Жити у прифронтових зонах України вкрай небезпечно, що вже й казати про господарювання. Особливо важкою ситуація залишається на правобережжі Херсонщини. Працювати там – щоденний ризик і випробування. Однак саме в таких надзвичайно складних умовах фермерське господарство “Сапфір-Агро”, яким керує Сергій Сорокунський, не лише відновлює втрачені під час окупації виробничі потужності, а й рухається вперед — розвиваючи нові перспективні напрямки роботи. І це не лише про бізнес, а й про велику відповідальність. Українці пишаються своїми фермерами, які розміновують звільнені землі і під обстрілами сіють на них хліб, який є запорукою світової продовольчої безпеки.
Шлях до роботи на землі через ресторанний бізнес
До початку повномасштабного вторгнення Сергій Сорокунський мав декілька амбітних планів у сільськогосподарській сфері та ресторанному бізнесі, які успішно почав реалізовувати. За плечима в молодого чоловіка вже було дві вищих освіти — здобув ступінь магістра з економіки підприємства та з агрономії. У кінці 2021 року захистив кандидатську дисертацію, отримав ступінь доктора філософії (PhD) з агрономії. Ще було вісім років досвіду роботи в ресторанному бізнесі. А на сімейному підприємстві — фермерському господарстві “Сапфір-Агро”, взагалі, працював із 15 років — почав свою трудову діяльність слюсарем.
“Спочатку був під рукою у дідуся. Він все своє життя працював механізатором у радгоспі, добре знав і як сіяти, і як косити, і як ремонтувати трактори та комбайни. А так як перша техніка у нашому господарстві була старенька, то “реанімовувати” її доводилося регулярно. Це вже згодом, поступово, її замінили на сучасну і високотехнологічну”, — розповідає Сергій.
Родинний агробізнес Сорокунських базується в Музиківській громаді на правобережжі Херсонської області. До повномасштабного вторгнення російських військ на територію України це була одна з найуспішніших громад Херсонщини. Вдале географічне розташування та родючі землі сприяли розвитку фермерства на її території. Тут працювало 22 господарства, понад 800 селян обробляли землю одноосібно. Одним із найбільших було фермерське господарство “Сапфір-Агро”, яке робило вагомий внесок у розвиток місцевої громади.
На сімейному агропідприємстві, яким від початку створення керував батько Сергія Сорокунського — Сергій Миколайович Сорокунський, юнаку довелося попрацювати ще й асистентом-логіста та комірником. Доводилося мати справу з бухгалтерськими документами, контролювати завантаження-відвантаження, а ще приймати, видавати, розміщувати, зберігати, вести облік, добре розбиратися у відповідних комп’ютерних програмах. І крім матеріальної відповідальності та акуратності у веденні документації, ще й бути комунікабельним, бо увесь час доводиться працювати з людьми.
Робота на цих посадах змотивувала Сергія до здобуття освіти. Паралельно започаткував власну справу — відкрив у Херсоні ресторан. Із часом заклад став відомим у місті своїми м’ясними стравами.
Ресторан Сергія Сорокунського став підприємством-партнером із проходження навчальної практики і стажування для студентів херсонських університетів і училищ. “Для студентів, які проходили у нас стажування та практику, ми організовували майстер-класи, вчили працювати на новітньому обладнані, використовувати сучасні технології і управляти бізнесом, — розповідає Сергій. — Та і я сам, і колектив ресторану намагалися йти в ногу з часом — відвідували фахові форуми, тренінги, вебінари і майстер-класи”.
Коли ресторанний бізнес чоловіка вже міцно стояв на ногах (а він уже захистив кандидатську дисертацією), на сімейній раді вирішили, що Сергій візьме на себе управління фермерським господарством “Сапфір-Агро”, засновниками якого є, окрім нього, його батьки та сестра.
Виконувати обов’язки керівника господарства він почав у 2021 році. Склав бізнес план на довгострокову перспективу. Виділив ключові напрями, за якими планував вибудовувати економіку підприємства на найближчі роки. Проаналізував, як збільшити обсяги виробництва та розширити асортимент сільськогосподарської продукції, раціонально використовувати землю, матеріальні ресурси і працю.
Проєкти, які війна поставила на паузу
У 2021 році в господарстві заклали 300 гектарів зрошення, які стали першими не тільки для нього, а й для всієї Музиківської громади. Водоподача йшла з Інгулецької зрошувальної системи, яка забезпечує водою частину Миколаївської та Херсонської областей.
“Про розвиток зрошення в Музиківській громаді ми з батьком давно вели мову. Адже традиційно тут займалися лише богарним землеробством, при якому оброблювані землі (“богару”) не поливають, а чекають дощів. Тож урожайність залежить головним чином від погодно-кліматичних умов, а вирощувати можна лише посухостійкі культури. До того ж потрібно проводити купу спеціальних агромеліоративних заходів, щоб зберегти вологу. Тож саме в розвитку зрошувального землеробства ми бачили перспективу для свого господарства, хоча воно передбачає значні капіталовкладення в гектар землі”, — пояснює Сергій.
Сезон 2021 року був доволі сприятливий, отриманими результатами фермери залишилися задоволені й вирішили взятись за будівництво другої черги зрошення на площі 600 гектарів. Вільних коштів у господарства не було, тому на його реалізацію залучили 22 мільйони гривень кредитних коштів, отриманих за державною програмою доступних кредитів. До нового року встигли прокласти труби під полив, а в кінці 2021-го — на початку 2022-го отримали зрошувальні машини і почали монтаж системи. У графік робіт вкладалися, планували розпочати весняні агророботи на додаткових зрошувальних площах.
Проте війна, яка почалася 24 лютого 2022 року, поставила на паузу всі започатковані проєкти…
“5 березня 2022 року Музиківку окупували росіяни, а 11 листопада цього ж року її було звільнено. Однак за цей проміжок часу росіяни встигли завдати значних збитків господарству, — пригадує події тих днів фермер. — Вони крали, мародерили, або просто все ламали і розбивали. Нове зрошувальне обладнання частково вивезли, а частково понівечили. Тож наразі кредит залишився, а зрошення немає. Проте ми плануємо вже цього року його відновити. Тим паче, що частину каналів і мостів Інгулецької зрошувальної системи відбудували і пустили воду”.
Ще одним перспективним напрямом роботи підприємства Сорокунський вбачав відновлення поголів’я і розведення сірої української худоби, добре пристосованої до суворого степового клімату. Ця худоба — живий пам’ятник прадавньої і самобутньої трипільської культури. Вона походить від дикого тура і є продуктом тривалої народної селекції. Вважається природним українським генофондовим об’єктом, який перебуває на межі зникнення та охороняється державою.
За словами фермера, в минулому сіра українська худоба була доволі розповсюдженою на Півдні країни, а сьогодні – на межі зникнення. До 2022 року в Україні налічували 850 голів цих тварин, більша частина з яких утримувалася у дослідному господарстві “Маркеєво” Інституту тваринництва степових районів “Асканія-Нова”. Нині це тимчасово окупована територія, і невідомо, чи буде збережене поголів’я цих унікальних тварин. Тож на сьогодні у ФГ “Сапфір-Агро” зберігають генофонд — утримують 100 голів сірої української худоби, а почалося ж усе з 15 тварин, яких закупили в Асканії Новій у 2015 – 2016 роках.
“У мене на той час вже був ресторан у Херсоні, і скуштувати унікальне за смаковими властивостями мармурове м’ясо можна було саме там. Нині цей заклад не працює, а везти на продаж елітне м’ясо в сусідню Одеську чи Миколаївську області, економічно не вигідно. Тож вирішив, що буде доцільно поки нарощувати поголів’я сірої української худоби — така стратегія до кращих часів. Адже загубити надбання української народної селекції — непробачувана помилка”, — вважає керівник фермерського господарства.
Економіка під час війни
Майже дев’ять місяців підприємство було в окупації, а нині, як і вся правобережна Херсонщина, потерпає від регулярних обстрілів росіянами. Адже від Музиківки до Херсона відстань всього 10 кілометрів, і до позицій російських військ на лівому березі Дніпра рукою подати.
“Сапфір-Агро” одне з небагатьох господарств, яке після звільнення працює навіть за таких складних умов. Хоча говорити про те, що тут відновили свої довоєнні потужності, поки зарано. Сергій Сорокунський стверджує, що для аграріїв, які господарюють на деокупованій частині Херсонської області, найскладнішим питанням є розмінування території.
“Ситуація із замінованими землями після деокупації, взагалі, була незрозуміла. Адже табличок з написами “Заміновано”, “Прохід заборонено”, “Обережно! Міни” чи колючого дроту — такого не було, — ділиться він. — …Люди їхали польовими дорогами, пасли корів, працювали в полі та підривалися на мінах. Адже поля, дороги, лісосмуги росіяни замінували, також залишилися фортифікаційні споруди — окопи і бліндажі”.
Розуміючи, що земля і так вже перестояла, почала заростати бур’янами, потрібно було виводити техніку на поля. За словами фермера, спочатку це були ті ділянки, де не було позицій росіян, і які не обстрілювалися. Тож на свій страх і ризик люди на сільгосптехніці виходили на поля.
“Восени 2022 року ми засіяли озимими лише 600 гектарів, із довоєнних 3,5 тисяч, які були у нас в обробітку. Паралельно займались розмінуванням”, — розповідає керівник “Сапфір-Агро”.
Так як жожних інструкцій, як діяти та куди звертатись, не було, щоб розмінувати землі, довелося Сергію Сорокунському і листи писати, і особисто їздити в інстанції різних рівнів, починаючи від Херсонської облдержадміністрації і закінчуючи кількома міністерствами у Києві, щоб вирішити це питання. А ще укладати угоди на розмінування з комерційними підприємствами, з військовими та ДСНСниками.
“У високих інстанціях нам говорили про те, що першочергово розміновуватимуть Миколаївську і Харківську області. Херсонщина — наступна за ними. А щоб очистити землі нашого господарства — потрібно один-два роки. Бо дуже велика черга на розмінування, і значне навантаження на саперів, — ділиться фермер. — Однак все відбулося значно швидше, так як ми працювали шляхом кооперації. Це коли військові та ДСНСники проводили обстеження і розмінування, а наше господарство надавало техніку, пальне і людей для проведення допоміжних робіт”.
Завдяки такій співпраці вже в першій половині 2023 року розмінували 1100 гектарів земель.
“Ми одразу ці поля засіяли соняшником. Сівбу закінчили в кінці червня (!). Це дуже пізні строки, — згадує керівник господарства. — Лише у нинішньому році ми, нарешті, вирівнялися, і сіяти завершили до кінця квітня. На сьогодні всі землі нашого фермерського господарства розміновані. Але не можна сказати, що ми повністю уникнули небезпеки. Адже лінія фронту дуже близько, бувають артилерійські обстріли та скиди з дронів. Нещодавно на наш трактор, що працював у полі, з дрона скинули вибухівку. Поцілили у дискову борону, слава Богу, що з людей ніхто не постраждав. До того ж після обстрілів на полях утворюються воронки і вирви. Щоб це не призводило до деградації ґрунтів — проводимо агротехнічну меліорацію та рекультивацію земель”.
Умови для роботи сільгоспвиробників на деокупованих землях і в безпосередній близькості від лінії фронту дуже складні. Проте Сергій впевнений, що економіка країни повинна працювати, щоб українці мали ресурси для життя в умовах війни з російським агресором. Мова йде не лише про наповнення державного і місцевого бюджетів, а й про виконання договірних умов між орендарем та орендодавцями — звичайними селянами, які здали підприємству в обробіток свої земельні ділянки.
“Не секрет, що наше фермерське господарство несе велике фінансове навантаження. Ми маємо зобов’язання перед пайовиками, кредитний борг перед банком у 22 мільйони гривень, та й сплату податків ніхто не скасовував. В сумі ці платежі становлять 8 мільйонів гривень на рік. З усіма треба розрахуватися вчасно. Просто сказати, що війна на дворі, ми вам нічого не винні — я так не можу зробити”, — каже Сергій.
Фермер розповів, що в господарстві 600 пайовиків. Із ними “Сапфір-Агро” розраховувалося навіть під час окупації в 2022 році. Правда, це була натуральна оплата — зерном і соломою. Тобто те, що мали на той момент, — все давали людям. У минулому і нинішньому роках повернулися до грошової оплати.
“Це дуже важливі кошти для людей. Вони на них розраховують, особливо зараз, коли немає роботи, і коли декому доводиться виживати лише за рахунок гуманітарної допомоги”, — пояснює фермер.
“Наше майбутнє залежить від того, що ми робимо сьогодні”
На сьогодні виробничі процеси у фермерському господарстві повертаються на сталі рейки. Традиційно вирощують зернові та технічні культури, зокрема, олійні. Це озима пшениця, озимий і ярий ячмінь, озимий ріпак, соняшник і горох.
Правда, пріоритетні культури довелося дещо змінити, з огляду на цінову політику на продукцію рослинництва. Соняшник вигідніший за пшеницю, тож його тепер сіють більше, а пшениці менше, ніж до великої війни.
Проте нинішній 2024 рік видався складним за погодно-кліматичними умовами і неурожайним. За словами Сорокунського, це ще раз підтверджує, що без зрошення у агрогосподарств Херсонщини немає перспектив для розвитку.
Ще для “Сапфір-Агро” після деокупації території виникла проблема кадрового забезпечення, тому що з початку бойових дій частина людей з Музиківки евакуювались. А після звільнення території відбулася друга хвиля виїздів, спричинених постійними обстрілами. Також проводяться мобілізаційні заходи, хоча фермерське господарство і визнане критично важливим для економіки підприємством.
Ці фактори вплинули на те, що на сьогодні дев’яносто відсотків колективу “Сапфір-Агро” — нові люди: жителі сусідніх сіл і переселенці. Однак робочих рук усе одно катастрофічно не вистачає. На одного працівника припадає 2-3 одиниці техніки.
Для вирішення кадрового питання Сергій Сорокунський хоче привернути увагу молоді до можливості працевлаштування в агросекторі і зруйнувати стереотипне уявлення про сільське господарство. Він активно розповідає в соцмережах про роботу свого господарства, на конкретних прикладах показує, що вже минули ті часи, коли в тракторах не було кондиціонерів, а на поле виходили із сапкою в руках. Сергій намагається йти в ногу з часом, цікавиться новими технологіями, бере участь у конкурсах, вивчає досвід колег.
“Сучасні агропідприємства дедалі частіше використовують у своїй діяльності передові технології: дрони, інтернет-платформи, метеостанції, спеціалізовані мобільні додатки й системи обробки даних, так звані SMART-технології, — розповідає чоловік. — З’явилося чимало нових сучасних технологій, які суттєво полегшують сільгоспвиробнику життя. Наприклад, техніка обладнана різними датчиками, автопілотом, і ти вже не просто тракторист, а оператор. Створили різні сервіси, за допомогою яких аграрій цілком може, перебуваючи в різних місцях, знати, що відбувається в його господарстві”.
Попри складнощі господарювання у прифронтовій зоні, очолюване ним фермерське господарство – на шпальтах економічних видань. Експерти високо оцінюють його за багатьма критеріями господарської діяльності та соціальної відповідальності.
Минулого року Сергій Сорокунський вирішив приєднатися до Асоціації Професіоналів Корпоративної Безпеки України, бо вважає, що у нелегкий для країни час важливо бути активним та власноруч захищати свій бізнес від ризиків і загроз. А в травні нинішнього року вступив до Спілки українських підприємців, щоби більш тісно комунікувати з колегами.
“У єднанні наша сила”, – написав він про це на своїй Фейсбук-сторінці. Сергій Сорокунський говорить, що до роботи його мотивують люди, які поруч і які розраховують на його підтримку та допомогу. Тому намагається мислити позитивно.
“У воєнний час, коли стабільність та передбачуваність щоденного життя порушені, аграрії стикаються з надзвичайними викликами. Проте, саме в цей період виявляється справжня сила та відвага українських фермерів. Мотивація аграріїв у воєнний час ґрунтується на глибокому відчутті відповідальності за землю та народ, на непохитній вірі в майбутнє своєї країни і на невичерпній підтримці спільноти, — стверджує фермер. — Дивлячись на зусилля та жертви наших воїнів — ми просто не маємо права бути слабкими. Наше майбутнє залежить від того, що ми робимо сьогодні, як і від розуміння того, яку ціну ми за це платимо”.
Авторка: Віта Копенко
*Усі фото надані авторкою та Сергієм Сорокунським.
Здійснено в рамках проєкту за підтримки Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
