Китай рідко продукує міжнародні скандали, проте, іноді це трапляється. Саме так розцінили заяву посла КНР у Франції Лу Шайє, який поставив під сумнів суверенітет колишніх радянських республік. І хоча дипломат після цього лишився посади, аналітики так і не зійшлись у думці, що це було – зайва самостійність посла чи погляд зверху, висловлений не в той час і в тому місці?
Зміцнення ролі Китаю у світі все частіше приковує до нього увагу збоку спостерігачів. І цьому є пояснення. Знання того, як працює політична кухня країни, дозволяє прогнозувати ті чи інші рішення. Саме тому Фонд громадської дипломатії ініціював проведення в Українському кризовому медіа-центрі панельної дискусії «Велика зовнішньополітична гра Китаю».
Надзвичайний і Повноважний Посол України 1999-2001рр., співголова Українсько-Китайської Ділової Ради Ігор Литвин спробував пояснити, чому в Китаї відхилення від генеральної лінії практично не можливо.
До недавнього часу рішення приймалися в Бейдайхе. Це курорт на північ від Пекіну, де влітку збирались найвищі керівники Китаю, обговорювали всілякі ініціативи, робили пропозиції. Рішення, які там приймалися, виходили на осінній пленум ЦК КПК, і після розглядалися Національною політичною консультативною радою і Всекитайськими зборами народних представників. Лише тоді рішення набували форми законів, які у вигляді постанов виконує Державна рада.
«Зовнішня політика, звісно, має свої відмінності, але принцип той самий. Є міністерство закордонних справ. Також в кожній провінції і великому місті є канцелярія зовнішніх справ. Тобто рішення, які приймається на вищому рівні, розсилаються по регіонах, і там ці канцелярії відповідають за те, щоб вони були реалізовані певним чином», – пояснив Ігор Литвин.
Про деякі новації у цій сфері розповіла головний консультант Національного інституту стратегічних досліджень Аліна Гриценко.
Минулого місця у перше в історії був ухвалений новий закон про зовнішні відносини. Ключовим моментом в ньому фіксується, що центром прийняття зовнішньо-політичних рішень є комуністична партія, а міністерство закордонних справ відіграє певною мірою технічну роль виконавця.
«Коли про Цінь Гана, котрий наразі є міністром закордонних справ, говорять як про топ-дипломата, це не зовсім правильно. Людиною, яка насправді є одним з архітекторів зовнішньої політики Китаю це Ван І, який очолює канцелярію Комісії зовнішніх справ ЦК КПК», – уточнила експертка.
Кандидат політичних наук, доцент ІМВ КНУ ім. Т.Шевченка Віктор Константинов вважає, що в сучасному світі взагалі немає такого, що всі питання зовнішньої політики вирішує монарх і кілька його друзів.
Він ділить всі зовнішньополітичні рішення, які приймаються Китаєм, на формальні і ключові. Перші, передусім, стосується питань торгівлі. Вони автоматично виробляються в системі і не набувають зайвого наголосу.
На відміну від них всі питання, які є ключовими – стратегії, питання війни і миру, великих договорів і змін у відносинах з провідними державами – та ж сама нова дипломатія великих держав, яку приписали свого часу Ван І – це те, що вирішується на найвищому рівні
«Сучасні дослідники Китаю дуже схожі на кремленологів. Вони дивляться, хто як заходить і сідає. Китайці в це грають, дають цим той сигнал, який хочуть. Те, що відбувається у середині, можливо, дізнаються років за 30, коли з’являться якісь мемуари помічників. Як це сьогодні є у випадку з Ден Сяопіном. А зважаючи на ті особистості, які сьогодні на чолі держави, радше за все ніколи не дізнаються», – зазначив науковець.
Віктор Константинов переконаний: зараз важливіше дивитись не на те, як там приймаються рішення, а на те, для чого це робиться.
