Хто б міг подумати, що Ковід-19 завдасть удару не лише по суспільству, його здоров’ю, економіці, але й по пропаганді. Однак, в Естонії це сталося. У цій країні російськомовне населення в період коронакризи стало більше довіряти національним інформаційним ресурсам. Раніше воно переважно орієнтувалося на російські медіа, вважає Катрі Райк, яка до недавнього часу займала пост мера Нарви – міста, в якому 96% населення розмовляє російською мовою. Завдяки спільним зусиллям Української кризового медіацентру та Естонського центру міжнародного розвитку їй разом з екс-мером міста Вільянді Андо Ківібергом вдалося зустрітися з одеськими журналістами і розповісти всю правду про життя в цій балтійській країні.
Користуючись нагодою, Володимир Геник з «Чорноморських новин» не зміг не задати питання: «Як воно, бути мером такого специфічного міста, як Нарва?»
Катрі відкрито зізналася, що згоду очолити третє за величиною місто країни в чомусь було спонтанним, в більшій мірі продиктованим політичним моментом. За фахом вона історик. Закінчила Тартуський університет, має докторський ступінь, проходила стажування в університетах Гамбурга і Марбурга. Предметом її наукових досліджень в той час була історія Нарви, історіографія раннього Нового часу, багатокультурна освіта в Естонії.
Потім почалася карколомна кар’єра: З 1991 по 1999 рр. Райк займала різні посади в системі Тартуського університету; З 1999 по 2007 рр. і з 2009 по 2015 рр. була директором Нарвського колледжу. С 2007 по 2009 рр. була віце-канцлером Міністерства освіти і науки Естонії. З 26 листопада 2018 по 29 квітня 2019 року – міністр внутрішніх справ Естонії. У грудні 2020 го була обрана мером Нарви.
«Я опинилася в цьому місті 22 роки тому, – згадує вона. – Ми відкрили в ньому філію Тартуського університету. Я з того покоління, яке вийшло з університету в період здобуття Естонією незалежності. Коли в кінці минулого року мене обирали мером, звернули увагу на те, що я – естонка і народилася не в Нарві. А також запитали, як я ставлюся до 9 травня? В мене типова естонська родина. Половина коренів – німецькі. Серед тих, хто раніше займав цю посаду, були ті, хто поїхав святкувати в Пітер. Були й ті, хто вирішив відійти подивитися на ситуацію збоку. Я ж вирішила ні від кого не ховатися. Я – мер міста, і пішла разом з містянами покласти вінок. Стояла поруч з генеральним консулом Російської Федерації. Нічого не говорила. В цей же день відзначалося інша подія – день Європи. Як бачите, обидві події в міський простір помістилися».
Естонія – маленька країна, посміхаються гості. Кожен знає один одного. Часто зі студентських років. Тож не дивно, що обрання естонки мером Нарви викликало певний резонанс в країні. Газети в той час писали: «У неї було все – робота в Рійгікогу і затишна квартира в центрі Таллінна. Місяць тому вона відмовилася від них і сіла в Нарві на нестійкий табурет на трьох ніжках».
Табурет дійсно виявився нестійким. Нещодавно міські збори Нарви висловило їй вотум недовіри. А все тому, що Катрі Райк відмовилася балотуватися по чолі списку домінуючою в цьому місті Центристської партії. Та у відповідь пригрозила відставкою, що в кінцевому підсумку і сталося. Але жінка твердо вирішила повернутися на колишню посаду, заявивши про участь у виборах на чолі виборчого блоку її ж імені. Вона підкреслює, що в цей раз у нарвітян є вибір жити «по-старому» або підтримати нових людей в управлінні містом – тих, хто справді вболіває душею за майбутнє Нарви.
Це рішення – результат численних зустрічей з людьми. Катрі впевнена: з містянами потрібно спілкуватися. Особливо в такі важкі часи, як сьогодні, коли всіх хвилює ковід. За її словами, приблизно половина робочого часу за останні 6 місяців була відведена спілкуванню з мешканцями міста. Вона стала краще розуміти, чим живе місцеве населення, і чого воно чекає від муніципальної влади.
Андо Ківіберг теж не марив кріслом мера Вільянді. За фахом він викладач музики. З 2002 по 2004 рік працював державним чиновником – займав пост заступника директора департаменту охорони пам’яток старовини. Популярність Андо принесла організація фестивалю народної музики, який став не тільки візитівкою маленького, потопаючого в зелені містечка, а й важливою подією в культурному житті країни.
У цьому році фестиваль в Вільянді пройшов в 28-й раз. Його програму склали 53 концерти, а в останній з чотирьох днів на сцені виступили фінська група 5/5, грузинський ансамбль “Тбілісі”, Get Up the Wooden Hill з Ірландії, Iirimaalt, Марі Калкун, Naised Köögis, Кярт Йохансон і Nöep.
– Коли вас вибрали мером, не було закидів у тому, що ви не господарник, а музикант? – запитала одна з одеських журналісток.
– Звичайно, дорікали. Однак, організацією такого великого фестивалю я все довів, адже це і логістика, і будівництво, і бюджет, – відповів Ківіберг.
Андо пишається історією Вільянді, підкреслюючи, що в середньовіччя він був одним з тих рідкісних міст, які стояли на торговому шляху між Німеччиною і Росією. З тих пір багато чого змінилося. Так, в цьому році випуск ковдр і подушок, чим давно славиться Вільянді, значно розширився за рахунок переведення виробництва з Китаю.
Журналістів звичайно ж цікавило, за рахунок чого в цілому живе самоврядування в Естонії? Виявилося, що джерел доходу не так багато. Місцевий бюджет збирається в основному з відрахувань із заробітної плати. З 20% прибуткового податку з працюючого 12% залишаються на тій території, де він працює.
Крім цього, кожен муніципалітет за законом має право взяти кредит в комерційному банку. Його розмір не може перевищувати 65% річного доходу місцевого бюджету. При цьому в рік банку у вигляді відсотків треба виплатити лише від 1 до 5%.
А ще допомагає Євросоюз. Можна виграти грант, якщо допомога буде спрямована на розвиток соціальної інфраструктури. Свого часу Естонія цим активно користувалася, направлячи ці кошти на об’єкти освіти і охорони здоров’я. Тому в країні так багато сучасних дитячих садів, шкіл і лікарень.
Завдяки підтримці програмам ЄС, в країні повністю оновлена система водопостачання. Вона вже не така, як в 1999 році, коли в Нарві через якість води не можна було прати білі речі.
Економіка Естонії зростає, що підтверджує зростання населення країни. Причина – в поверненні на батьківщину трудових емігрантів. За словами Ківіберга, в нульові роки, коли країна увійшла до Євросоюзу, багато хто виїхав. Тепер стали повертатися. Відчули, що жити в своїй країні зручніше.
«Одна з причин, по якій люди повертаються – дуже розвинена система освіти, – продовжує Райк. – Батьки хочуть, щоб діти здобули освіту в Естонії. Тієї ж Нарві потрібні робочі руки, і тут зацікавлені в поверненні молодих чоловіків з Фінляндії і Норвегії».
При цьому, самоврядування в Естонії, на думку Андо, занадто сильно залежить від держави: «Таллінн у нас найбагатший. Високий рівень доходів і в тих волостях, які його оточують. Він може в два з половиною рази перевищувати рівень життя в південних районах країни. Звісно, міністерство фінансів може допомогти тим громадам, які не можуть себе забезпечити. Але якщо місцевій владі дати більше прав у визначенні своєї економічної політики, впевнений, справи в неї будуть краще».
Для того, щоб впливати на цю та інші сфери життя місцевих громад, Андо знову бере участь у виборах. Йому імпонують люди, які борються за щось, а не проти чогось. Це прояв конструктивного підходу. Його принцип: якщо щось не подобається, не критикуй, а спробуй виправити сам.
Серед того, що Ківіберг не зможе змінити, навіть якщо знову стане мером Вільянді – правила виборчого процесу. Це прерогатива законодавчої влади в Таллінні. Одне з правил – право голосу громадян, які мають російське громадянство.
«Вважаю неправильним, що в Естонії російські громадяни мають право голосувати, – заперечує він. – Щоб отримати ці голоси, у передвиборній кампанії часто використовують речі, які вкрай небезпечні для нашого суспільства. У сусідній Латвії, наприклад, це неможливо».
У Райк Катрі інший погляд. Вона впевнена в тому, що людину, яка народилася в Нарві, не можна позбавляти права голосу. Та й як розділяти людей, коли син живе в Пітері, а дочка в Берліні.
В цілому, в Естонії російськомовними вважають себе 28% населення. І це не тільки росіяни – українці, татари, представники інших національностей. Вони підтримуються розвиненою мережею національних товариств.
Разом з тим, естонці вкрай толерантні. На думку Андо, радянські часи – частина історії. «Ми знаємо, скільки тоді було несправедливості. Тоді ми втратили свою самостійність. Маленький народ, який потрапив між двома великими силами. І нічого, вижили», – додає він.
«Хто контролює боротьбу з корупцією?» – запитує Оксана Піднебесна.
Сказати, що в Естонії корупція повністю зникла, не можна. Але кожен знає, що якщо зловлять на хабарі – посадять. У суспільстві сформувалося негативне до неї ставлення. Люди вважають, що корупція заважає нормальному життю, знижує мотивацію рухатися далі. Навіщо, якщо можна чогось досягти, нічого не роблячи?
В кінці дев’яностих менталітет естонців змінився. До цього як і всюди поліція брала хабарі на дорогах. Її ряди очистили, збільшили зарплатню. Те ж саме з суддями. Одних зняли з посад, інших посадили.
«Коли я була членом парламенту, керувала антикорупційної комісією, – каже Катрі Райк. – Дійсно корупціонерів посадили, і це допомогло. Одним із символів неприйняття естонцями корупції стала недорога кавоварка, яку взяв додому один з міністрів. Суспільство обурилося, а міністр покинув свій пост».
Гості одностайні у думці: коли борешся з корупцією, дуже важливо, щоб на неї чесно і швидко реагували медіа. На їхньому боці закон, який забороняє чиновникам щось приховувати, коли до них звертаються журналісти.
Редактор газети «Вечірня Одеса» Олег Суслов задає питання, яке в останні часи набуло актуальності для українських регіональних журналістів: «Як ви доносите свою політику до громадян?»
У Нарві виходить три комерційні і одна муніципальна газета. У місті є пункт державного телебачення, державне російськомовне радіо. З приводу муніципальних газет в країні розгорнулася дискусія: бути їм і далі чи ні? Катрі Райк проти. Каже, що коли вона була мером, сказала, щоб її фотографій на кожній сторінці не друкували.
У Вільянді довгий час була своя муніципальна газета, продовжує Андо Ківіберг. В основному, в ній розміщувалася офіційна інформація. Її закрили в цьому році через те, що редактор пішов на іншу роботу, а заміну йому так і не знайшли. Спочатку говорили, що зробили добру справу – скоротили витрати. Тепер бачать, що не всім надходить важлива інформація від муніципалітету – не у кожної літньої людини є доступ до комп’ютера. Тут питання в тому, з якою метою використовувати такий канал комунікації. Для офіційної інформації він потрібен, але в ньому не повинно бути політики.
«Якщо немає комунальної газети, інформацію передають у приватне видання. Правда, в цьому випадку немає впевненості, що її швидко надрукують. У Вільянді є дуже авторитетна газета. Вона виходить з середини 19 століття, і читають її в усій Естонії. Зрозуміло, влада міста з нею співпрацює. При цьому, отримує порцію критики, коли заслуговує, і так повинно бути», – упевнений екс-мер Вільянді.
17 жовтня і він, і Катрі Райк можуть знов виграти місцеві вибори. Але якщо і програють, життя в цих містах не потече в іншому напрямку. Країна міцної демократії, сильного ринку, яка прийняла загальноєвропейські цінності, і не відмовилася при цьому від національної автентичності, Естонія давно знайшла стійкість до впливу зі сходу. І в першу чергу, в інформаційному середовищі.
Зустріч у форматі колективного інтерв’ю відбулася у рамках спільного проекту Українського кризового медіацентру та Естонського центру міжнародного розвитку “Протидія дезінформації на півдні та сході України” за підтримки Європейського Союзу.
