Російська агресія найсильніше б’є по найнезахищеніших українцях. Людям, котрим і до війни було непросто, під час війни долають труднощі, які цивілізований світ знає лише з історичних книжок. Війна – неабиякий виклик для всіх сімей, а як воно, коли в сім’ї є дитина з інвалідністю? Тоді без сторонньої допомоги ніяк. Рятівниками в буквальному розумінні цього слова стають громадські організації та окремі волонтери.
Ольга Цілинко пережила окупацію Херсона і продовжує жити в місті під обстрілами. Під її опікою – понад два десятки родин, де є діти з інвалідністю. Громадській організації «Центр сімейної реабілітації «Софія», яку очолює Ольга, вже 15 років, і весь цей час організація займається підтримкою саме тих херсонських сімей, де є діти з ураженнями центральної нервової системи. Сьогодні, коли Херсон цілодобово перебуває під обстрілами росіян, Ольга продовжує підтримувати своїх людей.
Протягом кількох останніх років перед великою війною родини ГО «Центр сімейної реабілітації «Софія» мали можливість невеликого відпочинку-реабілітації на морі в Херсонській області. Це забезпечували коштом міського бюджету. Тож діти, чиї родини не мають достатньо коштів для повноцінного відпочинку-реабілітації, щороку могли поїхати на узбережжя Чорного моря та відновити сили й пройти реабілітацію.
З окупацією Херсона 2022 року реабілітація херсонських дітей з інвалідністю призупинилась, як і ціла низка заходів для них. Утім Ольга не могла дозволити собі також «поставити на паузу» свої родини. Героїня називає їх саме своїми, адже за час перебування в організації родини дійсно стали рідними, а ідентифікатор «свій – чужий» за час окупації та обстрілів росіян, які тривають від перших днів повномасштабного вторгнення, став дуже важливим. Ще свої родини Ольга називає «софійками».
«Під час окупації для мене було важливо, щоб ніхто не пішов до росіян по «гуманітарку»
На початку повномасштабного вторгнення росіян до України Херсонщина стала однією з тих областей, і яких окупанти просувалися найшвидше. Зрештою, майже весь регіон включно з обласним центром опинився під окупацією. У Херсоні паніка була приблизно така сама, як і в інших громадах: з полиць аптек зникали препарати, з прилавків магазинів – продукти. У банкоматах гроші було зняти складно. Що далі поглиблювалась окупація, то важче було не лише отримати готівку, а й розрахуватись карткою: на певному етапі росіяни почали контролювати використання терміналів і активно їх «вилучали» — так вони називали фактичне викрадення.
«Під час окупації для мене було важливо, щоб ніхто не пішов до росіян по «гуманітарку», — розповідає Ольга Цілинко. — Давайте говорити як є: в більшості моїх родин мами самостійно утримують дітей — без тата. Такі реалії, на жаль. Мама, яка виховує дитину з інвалідністю, повноцінно працювати теж не може. Окупація Херсона зупинила і звичні та повноцінні робочі процеси — чимало людей втратили роботу, заробіток. Мої мами також фактично опинились на межі виживання. До того ж аліменти також не перераховували. Ця особливість мене здивувала, мабуть, найбільше з окупації: мами дітей з інвалідністю не отримували аліментів майже рік від початку окупації. На які кошти вони мали жити?»
Ольга наголосила: чудово розуміла, що окупація почнеться з того, що росіяни роздаватимуть «гуманітарну допомогу» та зніматимуть це для пропаганди. Історикиня за першою освітою, багаторічна волонтерка, Ольга Цілинко згадує, що саме так було в Криму, в окупованих громадах Донеччини та Луганщини у 2014 році. Від початку окупації в соцмережах вона зверталась до небайдужих людей із проханням допомогти фінансово. Гроші спрямовували на закупівлю продуктів і медикаментів.
Ліки дітям з інвалідністю потрібні постійно для підтримки життєдіяльності. Аптеки закрились дуже швидко, в побуті знову з’явилось майже забуте радянське слово «дістати», згадує жінка: «Ліки можна було замовити і оплатити у знайомих волонтерів, частина яких була на підконтрольній Україні території. І вони з ризиком для життя пробували завезти їх до Херсона. Росіяни далеко не завжди пропускали. Були випадки, коли волонтери опинялись в полоні, деяких росіяни вбивали на блокпостах. Іноді просто розкрадали вантажі. Це був настільки страшний час…»
Далеко не всі ліки вдавалось «діставати». «Деокупація Херсона дуже врятувала: одне з перших, що ми зробили, — придбали і завезли ті ліки, які були так необхідні дітям, – каже пані Ольга. – Ніхто з родин не пішов по російську «гуманітарку».
Обстріли та підрив Каховської ГЕС: що б не сталось — добре, що без росіян
Ольгу Цілинко можна побачити на різних світлинах, які облетіли світ у перші дні деокупації Херсона у листопаді 2022 року. Разом її підопічні родини зустріли звільнення від росіян. Разом переживають обстріли. Разом долали й іншу біду – підрив росіянами Каховської ГЕС.
Будинок пані Ольги стояв поблизу річки, тому вода після підриву Каховської ГЕС почала заповнювати його в перші ж години, розповідає вона: «Від річки нас відділяли фактично лише рейки – вони трошки вищі за рівень річки. Вода не мала потрапити до нас – рейки лишились повністю сухі. Але під ними були зливоскиди. Їх не зачинили. За 15 хвилин потік просунувся на 40 метрів. Швидкість була дуже велика».
У той день, 6 червня 2023 року, від 7-ї ранку, коли люди вже розуміли, що вода несеться в їхній бік, стали телефонувати до ДСНС, але там мало чим могли допомогти. Майже всю техніку розікрали росіяни під час окупації.
Будинок Ольги нині непридатний для життя. Після підриву Каховської ГЕС росіянами разом із водою стікало дуже багато мулу, бруду, нерозірваних мін та іншого. Жінка не встигла навіть одразу зробити фото, але згодом друзі нагадали: це знадобиться для подальших доказів і виплат можливих компенсацій: «Я майже нічого не встигла вивезти. Ми були зайняті тим, що допомагали літнім сусідам, рятували тварин. Знищені купа документів і важливих речей. Наше життя до 6 червня 2023 року стерли росіяни, але ми почали жити спочатку. Всім містом».
Якийсь час Ольга разом із донькою, сином і тваринами жила в приміщенні громадської організації. Загалом Центр – саме так його скорочено називають «софійки» – став справжнім спасінням. Друзі-волонтери подарували нові комплекти білизни, щоб діти спали в затишку. Небайдужі люди збирали кошти, щоб підтримати волонтерку, яка рятувала три десятки родин протягом усієї окупації, а тепер і сама потребувала допомоги.
«Шок і розпач був шаленим. Але хай що станеться — добре, що без росіян», — наголошує Ольга Цілинко.
Ми чекаємо нашого моря
Після дворічної перерви родини центру «Софія» знову змогли забезпечити для дітей з інвалідністю невеликий реабілітаційний відпочинок. Уперше – не на морі, а в новій для себе місцевості – на Тернопільщині.
«Це справжній ковток свіжого повітря для родин у прямому й переносному сенсах, — каже Ольга Цілинко. — Після страшних реалій цілодобових обстрілів – трошки тиші в затишку дерев, із реабілітаційними вправами, заняттями з психологом. Це дуже важливо для наших дітей. Звісно, ми чекаємо нашого моря – деокупації Херсонської області, але і ця реабілітація була для нас вкрай важливою».
Ольга продовжує допомагати родинам: щотижня, як і раніше, проводять заняття з психологом; волонтери допомагають із коштами на продукти. Ольга продовжує закуповувати молочні продукти, такі необхідні хворим дітям. Якщо є можливість придбати сезонні фрукти, також користується такою нагодою.
Нещодавно подарунок для дітей зробив фермер із Бериславщини Анатолій Полив’яний. Ольга допомогла йому з посадковим матеріалом, а Анатолій віддячив щедрим врожаєм овочів. І все це – під цілодобовими обстрілами росіян, які не вщухають, здається, ні на мить.
«Ми повезли допомогу для наших військових, — розповідає Ольга. — Ми не можемо не допомагати тим, хто звільнив нас і нині боронить від росіян. Дорогою заїхали і до Анатолія. Жахливо бачити, як росіяни понівечили ці неймовірні громади Херсонщини. Спустошені розбиті села. Де села більші, там ще є життя, а в маленьких все зовсім сумно. Знищили цілий пласт нашої культури: вирвали з коренем. Дуже мало сільськогосподарської техніки, але при цьому поля оброблені — суто українське, наші фермери всюди зможуть обробити землю, навіть без техніки… Через спеку та відсутність поливу соняшники заклякли на стадії «головка з кулачок». Водойми, які в листопаді ми ще бачили, або зникли, або зменшилися до невпізнаваності».
Сьогодні російські розвідувальні дрони з вибухівкою долітають навіть до центру Херсона. Полюють за людьми в буквальному сенсі. Водночас росіяни обстрілюють чи не з усіх видів озброєння, яке мають. Щодня – повідомлення про поранених, убиті теж не рідкість. Утім місто продовжує жити: «Кожен, хто лишається в Херсоні, по суті, волонтер. Ми гуртуємось, допомагаємо один одному, знаємо, хто свій, а хто чужий, — так і вижили, так і житимемо далі», — каже Ольга.
Авторка: Євгенія Вірлич.
*Усі фото надані героїнею і авторкою матеріалу.
Слухайте аудіоверсію за посиланням:
Здійснено в рамках проєкту за підтримки Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
