, це руїни з минулого, які нам дісталися в спадок від СРСР. І на тих руїнах ми будуємо сучасну, модерну Україну, проводимо діджиталізацію на тих руїнах. А що не роби – воно все одно не виходить.
Тому не можна звужувати питання до «потрібні райони чи ні». Україні, як і всім великим за населенням країнам, потрібні певні рівні систем управління. Якщо на базовому рівні ми всі одностайно вважаємо, що громада – це основа, то другий рівень – для органів виконавчої влади. Якщо ми говоримо про повсюдність самоврядування, то повинна бути і система повсюдності виконавчої влади, яка потрібна в будь-якій країні. Тому райони – потрібні, без районів система управління не зможе функціонувати. Мова йде про систему державної виконавчої влади. І тут взагалі навіть дискусій не може бути. Дискусія тільки йде відносно того, чи потрібне на субрегіональному рівні функціонування представницьких органів. Тобто районних чи повітових рад, якщо будуть внесені зміни до Конституції, та ін.
Іван Лукеря, радник Міністра розвитку громад та територій
Абсолютно підтримую. Ще відповідь, чому потрібні райони. Саме 76 громад створені в межах району, і перші вибори 25 жовтня відбудуться до органів місцевого самоврядування базового рівня в 76, де межі району збігаються з межами громад. Тобто абсолютно дублюється управлінська структура, повноваження, фінанси та ін. Це перше.
Друге. Фактично адміністративна реформа вже відбулася. Наприклад, в Закарпатській області в 2013 році було 13 управлінь фіскальної служби. На сьогодні – 8. Фактично адміністративно-територіальну реформу підтягуємо під адміністративну реформу, яка відбулася в 2014-2015 роках – із запізненням на 5 років. От для чого потрібно створити нові укрупнені райони. Тобто наздогнати те, що вже й так доконаний факт.
Чому все-таки спершу нові райони, а потім повноваження?
Віталій Безгін, народний депутат України, голова підкомітету з питань адмінтерустрою
Є політична реальність, реальність безпосередньо проходження актів через Верховну Раду, і черговість, яка на цьому ґрунтується. Фактично в Раді були зареєстровані паралельно три акти:
– 3650 – урядова Постанова про утворення і ліквідацію районів.
– 3614 – зміни до Бюджетного кодексу, які надають відповідь на питання з приводу ресурсів: що безпосередньо йде на громади, за рахунок чого можуть отримувати своє фінансування і здійснювати діяльність райони, якщо там буде виборний орган.
– 3651 – урядовий законопроєкт, яким пропонується врегулювати питання здійснення реорганізації місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в Україні після утворення та ліквідації районів. Вочевидь, що він буде потребувати доопрацювання між першим і другим читанням. Це нормальний процес.
Але є ще інша реальність. Чому? Якщо зараз нормативно-правові акти 3650 і 3614 виходять з сесійної зали разом, то законопроєкт 3651 може трішки почекати. Це пояснюється тим, що потрібно оголошувати вибори – є виборчий процес, який має розпочатися. По виборчому процесу є чимала кількість питань, це чергові вибори чи перші і т.д. Тому, в принципі, тягнути з питаннями адмінтерустрою, хочеться нам чи не хочеться, вже неможливо.
Вирує думка про відтермінування місцевих виборів на 2-3 місяці для того, щоб ми могли врегулювати і мати після другого читання ухвалений 3651. Але так не працює. Тому що є норма закону, є Конституція, яка говорить про те, коли мають відбутися чергові місцеві вибори. І є лише одна підстава їх відтермінувати чи не провести – це надзвичайний стан. Звісно, що зараз багато спекуляцій на цю тему з приводу пандемії, але, не дай Боже, щоб сталася друга хвиля чи загострення. Вибори мають пройти вчасно – 25 жовтня.
Сьогодні багато хто боїться, що за адміністративними послугами у нових районах людям треба буде їздити за десятки кілометрів. Де насправді люди з громад, які живуть фактично в селах, містах, селищах, не в районах, не в областях, де ці люди будуть отримувати адміністративні послуги при нових районах?
Лариса Білозір, народна депутатка України, членкиня депутатської групи “Довіра”
Я би хотіла розвінчати ці міфи. Як голова підкомітету з адмінпослуг та процедур мушу сказати: ще до нового року разом з Мінцифрою, народними депутатами, стейкхолдерами, асоціаціями почали роботу над законопроєктом №2679, який уже прийнятий у першому читанні. Він покликаний створити Центри надання адміністративних послуг у кожній з 1470 громад. На сьогодні 767 громад не мають ЦНАПів. За рік ми плануємо трансформувати до громад 390 ЦНАПів, які знаходяться в адміністративних районних центрах. В прикінцевих положеннях закону ми прописуємо, що будуть виділені кошти на їх будівництво, обладнання, утримання. Протягом двох років планується виділення від двох до чотирьох мільярдів гривень. Ми прописали трансформаційний період. До 1 січня 2022 ЦНАПи, які знаходяться в адміністративних районних центрах, будуть трансформовані в ЦНАПи ОТГ. І до того ж часу мають бути створені ЦНАПи у громадах із населенням понад 10 000 людей. Попередньо до 1 січня 2024 року громади менше 10 000 будуть зобов’язані створити ЦНАПи і під це є ресурси.
Фактично сьогодні ЦНАПи є іміджевими проєктами. Кошти Державного фонду регіонального розвитку, обласних конкурсів розвитку тергромад, міжнародної допомоги, дуже багато робить «U-LEAD з Європою», і створюються ЦНАПи навіть у маленьких громадах. У мене в окрузі є такі приклади, коли ОТГ з 4-5 тисячами населення мають прекрасні ЦНАПи – величезні, комфортні, де надається весь спектр послуг.
Ми бачимо також можливість. От кажуть: треба буде в районний центр їхати за соціальними послугами. Ми так прописали визначення ЦНАПів, що там також можуть працювати представники структурних підрозділів надавачів послуг. І в мене на окрузі соціальні послуги вже надаються у ЦНАПі. Таких мало, але в будь-якому разі ми даємо цю можливість, і буде не тільки сам адміністратор, а й представники центральних органів виконавчої влади, територіальних підрозділів.
Тому питання якісних доступних послуг дуже важливі. І міфи, що за довідкою треба їхати буде в районний центр – це повна нісенітниця. Тим паче, якщо вже передбачений ресурс, то ми будемо робити все для того, щоби всі послуги надавалися в громаді. На сьогоднішні день вже у сільських громадах, окрім паспортів, надаються деякі матеріальні послуги, послуги РАЦСу з реєстрації актів цивільного стану чи проживання.
Варто акцентувати на тому, що дуже потрібен закон про адміністративний збір. Тому що якщо зараз це іміджева ситуація, і ЦНАПи є дуже престижними для громад, але вони є збитковими. Звичайно, вони не мають бути прибутковими, тому що ЦНАПи – це обличчя влади, але вони мають бути самоокупними. На сьогодні ми маємо таку ситуацію, що навіть кращі ЦНАПи не заробляють. Прибуток приблизно 200-300 тисяч, коли витрати – до мільйона в рік. Тому обов’язково необхідно приймати закон про адмінзбір. У нас зараз багато актів, сотні підзаконних актів, які регулюють цей збір. Хтось прив’язується до мінімальної зарплати, хтось – до мінімального прожиткового мінімуму. Такий законопроєкт потрібен для громад, щоб вони не регресували. Але в будь-якому разі, коли такі проєкти не є самоокупними, громади просто їх не потягнуть. Запрошую всі асоціації органів місцевого самоврядування, колег до співпраці.
Продукуються тези, що 60% ПДФО, які сьогодні отримують об’єднані громади і міста обласного значення, розділять – 40% опиниться в громадах, 20% віддадуть на райони. Друга теза. Великі міста, які потрапляють у склад нових районів, опиняться під управлінським гнітом району. Також те, що нові райони – це насправді феодалізація, що нові райони породять безробіття. Підтвердіть або спростуйте це.
Віталій Безгін, народний депутат України, голова підкомітету з питань адмінтерустрою
Давайте по цих міфах трохи пройдемося. Перша теза з приводу того, що залишиться не 60% ПДФО, а 40. Теж бачив такі дописи у Фейсбуці, що начебто це ініціатива Мінфіну тощо. У нас є офіційне спростування з боку Мінфіну з цього приводу. Така ініціатива взагалі ніким не розглядається. Більше того, законопроєкт змін до Бюджетного кодексу 3614 якраз гарантує, що нічого з грошима громад не трапиться, навпаки – всі громади будуть на прямих міжбюджетних відносинах, всі будуть мати безпосередньо свої 60% ПДФО.
Друга історія про великі міста в районах. Мені дуже “подобається”, по-перше, саме формулювання “великі”. Тому що великими у нас чомусь називають 187 міст обласного значення, з яких великих може кілька десятків, якщо назбирається, а по факту то 5-7. При всій повазі, наприклад, до міста Моршин з його населенням 8 тисяч, яке є містом обласного значення, навряд чи його можна назвати “великим”, коли у нас є чимала кількість сільських громад, які в рази більші за розміром. Тут принцип простий: всі громади мають бути рівними між собою, всі громади повинні мати рівні і прямі міжбюджетні відносини, і саме це є запорукою їхньої незалежності від районів.
А з приводу того, що райони – це феодалізм. Феодалізм – це коли в тебе є інструменти прямого впливу безпосередньо на ту чи іншу територію. Коли ми кажемо, що новий субрегіональний рівень ми віддаляємо і територіально, і за впливом, і за ресурсом від питань місцевого самоврядування, то про яку феодалізацію можна говорити?
Для того, щоб у нас не було феодалізації як такої, нам потрібна потужна державна влада і дієвий державний нагляд. Тому, без державного нагляду ми маємо ризики і сепаратного характеру, і ризики розвитку територій, і ризики того, як показав карантин, що органи місцевого самоврядування часто порушують законодавство, порушують Конституцію України.
Реформа на що спрямована? На розвиток територій, на розвиток місцевої економіки, опираючись на власні переваги громад. Чи легко це буде робити громадам, якщо до цього вони цим не займалися?
Іван Лукеря, радник Міністра розвитку громад та територій
Державна влада виконує фактично дві задачі. Перша – впроваджувати і координувати. І друге – взаємодіяти з іншими державними органами, які є на території. На сьогодні районні РДА не виконують ні першу, ні другу функцію. Наприклад, дуже хороший кейс розвитку сільської медицини. У тих областях, де субвенція пішла на районні державні адміністрації, жоден об’єкт вчасно не був зданий. Це означає, що елементарно РДА не здатна забезпечити виконання державної програми, навіть там, де є кошти. Це перше, що треба виправити.
Друге. Коли органи місцевого самоврядування кажуть, що їм не потрібен районний рівень (районні ради, районні державні адміністрації), достатньо – область, громади, місто Київ, столиця України. Тобто у нас будуть такі три рівні: держава, область і громада. У мене запитання до місцевого самоврядування, які в один момент захочуть взяти всі повноваження, що є сьогодні на районному рівні, всі об’єкти, які є на районному рівні, а це десятки тисяч об’єктів (районні лікарні, спортивна та соціальна інфраструктури, будинки культури, кінотеатри, стадіони). І банально думають, що вони будуть домовлятися через співробітництво. Закон про співробітництво показав, наскільки вони не можуть між собою домовитися. Тому потрібен такий субрегіональний рівень.
Третє. Якщо прибираємо районний рівень, чи дійсно органи місцевого самоврядування, кожна сільська, селищна, міська рада захоче залишитися сам-на-сам з областю? З політичним великим депутатським корпусом, з мільярдними бюджетами, з перерозподілом різних міжбюджетних трансфертів і без такого балансуючого проміжного рівня, яким на сьогодні є районний рівень? Думаю, що кожен сільський, селищний і міський голова скаже: ні, не хочу.
Четверте. Хай кожен мер, голова громади, у кого на сьогодні є на території районна лікарня скаже, чи готовий він взяти в комунальну власність цю районну лікарню з 1 січня 2021 року? Навіть ті, хто взяли, хочуть зараз передати на вищий рівень, щоб не утримувати об’єкти комунальної власності.
Із приводу органів державної влади. Я наводив приклад Закарпатської області, що було 13 управлінь фіскальної служби, на сьогодні стало 8. З укрупненням районів стане 6 управлінь фіскальної служби. Але структурні підрозділи залишаться. В моєму рідному Міжгірському районі залишилася фактично та сама кількість співробітників фіскальної служби, яка працювала в 2013 році. Тобто мова не йде ні про звільнення кадрів, ні про будь-які інші речі. Мова йде про реорганізацію органів державної влади, зокрема, окрема оптимізація управлінських кадрів, менеджменту, але про звільнення мова взагалі не йде.
Третє. Послуги переходять у громади. ОТГ, знають, як проблемно знайти класного фахівця з фінансів, із соціальних питань, з освіти тощо. Тобто кадрів у нас не вистачає. Тому зростання безробіття – це абсолютний міф, який спростовується елементарно практикою формування громад за всі попередні 5 років.
Уряд запропонував проєкт нових районів України. Цей проєкт опрацьовував профільний комітет. Чи багато змін після опрацювання комітетом? Що було найболючіше? Які перспективи прийняття постанови 3650?
Андрій Клочко, народний депутат України, голова Комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування
Багато було заперечень. Але робоча група працювала відкрито. Були точки, які на сьогодні ще у нас залишилися, це Хмельниччина, багато незадоволених у нас. Є народні депутати, які сьогодні звернулися до мене з листом. Була незадоволена Вінниччина. Але ми й там знайшли порозуміння. Була незадоволена Київщина. Але ми розуміємо, що такі зміни неможливо зробити так, щоб усі були задоволені. Тому ми робимо це конструктивно, відкрито і закцентовано саме на тому, для чого ці райони робляться і які в подальшому наслідки будуть для громад.
Які були чіткі критерії нових районів?
Ігор Коліушко, голова правління Центру політико-правових реформ
Хочу ще раз наголосити, що держава площею 603 тисячі квадратних кілометрів, якою є Україна, не може функціонувати без трьохрівневого адміністративно-територіального устрою. Прикладів таких я не знаю – в Європі точно таких немає. Набагато менші держави мають трьохрівневий рівень.
Субрегіональний рівень є насамперед необхідним для утворення і функціонування виконавчої влади. І все це прописано в Концепції реформи місцевого самоврядування і територіальної організації влади, згідно з якою ця реформа проводиться.
Тому, без сумніву, цей проєкт не з’явився в цьому році. Перші експертні, оціночні пропозиції були підготовлені приблизно 10 років тому. У 2011 році в мене вже були готові пропозиції. І з тих пір обговорення було досить багато і на різних рівнях.
В останні 2 роки ми, зокрема, Центр політико-правових реформ, провели обговорення майбутнього районного поділу у всіх областях України. Завдяки тому, що вдалося отримати підтримку Британського посольства, ми провели в усіх областях круглі столи, на які запрошувалися і представники місцевого самоврядування, і місцеві експерти, і представники обласних державних адміністрацій. І в більшості областей це були серйозні, глибокі дискусії про те, якими можуть бути нові райони в кожній області. Тому говорити сьогодні, що це раптом хтось під вибори чи ще під щось – це нечесно і неправильно.
Друге. Хочу наголосити на тому, що ми сьогодні маємо унікальну можливість зробити цю реформу. Реформа адміністративно-територіального устрою в кожній країні – це завжди досить складний суспільний процес. У нас високий рівень готовності, і я не знаю чи ми матимемо п’ять чи десять років, якщо раптом злегковажимо цим шансом і не проголосуємо зараз за нові райони. Навіть ті недоліки, які я, зокрема, бачу у трьох-чотирьох областях, потім можна буде виправити. Але якщо ми не змінимо райони і залишимо їх 490, у них зараз обиратимуться районні ради. Ми не матимемо жодного прогресу в організації державного управління та в місцевому самоврядуванні.
Пухтинський Микола, старший науковий співробітник Інституту держави і права ім. Корецького НАНУ: Ми тут говорили про райони, але ми не говорили про те, що найважливіше – це майбутні зміни до Конституції, які закріплять реформовану систему місцевого самоврядування і децентралізацію владних повноважень. Чи узгоджені дискусійні положення проєкту закону про внесення змін до Конституції України в частині децентралізації?
Віталій Безгін, народний депутат України, голова підкомітету з питань адмінтерустрою
Питання з приводу узгодженості позицій в проєкті змін до Конституції – це питання до чотирьох асоціацій місцевого самоврядування. У нас дійсно була велика кількість критики і суперечностей з приводу проєкту закону 2598, коли він був зареєстрований Президентом наприкінці року. Після того ініціатива віддана представникам органів місцевого самоврядування, профільним асоціаціям та експертному середовищу. Наскільки я володію інформацією, представник Президента в Конституційному суді Федір Веніславський зазначив, що майже за всіма питаннями досягли спільного, але залишилося кілька наріжних каменів. Один з цих наріжних каменів – це питання наявності чи відсутності виборного органу на субрегіональному рівні. Тим не менше, я сподіваюся, що в нас зараз і в парламенті, і в уряді є критична маса людей, які розуміють, що ця реформа – пріоритет, і вона має бути зафіксована змінами до Основного закону. Тому ми дуже будемо долучатися до цього процесу, щоб протягом літніх канікул акт все ж таки був всіма узгоджений і безпосередньо зареєстрований у Верховній Раді, щоб вже за осінь і зиму він був проголосований і набув чинності. Сподіваюся, що ця п’ята ювілейна спроба внесення змін до Конституції щодо децентралізації влади стане переможною і дозволить реформі вже бути непорушною.
Олександр Собань, Чемеровецька громада: Відповідно до рішення обласної державної адміністрації та Кабінету міністрів наша ОТГ була віднесена саме до Кам’янець-Подільського району. Ситуація зараз ускладнилася тим, що 99% жителів громади категорично не підтримують приєднання до Дунаївецького району. Ми зверталися і просимо розглянути це питання. Якщо можна, я би навіть хотів завтра в Києві зустрітися, передати підписи, які ми зібрали.
Віталій Безгін, народний депутат України, голова підкомітету з питань адмінтерустрою
Питання по Хмельницькій області є активним, там дійсно є питання з конфігурацією. Ви знаєте, що воно розглядалося і під час останнього засідання комітету. На той момент у нас були документи щодо Ярмолинецької громади, і рішення ухвалювалося з приводу неї. Тут ми ситуацію тримаємо в фокусі. Якщо в когось є бажання зустрітися, ми завжди відкриті до зустрічей з усіма представниками громад.
Єдина ремарка, напевно, для всіх, хто подібні питання буде задавати в майбутньому. Колеги, питання розміщення органів державної влади, наразі я кажу про адміністрації чи префектури, – це не те питання, яке має погоджуватися з районними радами чи органами місцевого самоврядування. Все-таки державні органи, зокрема, державна виконавча влада і законодавча влада вправі ухвалювати ті рішення, де буде розміщений префект, адміністрація. Ми місяцями говоримо, що районний центр – це не той районний центр, що зараз. Туди не треба буде їздити. Але сподіваюсь, що ми нормально проведемо з вами діалог, якщо ви приїдете до Києва, продискутуємо ці теми і знімемо всі питання, що у нас виникають.
Людмила Прокопечко, селищний голова, Доброславська селищна рада, Одеська область: Впродовж останніх років Доброславська ОТГ і весь Лиманський район розглядалися в складі Одеського району. Для нас стало шоком, коли ми на комітеті дізналися, що створюється сьомий район, і частина Лиманського району, зокрема Доброславська ОТГ, відноситься до Березівки. Ми живемо в 20 кілометрах від міста Одеси. Чверть працевлаштованого населення працює на підприємствах Одеси. І їхати нам до Березівки дуже незручно, немає в цьому ніякої логіки абсолютно. І категорично проти всі громади, яких відносять тепер до Березівського району. Представники наших громад пікетували обласну державну адміністрацію, вимагали дослухатися до думки громади і віднести весь Лиманський район до Одеського. Тому що це абсолютно логічно. Ми є приміською зоною міста Одеси, і до Березівки нам зовсім немає ніякого сенсу доєднуватися.
Віталій Безгін, народний депутат України, голова підкомітету з питань адмінтерустрою
Ми знову про те, що нікуди не треба їхати.
В’ячеслав Негода, заступник Міністра розвитку громад та територій
Ви знаєте, що Уряд подавав одну пропозицію, і ви були, як ви кажете, у складі Одеського району. Але хотів би вам сказати як представнику місцевого самоврядування, як громаді. Хто за 20 кілометрів від Одеси, хто за 30, хто за 50. Врешті, і ті, хто за 200 – їздять в Одесу. І от на вихідні навіть з Києва також їздять в Одесу. Всі, хто їздять в Одесу – будуть їздити. Всі, хто там працює – будуть працювати. Хто їздить відпочивати – те ж саме. Нічого не міняється. Створення району ще одного для такої великої області, як Одеська, ще один район у північній частині від Одеси буде логічним. Там буде діяти в основному система виконавчої влади. Вам їздити як представнику об’єднаної громади, я не бачу навіть потреби. Податки за вами будуть закріплені, повноваження будуть закріплені. Будете мати ЦНАП, в який можуть звернутися ваші жителі, отримати всі послуги адміністративні чи комунальні. Ми опрацювали пропозицію, що на той період, поки не створяться ЦНАПи в усіх громадах, то нові адміністрації будуть мати територіальні підрозділи у тих районах, які є сьогодні. Тобто, якщо ви маєте сьогодні район (Лиманський – ред.), то там і буде знаходитися територіальний підрозділ з найбільш чутливих питань, зокрема, соціальних питань. Тому я не бачу мотивації, що органи самоврядування дуже клопочуться про систему, яку вибудовує для себе виконавча влада.
Ми ж усі представники самоврядування. Ми дуже чутливі до таких висловлювань, коли виконавча влада починає оцінювати нашу діяльність. Нашу – це місцевого самоврядування. Ми всі тоді посилаємося на Європейську хартію місцевого самоврядування, що ніхто не повинен втручатися в діяльність. Ми самі в той спосіб, який визначений законом, вирішуємо свої питання. Чому тоді, скажіть будь ласка, органи самоврядування так активно намагаються впливати, а інколи навіть шантажувати виконавчу владу, щодо того, як вона має бути організована? Це питання Уряду, держави – як їй організовувати систему адміністрацій, які абсолютно не мають ніякого стосунку до місцевого самоврядування.
Віталій Безгін, народний депутат України, голова підкомітету з питань адмінтерустрою
Якщо вже говорити про послідовність, то в першому поданні Одеської облдержадміністрації було 6 районів, один з яких був Березівський. І там вже було це віднесення. Коли працювали з експертами на рівні міністерства – був Роздільнянський. Коли ми розуміли, що до північної частини космічні відстані і дуже погана логістика, то на засіданні комітету на рейтингове голосування виносилося три рішення – 6, 7 та 8 районів. Більшість підтримала другий варіант. Але знову-таки ключове: нікому нікуди там їхати не буде потрібно.
Ольга Клочко, Васильків, Київська область: Згідно з якими якісними і кількісними показниками був проведений субрегіональний поділ? Тому що той поділ, який є на сьогоднішній день, не відповідає ні міжнародній декларації, ні методичним рекомендаціям. Васильківський район розділили на 3 частини між Білоцерківським, Фастівським і місто Васильків, зрештою, віднесли до Обухова. Підкажіть, згідно з яким і ким розробленого проєкту був проведений такий поділ?
В’ячеслав Негода, заступник Міністра розвитку громад та територій
Відповідно до Конституції, лише парламент затверджує, утворює і ліквідовує райони. Це очевидна річ. У Конституції ніде не визначено, які параметри, які підходи мають бути під час ліквідації чи утворення нових районів. Вся система субрегіонального поділу будується, виходячи з особливостей організації виконавчої влади, який є в тій чи іншій країні. Коли розроблялися пропозиції стосовно субрегіонального рівня, ми підготували методичні рекомендації стосовно формування нових районів, де визначена низка критеріїв, які мають бути забезпечені під час моделювання.
Разом з тим, хотів би зазначити, що це не документ. Це є узгоджені правила гри на стадії моделювання, які ми запровадили для всіх, хто тим займається. Перед тим ці методичні рекомендації тривалий час обговорювалися. Більше того, ми вже під час епідемії, на жаль, змушені були провести в умовах онлайн-конференцій спеціальне засідання, де ми запрошували народних депутатів, представників обласних адміністрацій, асоціацій, де ми ще раз обговорили ці методичні рекомендації. І це було консенсусне рішення, з яким усі погодилися. В основу бралися також критерії з європейської практики. Є такий критерій NUTS-3, який запроваджений в країнах Європейського Союзу для оцінки економічної ефективності чи статистичної звітності. В принципі, це економічні регіони, які дають можливість оцінити ефективність роботи і влади в цілому, і розвитку субрегіонального рівня. Він розпочинається, як ви знаєте, з кількості 150 тисяч жителів і більше. Такої крайньої межі немає, але знову-таки це не є закон. Ми вибрали такі правила гри.
Тому більшість районів, які пропонується утворити в Україні, відповідають цьому критерію. Є ряд інших критеріїв, але я ще раз хочу наголосити, що це питання організації виконавчої влади. На цій територіальній матриці будуть формуватися територіальні підрозділи органів виконавчої влади і їхні структурні підрозділи. Очевидно, за основу її візьме і правоохоронна система, і прокуратура, і судова система. Але це вже питання їхньої внутрішньої діяльності. Це, на наш погляд, оптимізує систему територіальної організації влади, а разом з тим покращить і спростить комунікацію як органів місцевого самоврядування, так і самих громадян із прозорою, цілком зрозумілою системою організації влади на субрегіональному рівні.
Наталія Шевченко: Дуже хороша реформа на папері, а в житті через 5 років маленькі села з меншою кількістю депутатів, які ніяк не впливають на рішення рад, не буде взагалі. Справді є такі ризики, що маленькі села зникнуть?
В’ячеслав Негода, заступник Міністра розвитку громад та територій
Ви знаєте, коли в 2014 році, потім у 2015 ми розпочинали, то дискусії були набагато складніші, ніж ті, що ми бачимо сьогодні. Аналогічні заяви робили навіть певні парламентські фракції, які саме з такими фразами, з такою термінологією стверджували, що все пропало, нічого не буде. Я хотів би запитати: якщо все так було відтоді до сьогодні, то назвіть мені хоч одне село, яке зникло, яке перебуває в об’єднаній територіальній громаді. Тоді ми проаналізуємо, чи це так і які на це причини.
Зате я вам назву більше тисячі сіл, які зникли, де немає сьогодні жодного жителя. Понад тисячу таких сіл, які зникли за останніх 20 років. Це при тій системі, про яку я говорив на початку. На тих руїнах адміністративно-територіального устрою, на тій системі, яка вибудовувалася під колгоспну. Тоді взагалі місцевого самоврядування не було. І ми так по інерції рухаємося вже не одне десятиліття. Дійшли до того, що врешті-решт треба щось робити. Бо дійсно зникають села, і не тому, що хтось їх ліквідовує, а тому що виїжджає населення – немає роботи, немає ніяких послуг, дуже складна комунікація зі світом. Тому у нас немає іншого виходу, ніж робити спроможні громади, які будуть самі розвиватися, які будуть мати на це ресурси, які на це будуть мати повноваження.
Володимир Удовиченко, консультант з правових питань Київського регіонального відділення Асоціації міст: Чому порушується Конституція України, ігнорується думка Славутицької територіальної громади, яку включають до Чернігівської області?
В’ячеслав Негода, заступник Міністра розвитку громад та територій
Ви ж розумієте як академік, професор, доктор наук, що ніхто не може ігнорувати Конституцію. Тому що це вищий закон, головний закон України. Тепер відносно того міста, про яке ви сильно вболіваєте, де ви були багато років міським головою. В Конституції, по-перше, не записано, де воно має знаходитися. Тому навіть з тих міркувань ніхто не порушує. З іншого боку, це місто територіально знаходиться на території Чернігівської області. Але на останньому засіданні комітет підтримав рішення залишити це місто у складі Київської області. Добре це чи ні, важко сказати. Але я тоді, на останньому засіданні комітету запропонував, щоб це питання стосовно цього прекрасного міста вирішувалося окремо, щоб його можна було обговорити. За рішенням і самих жителів міста, а також двох обласних рад, уряду. І тоді внесення цього питання в парламент. Але це вже значно пізніше. Ви як були, так і залишилися в Київській області, хоча місто знаходиться на території Чернігівської області.
Ігор Коліушко, голова правління Центру політико-правових реформ
Славутич залишається винятком, він буде анклавом на території іншої області. І найцікавіше тут питання – місто хоче бути підпорядковане Київській області. От чому місто хоче комусь бути підпорядковане? Чесно кажучи, мені це дивно звучить. Я вважаю, це помилкове рішення комітету, відмовитися від дотримання методології, варто відмовитися від анклавів і ексклавів у нашому адміністративно-територіальному устрої.
Юрій Шеремета, головний лікар Лука-Мелешківського центру первинної санітарно-медичної допомоги, ОТГ, Вінницька область: Хто буде засновником вторинки, другого рівня медицини? Як буде створюватися сітка спроможних надавачів медичної допомоги?
В’ячеслав Негода, заступник Міністра розвитку громад та територій
Процес із утворенням нових районів абсолютно нічого не змінює сьогодні у тих правовідносинах, у тих повноваженнях, які сьогодні продовжують здійснювати і районні ради, і районні державні адміністрації, і відповідні установи, засновниками яких є, наприклад, обласні ради. Тут вже згадувалося, що, крім постанови 3650, Урядом подано проєкт закону 3651, де вирішені всі ці питання стосовно правонаступництва та розмежування майна. Це з точки зору законодавчо-проєктної роботи.
А що по факту передбачається? Передбачається, що після того, як будуть утворені 1470 громад, вони набудуть юридичного статусу. Районні ради, районні адміністрації у відповідності до закону 3651 повинні провести спільно з громадами відповідну роботу і вирішити, які об’єкти спільної власності територіальних громад мають бути передані у територіальні громади. Оскільки це навіть за Конституцією є спільним майном територіальних громад. Проєктом закону передбачено, що відповідним рішенням Уряду буде визначено порядок, щодо розмежування і передачі цього майна. Щодо майна, яке не буде затребуване, буде вирішуватися, або воно залишається на субрегіональному рівні, або передається в управління, наприклад, обласної гілки влади. Адже у нас є ще й обласна рада, яка представляє спільні інтереси територіальних громад. І управління спільною власністю територіальних громад – теж її повноваження.
Тобто, я не бачу загроз в частині комунального майна, що є в спільній власності територіальних громад. Хоч знаю приклади, що це можуть вже і сьогодні робити, окремі районні ради разом з територіальними громадами – з їхньої ініціативи розглядають питання щодо передачі тих чи інших об’єктів у громади.
Іван Лукеря, радник Міністра розвитку громад та територій
Щодо лікарень взагалі немає приводів хвилюватися. Мова ж іде про те, хто буде допомагати фінансувати комунальні послуги, тобто утримувати стіни. Лікарі є фактично адміністраторами лікарень – неприбуткових комерційних підприємств, які мають власну бухгалтерію, фінансовий відділ. Вони мають розвивати для того, щоб фінансувати зокрема ремонти, а не тільки ліки і т.ін. Тобто мова йде про те, що лікарні мають стати справжніми підприємствами.
Комуналка підтримується за рахунок місцевого бюджету, а послуги фінансуються за рахунок державного бюджету через центральну закупівельну організацію – НСЗУ. І на сьогодні дискусія – хто буде платити за комунальні послуги, за стіни. Наприклад, Тростянець взяв комунальну власність – засновником комунального підприємства стала Тростянецька об’єднана територіальна громада, і вони утримують стіни. У нас є випадки, що це дотепер лікарні залишаються на районному рівні. У нещодавно створених громадах зараз транзитно передаються зі спільної комунальної власності району – у власність територіальної громади. Але юридична дискусія з точки зору управління – процес безперервний. Є головний лікар, який є адміністратором лікарні, є договір з НСЗУ і т.ін. Хто буде платити, допомагати за місцевими програмами і допомагати фінансувати комуналку, це другорядне питання.
В’ячеслав Негода, заступник Міністра розвитку громад та територій
Я громадам би запропонував зайнятися активно формуванням первинної ланки. Не лише ЦНАПи, повинні бути в кожній громаді, але і центри надання первинної медичної допомоги. Щоб саме первинка була в територіальних громадах і не було необхідності з будь-яких дрібниць звертатися на вторинку. Тому необхідно розвивати ще цей напрямок, це теж одне з основних завдань.
Юрій Стальченко, Менська ОТГ: Ще раз хочу попросити і вас, і народних депутатів під час прийняття рішення щодо укрупнення районів врахувати ті експертні думки, які прозвучали під час засідання робочої групи в рамках підкомітету з питань адміністративно-територіального устрою, і врахувати ті переваги, які стосуються наявності виконавчих центральних органів влади вже в деяких районних центрах. І місто Мена визнати адміністративним центром укрупненого району на Чернігівщині. Адже у нас вже сформовані 8 центральних органів влади, а також є певні переваги, які стосуються безпекових питань. Запитання про доступ до державних реєстрів. Ми говорили про ЦНАПи. Але громади, створюючи ЦНАПи, вимушені вкладати шалені кошти для того, щоб отримати доступ до державних реєстрів. А деякі державні реєстри, такі як міграційна служба, які наповнюються громадами, взагалі не дають доступу навіть для службового користування. Тому проводячи реформу, будь ласка, хоча би для службового користування дайте доступ.
В’ячеслав Негода, заступник Міністра розвитку громад та територій
Друге питання – мені здається, цим повинні займатися територіальні громади. І наше завдання спільно з парламентом, з урядом – удосконалити систему надання адміністративних, комунальних послуг через ЦНАПи. Є відповідний законопроєкт в парламенті. І я думаю, що всі ці питання будуть врегульовані. Більше того, зараз опрацьовується питання, щоб, можливо, в наступному році взагалі була окрема бюджетна програма, щось схоже на ту програму, яка стосувалася субвенції на підтримку об’єднаних територіальних громад. Я думаю, що всі ці питання будуть вирішені, зокрема і доступу, і програмного забезпечення, і всього іншого.
Стосовно знову-таки районного центру, що Мена хоче бути районним центром. Хороше бажання. Можна захотіти стати ще й обласним центром, а з часом, може, і столицею. Давайте кожен займатися своїм. Те, що у вас є такі можливості, я пересвідчився, коли доповідали представники і Корюківки, і Мени, і Новгорода-Сіверського, презентуючи можливості кожного населеного пункту. Рішенням комітету шляхом рейтингового голосування було прийнято таке рішення. Чи воно буде змінено – це питання парламенту. Уряд підтримає будь-яке з цих трьох рішень. Ми підтримаємо одне з трьох можливих рішень, які можуть бути прийняті в комітеті. Але комітет вже проголосував.
Яка принципова різниця в тому, буде у нас районний центр чи не буде у нас районний центр? Ось я мешканець районного центру. Яка мені різниця, буде в мене РДА і районна рада, чи не буде?
Ігор Коліушко, голова правління Центру політико-правових реформ
Дуже багато міфів і фальшивої інформації з цього приводу курсує зараз в інформаційному просторі. З одного боку, я вважаю, що принципово важливо бути окремим районом для будь-якої території, на якій живе достатня кількість населення (це приблизно 200 тисяч людей) і є можливості для комунікації між собою. Окремий район, позначка на карті – це завжди певний плюс в плані суб’єктності цього населення для участі в політичному житті, в культурному житті, розвитку туризму і т.ін. А відтак за цим ідуть і інвестиції, і все решта. Тому я кілька років власне боровся з тими намаганнями деяких учасників цих дискусій зробити в Україні якомога меншу кількість районів чи майбутніх повітів. Оце було б абсолютно неправильно.
Коли ми цю проблему вирішуємо – то питання, де буде районний центр, мені здається, не є таким гострим для місцевих мешканців. Наявність у вашому місті районного центру має і плюси, і мінуси. До плюсів можна віднести те, що це створює додаткові робочі місця, тому що будуть відповідні районні структури органів виконавчої влади, і відтак це будуть робочі місця для мешканців у першу чергу цього міста, і буде тут же платитися податок на доходи фізичних осіб. Але це питання, знову-таки, можна вирішувати по-різному. Якщо район географічно складається з кількох територій з рівнозначними центрами, це означає, що можна органи виконавчої влади розподіляти. Не обов’язково все, і поліція, і податкова, і прокуратура, і т.д. мають бути в одному місті. Тому що район в цілому є компактний для того, щоб органи виконавчої влади комунікували в межах цілого району.
Це так, як в місті. Ми ж у місті не торгуємося, що от тільки в нашому мікрорайоні зробіть і те, і те, і те. У межах міста комунікація забезпечується. Фактично райони так само мають бути такими в перспективі, щоб в межах району комунікація забезпечувалася так само, як в межах міста сьогодні. Так, десь треба буде відремонтувати дороги, десь треба буде подумати над громадським транспортом, але все це поступово можна буде зробити, якщо ми бачитимемо, які у нас є райони. Якщо ми будемо продовжувати про них тільки говорити, а не перейдемо до нових районів, то і розвитку ні доріг, ні місцевого транспорту відповідно не буде.
У той же час наявність районного центру у вашому місті має і недоліки. Це, по-перше, близькість префекта. Префект, я думаю, найбільше буде втручатися в місцеве самоврядування саме того міста, де знаходиться районний центр. Він для цього буде знаходити найбільше і резонних, і не зовсім резонних, і законних, і таких, на грані фолу, аргументів. Всі ці проблеми у нас будуть виникати.
Тому я б закликав не робити сьогодні трагедії з того, що районним центром стало те чи інше містечко. Головне, щоб були всі райони, і в межах району ми почали планувати розвиток його території.
Іван Лукеря, радник Міністра розвитку громад та територій
Я припускаю, що дискусія мерів, голів громад, щоби бути районним центром, полягає в двох площинах. Перша дещо прагматична, яка називається надходження податку з доходів фізичних осіб – державних службовців, державних органів, управлінь в центрі. Друга – це престиж. Престижно бути містом Херсоном? Престижно, напевно. Але чи знають органи місцевого самоврядування, які нас слухають, що місто Херсон не є центром району? Всі попередні 25 років місто Херсон не є районним центром. От йому щось заважало від того, що воно не є районним центром?
Ключова річ, в тому, що престижно бути спроможними громадами, які на сьогодні затверджені урядом, і мати прямі міжбюджетні відносини. З приводу якихось додаткових надходжень, то це і додаткові видатки, тому що ви змушені будете здавати за 1 гривню величезні кількості комунальних приміщень, робити ремонти, замість того, щоби використовувати ці приміщення ефективніше – під інвестиції, оренду, під підприємництво. Контроль над вами – одразу через стіну. Кого в першу чергу буде перевіряти? Та буде Мену в першу чергу перевіряти. Не Новгород-Сіверський, не Корюківку, а буде дивитися, що там в Мені. Це все органу місцевого самоврядування абсолютно не треба, тому що там немає ні престижу, ні надходжень. Престижно бути самодостатньою спроможною громадою, мати прямі відносини з державним бюджетом, і бути абсолютно незалежним від будь-якого іншого вищестоячого органу.
Алла Стоянова, Одеська область: Я представляю Кирничанську громаду Одеської області. Я сама жителька села Кирнички і депутат Одеської обласної ради. Ситуація така, що Кирничанська громада, в порушення пункту закону України про добровільне об’єднання, статті 2 пункт 1.2.6 і статті 4 пункту 1.4.1.5, була віднесена до Суворовської об’єднаної територіальної громади. Було рішення Одеської державної адміністрації про те, що наша Кирничанська громада спроможна і всі документи оформлені належним чином. Це протоколи зборів, рішення сесій. І що наша громада подана до Кабміну для внесення змін. Того ж дня, коли приймалося рішення Кабміном, ми отримали інше рішення – нас було віднесено до складу Суворовської громади. Ми, жителі сіл Кирничанської громади, були тоді перед Кабінетом міністрів, до нас вийшов В’ячеслав Андронович. Ми запитали, що ж потрібно для того, щоб все-таки Кирничанська громада відбулася так, як хочуть цього жителі громади, і Суворовська громада залишилася теж в форматі, в якому вони хотіли. Нам дали консультацію в Мінрегіоні і запропонували такий варіант, що в рамках одного перспективного плану можна створити дві громади з двома центрами. Ми провели зустріч, зробили дискусійний майданчик, на яку зібрали представників усіх сіл, були голови сіл, була присутня Асоціація сприяння самоорганізації населення, ми обговорили це питання. Жителі всіх громад дали попередню згоду про те, що вони готові розділитися на дві громади, Суворовський в форматі Суворове, Приозерне, Нова Покровка, і Кирничанська – в форматі Кирнички, Острівне, Старе, Трояни. Який механізм на сьогодні створення двох громад в рамках одного перспективного плану? І які документи кому необхідно подати?
В’ячеслав Негода, заступник Міністра розвитку громад та територій
Ми дійсно зустрічалися з представниками Кирничанської громади. На мій погляд, такий формат функціонування чи утворення громади по тих параметрах, які ми теж опрацьовували, можливий. Але згідно з законом, про який ви згадуєте, проєкт перспективного плану подається обласною державною адміністрацією. Більше того, я вам навіть залишив свій телефон. Тобто ми абсолютно відкриті в цій дискусії. Зацікавлені, щоб ця локальна дискусія завершилася порозумінням.
Але так визначено законом, на який ви посилаєтеся, що розробляє перспективний план і подає на розгляд не Мінрегіону, а Кабінету міністрів відповідна обласна державна адміністрація. Поки такого акту не надходило. Якщо б вони нас запитали, яка наша позиція, ми б сказали, що у разі надходження такого проєкту ми його зможемо погодити і внести в установленому порядку на розгляд Уряду.
Щодо того, чи можливі такі рішення в майбутньому. Звісно, можливо. Навіть якщо відбудуться вибори. У нас дуже мало часу зараз, щоб змінити. Якщо ЦВК вже оголосить вибори, то вже фактично зупинити цей процес неможливо. Реально вирішити це питання навіть після виборів. Я думаю, до того часу, крім закону про добровільне об’єднання територіальних громад, буде ще закон про порядок вирішення питань адмінтерустрою, де також будуть передбачені такі моменти. Їх буде небагато, але таке право закон надасть.
Коли очікувати закону про порядок вирішення питань адмінтерустрою?
В’ячеслав Негода, заступник Міністра розвитку громад та територій
Цей законопроєкт обов’язково буде. Він є в календарному плані нашої роботи. Ми його повинні подати десь восени. Але цей порядок буде розповсюджуватися на ті адмінтеродиниці, про які ми вже говоримо зараз: це утворені громади, і на нові райони. Тобто, дальше процес, будемо так казати, шліфування завжди буде відбуватися. Тобто, немає такого, що не допускає змін. Конституція змінюється. І це буде змінюватися. Але у порядку, визначеному законом.
Іван Лукеря, радник Міністра розвитку громад та територій
Такий проєкт закону має розглядатися одразу після перших і чергових виборів 25 жовтня. Відповідно, ближче до грудня правова процедура має бути вже визначена і запропонована органам місцевого самоврядування. Оскільки, як було зазначено, питання адмінтерустрою – це не статика, а це динаміка, постійні зміни, підлаштування під нові умови.
Людмила Діденко, депутат Білокуракинської райради, Луганська область: Чи є можливість деяким громадам перейти з одного новоутвореного району до іншого? Я хочу перефразувати. Є сенс пізніше, коли будуть створені нові райони, ще десь рухатися, чи в той район, чи як не сподобається, ще в третій район? Є в цьому якийсь сенс?
Ігор Коліушко, голова правління Центру політико-правових реформ
Законодавство завжди повинно встановлювати механізми внесення змін в адміністративно-територіальний устрій. Так, дійсно, адміністративно-територіальний устрій, як правило, в усіх країнах є достатньо стабільний, і його реформації проходять досить складно. Але тим не менше, локальні зміни, як то коригування меж якихось адміністративно-територіальних одиниць, віднесення громади до сусіднього району – не створюватимуть великих проблем, і закон повинен передбачати механізм, як ці питання вирішуються. Єдине, що завжди вони вирішуються непросто, адже завжди будуть як сторонники, так і противники. Якщо будуть знаходитися компроміси, якщо кількість аргументів в користь зміни буде суттєво більша, ніж в користь збереження статус-кво – такі зміни будуть робитися.
Я б застерігав сьогодні розраховувати, що законодавство дозволятиме дуже легко вносити зміни в адмінтерустрій. Ми тут можемо попасти в іншу загрозу – це будуть робити з політичних мотивів. Наприклад, якогось депутата підтримують в одному селі, не підтримують в іншому, і він буде ініціювати: давайте до наступних виборів ми поміняємо межі районів, щоб якось я тут міг вплинути чи не вплинути на голосування людей і т.д. На щастя, за новим Виборчим кодексом ми відмовляємося від мажоритарних виборів на парламентських виборах. І ціна цих питань буде суттєво менша. Але на перспективу ми можемо колись і до мажоритарки знову повернутися. Тому краще, щоб законодавство про адмінтерустрій, з одного боку, дозволяло зміни, але вимагало при цьому дуже серйозної аргументації і проходження всіх експертних інстанцій.
Юрій Шеремета, головний лікар Лука-Мелешківського центру первинної санітарно-медичної допомоги, ОТГ, Вінницька область: Всім відомий наказ МОЗ і Мінрегіонбуду 17824 два роки тому, який стосувався формування спроможності надавачів медичних послуг на первинному рівні. Цей наказ досить хороший, але він до сьогоднішні не виконується вже третім Кабінетом міністрів. По-друге, якщо сьогодні об’єднані територіальні громади можуть утримувати заклади базового рівня вторинки (мається на увазі 3-4 пакети, які заключили з Національною службою здоров’я), то сьогодні про лікарні інтенсивного лікування мова така йти не може. Жодна ОТГ сьогодні не в силі її утримувати. Тому повинен бути відпрацьований принцип формування лікарень інтенсивного лікування зокрема в районах. Кожен район, який зараз запропонований, повинен містити мінімум 2 заклади інтенсивного лікування. І сьогодні громади, які до нього входять (є 9 громад в ОТГ, є 5, є 6, є 8, є 11) в залежності від територіального принципу, повинні створювати госпітальні ради і формувати свої заклади. Все залежить від сітки. Ми будемо складати бюджет на 2021 рік по гарантованому пакету, а ми не знаємо, яких послуг і де ми їх маємо отримувати. Тому сьогодні це досить важливо. Я згоден, що всі територіальні громади, які вже є в проєкті, повинні створити свої центри первинки. Але тоді в свою чергу громади повинні за районними принципами створити лікарні інтенсивного лікування і лікарні базового рівня.
В’ячеслав Негода, заступник Міністра розвитку громад та територій
Звичайно, тут потрібна фахова дискусія. Ми сьогодні говоримо про новий районний поділ, наскільки він важливий для нашої держави. В контексті вашого запитання я не дуже відчуваю, яким чином нові райони можуть вплинути на якість послуг, які надаються в системі охорони здоров’я. Сьогодні медичні послуги надаються згідно з тією реформою, яка впроваджується Міністерством охорони здоров’я. Вона не в повній мірі прив’язується до адмінтеродиниць, за винятком того, що на базовому рівні в ОТГ мають бути створені центри медичної допомоги. Ви говорите це з позиції, звичайно, сільських територій. Там, на мій погляд, громади не будуть брати на себе утримання таких лікарень інтенсивної терапії чи лікування. Великі міста собі можуть дозволити утримувати вторинку. Пацієнт повинен обирати ті медичні заклади, де він може отримати кращі послуги. І завдання вже не району, а в цілому області – визначитись із спеціалізацією тих чи інших закладів вторинного рівня, і щоби всі розуміли, хто на чому спеціалізується, яке там має бути навантаження, фінансування тощо. А далі вже вирішувати питання, хто має фінансувати “стіни”, хто має давати тепло, а хто повинен оплачувати роботу медичного персоналу. Я думаю, що це окрема розмова, до якої ми ще обов’язково повернемось, але спільно з Міністерством охорони здоров’я.
Сергій Дубовик, сільський голова, Новоолексіївська ОТГ, Запорізька область: Чому облдержадміністрація нам дала лист, і 1 січня нас запевнили, що Новоолексіївська ОТГ залишається в існуючому форматі, а Кабмін надає зміни до перспективного плану з приєднанням до Приморської? Я вбачаю в цьому лукавство. Ми неодноразово надсилали ці листи і до Кабміну, і до президента.
Іван Лукеря, радник Міністра розвитку громад та територій
Новоолексіївська громада розглядалася в декількох конфігураціях. Або залишити окремо невеличку громаду, або біля Бердянська формувати з двох окремих ОТГ одну спроможну, незалежно який буде адміністративний центр. Надійшла пропозиція, що це має бути Приморськ. Кабмін підтримав. Це було узгоджено зі всіма, профільним комітетом, з обласною державною адміністрацією. На цьому хочу окремо наголосити, що це не приймалося без обласної державної адміністрації.
Підсумкові ремарки
Чого нам очікувати найближчим часом?
Ігор Коліушко, голова правління Центру політико-правових реформ
Багато сьогодні звучить і конструктивних пропозицій про те, що треба було б спочатку продумати всі галузі, ту ж медицину, освіту, соціальну сферу, а потім вже переходити до реформи адміністративно-територіального устрою на субрегіональному рівні. Теоретично це все звучить правильно. Але, на жаль, ми живемо в таких реаліях, що реалізувати це неможливо. Я міг би з досвіду своєї депутатської громадської діяльності привести багато прикладів, коли приходилося робити нелогічно, але це був єдино можливий шлях.
Ніхто не хоче серйозно розглядати перспективи розвитку тих чи інших галузей в нових умовах нового адміністративно-територіального устрою до тих пір, поки цей устрій не стає реальністю.
Іван Лукеря, радник Міністра розвитку громад та територій
Неможливо зараз відшліфувати всі секторальні реформи, такі як соціальна, освіта, охорона здоров’я, тому що ці реформи вічні. Вони будуть робитися ще не один десяток років. У Британії реформа освіти робиться з 1965 року і дотепер – її робить кожен уряд. І так само в Україні – це постійний процес. А адміністративно-територіальна основа – це найбільш структурне рішення. Його потрібно прийняти, виходячи з часових обмежень – чергових місцевих виборів.
В’ячеслав Негода, заступник Міністра розвитку громад та територій
Рішення щодо нових районів відкриває перед нами фактично ту справжню децентралізацію, про яку ми говоримо. Ми в повній мірі передамо повноваження і ресурси усім новоутвореним громадам, повністю розмежуємо повноваження між районним рівнем і рівнем громад, чітко визначимо ресурси і всі інші питання, пов’язані чи з охороною здоров’я, чи з освітою, чи з культурою, чи з іншими. Перший пакет таких законопроєктів оприлюднений на сайті «Децентралізація», де можна з ними ознайомитись. Вони розраховані на нову систему територіального устрою. Має бути прийнятий законопроєкт 3614, який визначає фінансову основу фактично громад і закріплює певні гарантії, щоб не було так, що опиняться знову всі під районними бюджетами.
***
Програма USAID «Децентралізація приносить кращі результати та ефективність» (DOBRE) – це п’ятирічна програма, що виконується міжнародною організацією Глобал Ком’юнітіз (Global Communities) та фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID). Програма спрямована на посилення місцевого самоврядування та створення кращих умов для розвитку ОТГ, підвищення рівня залученості громадян до прийняття рішень та забезпечення підзвітності та прозорості в громадському управлінні. До консорціуму виконавців програми DOBRE на чолі з Global Communities, входять: Український кризовий медіа-центр; SocialBoost; Фонд розвитку місцевої демократії (FSLD/FRDL), Малопольська школа державного управління при Краківському університеті економіки (MSAP/UEK), Польща; Національний Демократичний Інститут (NDI).
Програма USAID DOBRE працює в 7 цільових областях: Дніпропетровській, Івано-Франківській, Харківській, Херсонській, Кіровоградській, Миколаївській та Тернопільській. Із червня 2020 року Програма розпочала свою роботу ще в трьох областях: Запорізькій, Чернівецькій, та Чернігівській.
