У роковини Голодомору в Українському кризовому медіа-центрі відбувся круглий стіл на тему «Голод як зброя. Від Леніна до Путіна». Його учасники проаналізували передумови трагедії українського народу 30-х років минулого століття і дійшли до висновку, що подібний інструмент покори використовується Москвою і сьогодні. Україні залишається боронити себе і глибше вивчати історію і природу російського насильства, аби попереджати інші країни та ефективніше опонувати кремлівській пропаганді.
«Більшовики не були великими стратегами, не планували все по крокам наперед, і часто приходили до якихось висновків в ході своїх дій, – вважає історик, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу історії України 20-30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України НАН України Геннадій Єфіменко.
На його думку, ідея голоду як методу покорення України виникла у 1922-23 роках, коли посуха, яка опанувала спочатку Поволжя, а потім південь України, набула дуже загрозливих масштабів, але для Москви як метрополії було важливіше рятувати власних підданих, а не тих, хто чинив їм спротив.
«І тоді зерно з України вивозили для порятунку метрополії. А потім більшовики побачили, що голодні люди не здатні до активного спротиву. І коли повстанці з правобережної України намагались вийти на Полтавщину, в інші регіони, були прийняті спеціальні директиви для того, щоб загнати повстанські загони на голодну територію. І оскільки попередні методи подавлення українського національно-визвольного руху не спрацювали, а в Москві відчули ризик втрати України, обрали голодомор в якості інструменту подальших дій», – відмітив Геннадій Єфіменко.
Провідний науковий співробітник Інституту дослідження Голодомору Національного музею Голодомору-геноциду, кандидат історичних наук Андрій Іванець пояснив, чому таких важких втрат зазнала Україна у 1932-33 роках.
«З одного боку режим розправлявся із селянством, яке складало абсолютну більшість населення України і в економічному сенсі мало власність і цілком не підкорялось владі, а з іншого режим побоювався національно-визвольного руху… Радянський Союз готувався до того, що він називав світовою революцією, війн і розповсюдження комуністичного режиму, але в нього були сусіди, які сповідували інші підходи. І в цьому контексті на межі тридцятих років було доручено з’ясувати рівень надійності тилу. Визначили, що найбільш небезпечними у плані надійності є УСРР і Кубань – регіони населені українцями. Вже у 1930 році, коли почались процеси насильницької колективізації, левова частка спротиву політиці комуністичного режиму приходилась саме на УСРР», – зазначив спікер.
Історик, дослідник Голодомору Віталій Огієнко висловився про те, що Росію і російське насильство треба глибше вивчати.
«Рівняння Голодомору і російської агресії сьогодні дуже багато говорить про саму росію і російське насильство, – пояснив він. – Їхнє головне завдання – покорення, лояльність до них і асиміляція з ними. Коли цього вдається досягти іншими способами, до геноциду вони не вдаються. Подивіться на Білорусь. Там все для них працює чудово. Навіщо там влаштовувати геноцид? Так і з Україною часів Януковича. Коли той був президентом, у Путіна проблем з Україною не було. А потім опір, революції, і в Кремлі нічого з цим не можуть зробити. Згадайте тиск, у тому числі газовий. Нічого не спрацювало».
Україна – єдиний випадок в історії, коли спроба Росії підкорити, залишається безуспішною. В Сирії це вдалося. Про це нагадав історик, політолог, сходознавець, директор Центру близькосхідних досліджень НАН України Ігор Семиволос.
«Візьмемо громадянську війну, що призвела до інтервенції Хесболли, Росії та Ірану в цю країну. Там Путін доволі успішно разом зі своїми союзниками активно використовував цей метод. Спочатку штурмували регіони, які повставали проти центрального уряду Дамаску, обмежуючи отримання ними продовольства. Потім здійснювали масові депортації населення з цих регіонів, а тим, хто лишився, надавали хліб для отримання лояльності від цих людей», – сказав політолог.
Сьогодні Путін намагається використати фактор голоду і продовольства у війні проти України. Він чудово пам’ятає події десятих років, коли вибухнула революція на Близькому Сході, яку назвали Арабською весною. Почалась вона з того, що в Росії та Україні був неврожай, що спричинило суттєве підвищення цін на зерно. Це стало одним з головних чинників повстання. Для Путіна контроль над зерном дає йому контроль над Близьким Сходом. Друга причина, яка, на думку Ігоря Семиволоса, підштовхнула Кремль до агресії проти України – бажання витіснити її зі світових ринків зерна.
До меседжу щодо необхідності глибше вивчати Росію повернувся кандидат політологічних наук, Керівник дослідницьких програм Недержавного аналітичного центру “Українські студії стратегічних досліджень” Юрій Олійник.
«Тут було дуже правильно сказано, що нам не вистачає розуміння Росії. Її треба вивчати. Світу і нам самим легше буде доводити опонувати московській пропаганді. Ми завжди реактивно виправдовуємся. Коли кажемо про геноцид, нам відповідають, що у Радянському Союзі всі голодували і страждали. Ми повинні говорити, що такі інструменти покори використовувались і проти інших територій. Але давайте подивимось, хто жив у середньому Поволжі? У тому ж Саратові значною мірою українці і німці – заможні люди, які складали загрозу для комуністичного режиму. І проти казахів був геноцид – вони самі про це говорять. Але завдяки пропаганді вину перекладали на інших. Те ж саме робиться і сьогодні», – відзначив Юрій Олійник.
Учасники круглого столу переконані, що доки світ дозволятиме Москві використовувати голод як зброю, та буде продовжувати такі практики. В цьому плані втішає поступова зміна поглядів в різних країнах на подібні дії Росії. Так вважає історик, політолог, співробітник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Майоров.
«За два останні роки 17 країн світу визнали Голодомор геноцидом. Це більше, ніж за багато років перед тим, – підкреслив він. – Парламентська асамблея ПАРЄ фактично переглянула своє рішення 2010 року, коли засудила Голодомор, але назвала тоді не геноцидом, а злочином проти людяності. Це говорить про те, геноцидальний характер російської агресії проти України змушує переосмислити події минулого».
