У видавництві «Вавилонська бібліотека» вийшла нова книга українського журналіста та письменника Олега Криштопи. Це документальний роман про унікальне явище в історії українського визвольного руху — повстанське радіо УПА, що працювало в роки Другої світової війни. Радіостанція під назвою «Самостійна Україна», відома також як «Афродіта», мовила з Карпат у 1943–1945 роках і стала голосом вільної України для слухачів у багатьох куточках Європи.
На презентації книги в Українському кризовому медіа-центрі автор зізнався, що про цей проєкт дізнався випадково: «Почалося все, як найсмішніше, я не можу згадати точно. Можлвио, з Романа Чайки, з гітариста групи “Мертвий півень”, і одночасно журналіста, ведучого. Ми тоді разом працювали на П’ятому каналі. І якраз “Мертвий півень” готував альбом з назвою “Радіо Афродіт”»
Це стало відправною точкою багаторічного дослідження. Журналіст вивчав архіви радянських спецслужб, їздив у Карпати на місце криївки біля села Ямільниця — де була розташована сама радіостанція, — а також відвідував бельгійське місто Брюгге, аби розшукати сліди одного з учасників проєкту — бельгійця Альберта Газенбрукса.
«Я вже хотів написати художню книжку про радіо, бо це круто, це неймовірно. Але врешті-решт застановився на документальному форматі. Тобто, це роман, він в художній формі, але там жодного слова неправди, — додає Криштопа, — тобто там жодного вигаданого слова: усе базується на реальних спогадах, документах, архівних цитатах».
Радіостанція, створена Українською повстанською армією, почала мовлення у жовтні 1943 року. Бійці облаштували її в криївці, розташованій високо в горах — ідеально для передавання сигналу. Радіо мовило кілька годин щодня п’ятьма мовами: українською, російською, англійською, французькою та німецькою. Історики вважають, що це був безпрецедентний випадок: жодна поневолена нація Європи в умовах окупації не змогла створити власне підпільне радіо — і лише українцям це вдалося.
«Ми тоді думали, може, воно раз чи двічі вийшло в ефір. А виявилося — півтора року регулярної роботи. Вся Європа була окупована, і ніхто не зміг створити свого вільного голосу. А ми змогли», — наголошує автор.
Радіостанцію слухали в різних країнах, аж до її знищення радянськими військами у квітні 1945 року. Серед тих, хто працював над мовленням, були представники різних регіонів України — і навіть Європи. Наприклад, Альберт Газенбрукс, бельгієць, озвучував новини французькою та англійською мовами. Голос українського і російського мовлення належав жінці з псевдо Зіна.
«Вона — з Києва, випускниця Київського університету. У книжці немає всіх деталей її біографії, бо персонажів дуже багато, і вони можуть заплутати сюжет. Але її історія — дуже показова. Після війни вона була засуджена, сиділа в Сибіру, в Магадані. І водночас — саме вона була редакторкою та дикторкою радіо, озвучувала новини», — пояснив Криштопа.
У книзі детально описано, якою була структура роботи радіостанції, хто писав тексти, хто забезпечував технічне функціонування, і як ця інформаційна машина змогла працювати в екстремальних умовах. Автор наголошує, що намагався писати зрозуміло і доступно — не лише для українського читача, але й для потенційного іноземного.
«Я намагався, щоб навіть далека від України людина могла зрозуміти всі історичні перипетії», — сказав він.
