Незалежність повинна захищатись громадянами України у будь-який спосіб, переконаний голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. Про те, яким чином домогтись деокупації півострову і чому так розлютила російську верхівку «Кримська платформа», він поділився із регіональними журналістами. Колективне інтерв’ю, проведене в пресцентрі Українського кризового медіа-центру, збагатило їх знання про кримських татар та природу того, що зараз відбувається на історичній землі цього народу.
Кожну зустріч з представниками ЗМІ він починає з глибокого аналізу причин, за яких відбулось настільки швидке загарблення цієї частини української території. Чубаров називає три фактори. Перший – військовий.
«Це була найслабша ланка для України, оскільки на півострові знаходився російський Чорноморський флот. Щоб ви собі уявляли, його база складається не лише з причалів у Севастополі. Це багато гарнізонів, розкиданих по всьому Криму – Саки, Євпаторія, Сімферополь та інші міста. Флот як спрут охоплював увесь півострів. Зрозуміло, що для Росії, яка спланувала вторгнення, звідси це було легше починати», – вважає він.
Другий фактор – етнічний. Після того, як у 1944 році депортували увесь кримськотатарський народ, а з ним вірмен, болгар, греків, німців, заселення у післявоєнні роки відбувалося з Росії. З цієї причини до 58 % етнічного складу населення напередодні агресії складали етнічні росіяни.
І нарешті, третій фактор, що сприяв вторгненню, на думку спікера – це місцева влада. Можливо, нічим особливим вона не відрізнялась у той час від влади у Харкові чи Запоріжжі. За виключенням статусу автономії. Він давав певні преференції місцевій владі.
Голова Меджлісу не став багато говорити про те, як у ті часи на Кримському півострові формувались Збройні сили України. Зазначив лише, що левова частина контрактників та офіцерів були місцеві. Вони у восьмій приходили на службу в казарми, а у 18-й йшли додому.
Чубаров з сумом відзначає, що за 23 роки незалежності Української держави багато що не було реалізовано у Криму з того, що мало укріпити державність. І коли його запитують, чи можна було протистояти і не дозволити росіянам окупувати Крим, не до кінця знає відповідь на це питання.
Він добре пам’ятає день 26 лютого 2014 року, коли з товаришами закликав людей підійти до Верховної Ради Криму, аби не дати їй прийняти рішення, яке дозволило б Росії безпосередньо втручатись у внутрішні справи України. Зізнається, що не тільки в нього було тоді передчуття, що Росія тільки зачепиться за Крим, але зробить це дуже сильно, щоб далі шантажувати Київ.
«У той день ми вистояли і виконали те завдання, яке поставив Меджліс кримськотатарського народу – сесія парламенту не відбулась, – каже він. – Навіть додому розходились у стані ейфорії. Авжеж були впевнені, що врятували себе, Крим, Україну, а правоохоронні органи найближчим часом візьмуть ситуацію від контроль, бо у Києві вже було обрано тимчасове керівництво країни. Але цього не відбулось: ми пішли по домах, а в Криму вже десантувалися бійці спеціальних сил Російської федерації. Вони були спеціально навчені захоплювати владу та проводити диверсії. Вони все оцінювали, і коли побачили, що світ не готовий дати відсіч, а українці ледь виходять зі стресу Майдану, у лічені години стали приймати нові рішення».
Захоплення Криму сталося у такий спосіб, який не був викликаний відкритим військовим протистоянням. Потім, коли українське суспільство змогло згуртуватись, знайти певні рішення, виникли добробати, а російські спецслужби пішли на інші області України, то там вже виникле пряме військове протистояння – українці зі зброєю розпочали захищати свою землю.
На переконання Чубарова, Кримська трагедія має нас навчити тому, що незалежність повинна захищатись громадянами України у будь-який спосіб, а держава зобов’язана готувати до цього громадян. У 2014 році ті, хто мав на це повноваження, цього не зробив.
Але чи готове українське суспільство внутрішнє мобілізуватись перед новими загрозами і не повторювати помилок, які сталися раніше? Голова Меджлісу кримськотатарського народу в цьому не впевнений.
«Щодо деокупації Криму є різні думки у суспільстві, – пояснює він. – Якщо ви будете системно аналізувати українські телевізійні канали, виступи публічних політиків, я вже не кажу про народних депутатів, то прийдете до тих висновків, до яких приходжу я: частина публічних людей в українському суспільстві продовжують ту політику, яка може розширити умови, сприятливі для подальшого захоплення Росією нашої території».
За словами Чубарова, суспільство має знаходити такі інструменти, які з одного боку дозволять зберігати свободу слова і високий рівень демократії, а з іншого не дати можливості розгулятися прямим агентам країни-агресора. Складність у тому, що Росія маніпулює і використовує на свою користь ті механізми, які супроводжують демократію.
Проте, з «Кримською платформою» вона не справилась. Проведення форуму для Кремля стало тим подразником, від якого він ніяк не може дійти до тями. Чому так відбулось?
За 7 років окупації Криму прийняті десятки резолюцій, рішень, рекомендацій, закликів, звернень збоку всіх поважних міжнародних організацій, починаючи з Генеральної Асамблеї ООН. Але всі вони Росією ігноруються в повній мірі. А все тому, що не існує механізмів реалізації цих міжнародних документів.
«Кримська платформа» задумувалася у різні періоди у різних формах. За президенства Володимира Зеленського ідея створити майданчик для обговорення питання деокупації Криму більш актуалізувалася. Нормандська четвірка та Мінські домовленості не допускали будь-якого обговорення цієї ситуації.
«Ми створюємо майданчик, де має відбуватися обговорення і пошук шляхів, які зможуть вирішити питання деокупації Криму без застосування сили. На перших підходах до реалізації «Кримської платформи» Росія посміхалася. Потім, коли побачила, наскільки серйозно ми реалізовуємо ідею, почала шантажувати всіх потенційних учасників. В результаті росіянам не вдалося в тій мірі, в якій вони розраховували, зірвати «Кримську платформу». Результат для них невтішний: до платформи доєдналися 43 країни-держави і 4 міжнародні організації», – заявляє Чубаров.
Перше питання до спікера стосувалось дій у можливій ситуації: «Якщо сьогодні на тиждень відкриється вікно можливостей, в українській владі є адміністративні, військові, інтелектуальні ресурси аби повернути Крим?»
«Українська держава та весь світ має готувати себе до того часу, який ви називаєте вікном можливостей», – відповів голова Меджлісу Кримськотатарського народу. Він визнає, що в Україні є багато тих, хто стверджує, що, мовляв, єдиний шлях для відновлення української державності в Криму – це розвиток української держави на материку, високий економічний рівень. Його побачать кримчани і захочуть повернутись до України. Чубаров у таку теорію не вірить. І приводить аргумент: «Це лише фактор. Він не може стати інструментом. Як би він працював, північні корейці давно б об’єднались з розвиненим півднем, де рівень життя набагато краще».
«Тоді якою була б ваша стратегія повернення Криму до складу України, як би ви були президентом?» – несподівано запитали журналісти.
Спікер відверто каже, не хоче спиратися на ідею про звільнення військовим шляхом. Він навіть не може уявити, якими будуть втрати на такій маленькій території. З іншого боку, впевнений в тому, що будь-які дипломатичні механізми не спрацюють, якщо не буде міцної української армії.
На його думку, головне – це посилення міжнародного тиску, але в цьому питанні не все так просто.
«Ми знаємо, що задіяння механізмів, які мали би бути ефективними, для західних країн є дорого, – продовжує Чубаров. – Скажімо, обмеження, а й можливо ембарго на російські енергоносії, а також більша ізоляція Росії в економічній сфері. Вони продають нафту і газ, і ці гроші вбивають нас. Ми намагаємось довести, що потенційні втрати від таких санкцій будуть набагато меншими за ті, які країни понесуть внаслідок розв’язування масштабної війни».
А ще додає: «Якщо б я був президент, прийняв законодавчий акт, який чітко говорив, що кожна людина, яка посилилася у Криму з моменту втрати контролю, а саме з 27 лютого 2014 року, повинна покинути півострів».
Слова досить жорсткі, однак, Чубаров намагається їх пояснити: «Не хочу сказати, що вони обов’язково повинні бути поганими людьми або українці чи кримські татари краще, але сталося так, що помітна частина тих людей, які після війни переїхали до Криму, жили в домівках кримських татар. Вони сумували за батьківщиною, а в 1991 році так й не сприйняли того, що живуть в незалежній українській державі. І вони хотіли додому, але з нашою землею».
Є деякі фактори, які мають українській державі полегшити питання відновлення суверенітету в Криму, допомогти їй знайти дорогу на материк. І один з цих факторів саме питання корінних народів, їх права на свою землю. Тому така різка реакція Москви на прийняття в Україні закону про корінні народи. За 30 років політичної діяльності Чубаров не пам’ятає жодного випадку, коли якісь схвалені закони викликали таке обурення збоку Російської федерації, як цей закон.
Етнічну тему продовжує Наталя Буковська з Одеської області. Її цікавить, скільки кримських татар залишилось у Криму, а скільки виїхали?
«Можу сказати, що приблизно 55-60 тисяч людей покинули півострів. Половина з них можуть бути кримські татари, бо проти них йде спрямований тиск. Паралельно вони підселяють своїх людей. За різними оцінками, їх кількість досягла мільйону», – заявляє голова Меджлісу кримськотатарського народу.
Сьогодні кримські татари та етнічні українці, які не сприймають окупацію, це ті люди, яких Росія хоче витіснити з Криму. Зараз не сталінські часи, всіх у вагони не посадиш. Є інші методи для того, щоб змусити людей самім від’їжджати. Це страх. У вересні в Криму відбулись чергові масові обшуки кримських татар, затримали п’ять чоловік. Більше доби місце їх утримання було невідомим для рідних та адвокатів. Це означає лише одне – їх катували. Для окупантів не обов’язково приходити до всіх. Достатньо прийти до одного, але у такий спосіб, щоб всі це побачили.
Чого хоче Росія? В імперському уявленні її політиків збереження і розвиток російської держави неможливе без України. Вони готові йти до цієї мети, і Крим – це перший крок на цьому шляху. Тепер вона перетворює півострів у військовий форпост, і на цій території їй не потрібні люди, які до неї нелояльні. Що відрізняє кримських татар від інших людей, які мешкають у Криму? Вони дуже ретельно зберігають свою колективну пам’ять. А так сталося в історії, що всі біди, починаючи з 1783 року приходили на кримську землю з Москви.
«До нас на Херсонщину часто приїжджають з Криму українці, і кажуть, що півострів готують до війни. Що ви думаєте з цього приводу?» – лунає питання від місцевих медіа.
Вся сучасна зброя, яка є в Російській федерації, є в Криму. І ми про це говоримо з нашими партнерами – з турками, з болгарами, з румунами, бо озброєння націлено і на них. Якщо Азовське море фактично знаходиться під контролем росіян, то Чорне море ніхто вам не віддасть. Але вони роблять з Криму не лише військовий форпост. Хочуть перетворити його на інструмент тиску.
Останнє питання складне, але Рефат Чубаров людина мужня, від гострих тем не ховається.«Чому частина кримських татар пішла на співпрацю з окупаційною владою?», – запитує його Роман Назаренко з Луганської області.
Кримських татар у Криму 300 тисяч. Етнічних українців десь 500 тисяч. Інші – передусім росіяни. Звісно, вони кількістю переважають. Але є і інші причини. У 2014 році, коли Росія вторгалася, у Криму були усі інструменти влади – війська, спецслужби, міліція, прокуратура. Жоден з цих інструментів не спрацював. Вони зникли за один день мов пісок. Більш того, до 80 % особистого складу одразу перейшло на бік росіян.
«В таких умовах ви перш за все приймаєте рішення щодо себе. Обираєте, або поїхати звідси і захистити свої дітей, або залишитись і жити на тих умовах, які вам встановили. Я особисто збирав директорів шкіл, і казав: жоден з вас не покидає свою посаду – ми с такими зусиллями створювали ці школи. Вчителі мені у відповідь: вони вже Путіна у кабінет вішають. Тоді я нагадав, що найважніше – це діти, і будь яке рішення треба приймати з думкою про них», – підкреслив.
Сьогодні як і тоді від імені десятків тисяч кримських татар він твердо каже, що наша держава – Україна, а наша земля – це Крим, і навіть думки не може бути про те, що за своєю волею встати та покинути цю землю.
То голос народу. А люди звичайно бувають різні.
«Виконувати свою роботу лікарем, вчителем чи працівником комунальної служби – це одне, і так було при будь-де при будь-якій окупації. Однак, коли людина переходить на службу і здійснює дії, які переступають права інших людей, то для нас вона як одна з росіян. Таких серед кримських татар я нарахую максимум 200-300, не більше», – каже наприкінці інтерв’ю Рефат Чубаров.
Зустріч у форматі колективного інтерв’ю відбулася у рамках спільного проекту Українського кризового медіацентру та Естонського центру міжнародного розвитку “Протидія дезінформації на півдні та сході України” за підтримки Європейського Союзу.