З 2015 року троюрідні брати Петро та Олексій вирішили вирощувати спаржу на Херсонщині. Ця справа настільки припала до душі, що вони «підсадили» на аспарагус своїх друзів та бізнес-партнерів, а також мешканців села Воскресенка Генічеської ОТГ. Війна в Україні та окупація Херсонщини, звісно ж, зламала плани фермерів-бізнесменів, але не зломила їх духу та впевненості у нашій Перемозі. З одним із них, Петром Григор’євим, поспілкувалися телефоном. Він – мій земляк, ми виросли в місті Енергодар Запорізької області, яке сьогодні теж в окупації, а на Запорізькій АЕС засіли терористи рф та шантажують весь світ ядерною катастрофою.
Особисто для мене ще п’ять років тому слово «аспарагус» означало лише кімнатну рослину, яку масово вирощували в закладах типу дитячих садочків та поліклінік. Зараз я вже точно знаю, що це – овоч, спаржа. «Просвітив» мене Петро Григор’єв, який є директором фірми Агроексперт Трейд та справжнім «королем аспарагуса» з Херсонщини.
Заходити на його сторінку у Фейсбуці (до 24 лютого 2022 року, звісно) вже було смачно: багато апетитних світлин готового до вживання аспарагуса, «вісті з полів», звіти з форумів таких же виробників спаржі. Можна сказати, що там панував справжній культ спаржі – і це теж було частиною бізнес-стратегії.
Довідка: Петро з родиною живе в Дніпрі. Там вчився в університеті, отримав технічну освіту. Працював у маркетингу, зокрема у 2005-2008 роках у Comfy, потім набрався досвіду і сам став підприємцем. 2013 року до його бізнес-проєктів додався ще один – сільське господарство, а з 2015-го разом з Олексієм Єрміловим вирішили вирощувати спаржу в селі Воскресенка біля Генічеська.
Петро і село
Батьки у Петра – міські мешканці, їх професії далекі від сільського господарства. Петро теж у селі бував лише як гість – приїздив до бабусі на Херсонщину. Там же жив і брат Олексій. Дитячі спогади від цих візитів – позитивні: «Нам все це подобалось – село, трактори. Я жартував, що от коли виросту, в мене буде свій трактор».
За часів совєтської влади ставлення до селян подекуди було зверхнім, хоча всюди лунало «хліб усьому голова». Така ситуація спостерігалася і за часів дитинства Петра, про що він прекрасно пам’ятає: «Село за радянських часів було «забите». Ну, може, й після розвалу союзу теж трохи. Але зараз ситуація геть інша. Якщо є ОТГ, якщо є крута команда, сплачуються податки, якщо в селі голова «з головою» – то все працює, пречудово навіть працює».
Про це Петро знає точно, адже має широке коло спілкування з людьми, які займаються сільським господарством та бізнесом, пов’язаним із ним. До своєї першої технічної освіти додав профільну – отримав диплом менеджера у Національному університеті біоресурсів та природних копалин, одному з найкращих вишів України.
«Реально освіта потрібна. Вона дала основу, а також професійні зв’язки. Разом зі мною навчалися люди з досвідом у сільському господарстві, яким ми обмінювалися. Мені справді це сподобалось».
Сільське господарство почалося не зі спаржі. Спочатку бралися за більш зрозумілі традиційні культури, які зазвичай вирощують на півдні: пшеницю, кукурудзу, ячмінь, соняшник. Але, як пояснив Петро, для отримання реальних результатів роботи з зерновими треба, щоб було не менше 300 гектарів землі, а їх було всього 100.
Почали пробувати, що ж вирощувати. Розглядали овочеві культури. Під спаржу виділили дослідний майданчик у 1,5 гектара. Перший рік – перший результат: зібрали урожай, продали. «Перший врожай – прикольне відчуття. У мене, наприклад, «мурахи» шкірою бігали. Це суперкруто».
…А в дитинстві Петро хотів стати пожежником-рятівником. Потім побачив рекламні ролики, які робив Юрій Гримов. Сподобалось. Врешті-решт у рекламному бізнесі він і працював з 2005 року і аж до спаржі.
Як виростити спаржу
На відміну від інших овочів, спаржу вирощувати дещо складніше. В тому числі й через брак досвіду. У нас в країні, крім Петра, є ще лише один великий виробник, теж на Херсонщині. Головна складність полягала в тому, що доводилося все вивчати на власному досвіді, з чистої сторінки. У спаржі, як виявилося, є свої специфічні хвороби, а нормальний урожай культура дає на третій рік посадки.
Саме по собі підприємство повністю автоматизоване. В сезон вегетації для виконання всієї роботи вистачає трьох працівників. На 35 гектарів – 2 людини на поливі, механізатор. Сам Петро на підприємстві зайнятий стратегічними питаннями – продажами, поставками, контрактами, фінансами. А от Олексій, за фахом агроном, може і на тракторі працювати за потреби.
Якщо висаджується спаржа автоматизовано, то збір врожаю проводиться вручну. Це близько 100 тонн спаржі. Сортувальна лінія теж автоматизована. Все вирішує швидкість. Продукт з категорії «суперфреш» після того, як його зібрали, спакували та охолодили, має потрапити до вас на тарілку протягом двох тижнів. У принципі, спаржу консервують та заморожують, але це вже зовсім інша історія.
Як продавати спаржу
На момент початку проєкту у нас в Україні було мало любителів спаржі, хоча вона й користується попитом в Європі. Треба було для початку розказати та показати потенційним споживачам, яка смачна та корисна ця рослина, як її можна приготувати та подати, вдома та в ресторані. Петро впорався із задачею: створив тренд. У майбутнього «короля аспарагуса» була перевага: мав знайомих серед рестораторів, які купували в нього цей овоч. Розпробували спаржу і блогери, це підхопили соцмережі – вона почала входити в моду. Хлопці не лише вирощували та продавали, а буквально вчили їсти цей незвичний продукт. Це було справжнісіньке «аспарагусове місіонерство». І притому успішне: у 2020 році брати отримали перший прибуток, а з 2021-го «все неслося». Брати вийшли на оптові ринки, з’явилися контракти з національними мережами – «Новус», «Сільпо», «Метро».
Бізнес на спаржі. Як це працює?
Петро пригадує, що в порівнянні навіть з 2013 роком в Україні змінилися умови для ведення бізнесу – на краще. Лібералізація законодавства у 2014 році, після Євромайдану та втечі «легітимного», дозволила без проблем отримувати євросертифікати, проводити закордонні платежі. Адже необхідно було замовляти за кордоном посадковий матеріал, наприклад. «Відчувалося, що Україна – на правильному шляху».
Але секрет успіху все ж таки не в спаржі. Бізнес – це про впертість, каже Петро. Про бажання і про впертість: «Якщо реально хочеш чогось досягти, то треба жертвувати – часом, грошима, увагою. І далі все вийде. Просто треба знайти для себе модель робочу. У когось так це працює, у нас – отак». Мій співбесідник впевнений у тому, що він би у будь-якому випадку зміг побудувати успішний бізнес – 100%.
Війна і спаржа
До окупації Херсонщина була лідером з вирощування спаржі – не без участі нашого «короля аспарагуса». А що зараз? Чи передбачали брати, що розпочнеться повномасштабне вторгнення?
«Коли ми розмовляли між собою до війни, то розуміли, що в разі чого війська будуть іти якраз через Херсонщину. Це не було передчуттям, ми навіть жартували, що будуть іти з Генічеська».
23 лютого Петро з Олексієм були в Дніпрі – наступного дня збиралися їхати на Херсонщину, везти засоби захисту рослин. Але 24-го вранці стало не до жартів: почалися атаки, тож ніхто нікуди не поїхав. І сталося так, як і передбачали – наступного дня російські війська були в селі Воскресенка. На підприємстві встановлене відеоспостереження, тож власники могли спостерігати, як пару разів загарбники при повному обмундируванні вешталися по приміщеннях і складах.
Зараз працівники живуть в окупації, на підконтрольній території тільки Петро та Олексій.
«Ми 2,5 місяця вирішували, як в середині травня все ж таки привезти засоби захисту рослин на Херсонщину. Нам вдалося це зробити, спаржа жива – вона у вегетативному стані. Зрошення немає, тому рослини доглядаються неповноцінно. Але ми не будемо змушувати людей ризикувати та працювати».
Воскресенці пощастило, що на території громади не було бойових дій – вона розташована між Мелітополем та Новою Каховкою, вороги зосередили свою увагу на цих містах. Але «королі аспарагуса» внутрішньо готові до будь-якого розвитку подій – навіть до втрати всього. Адже війна. А вірять у такий варіант: «Я сподіваюся, що вони (росіяни) будуть бігти звідти, бо їх будуть гнати».
Віра у перемогу та ЗСУ
Відповідальні бізнесмени в часи війни підтримують ЗСУ. Петро та Олексій купують автівки для фронту. Вони мають знайомих, родичів та друзів, які воюють, тому добре розуміються на потребах. Вже купили два легкових авто, також ремонтують машини.
«Раніше була потреба в амуніції – купували броники. Зараз велика потреба в авто, щоб швидко переміщатися. Моєму двоюрідному брату купили одне, потім у знайомого три машини згоріли – збиралися, купували. Звертаюся до всіх: у кого є можливість, треба допомагати. Фінансово, не фінансово… Нема таких, кого війна не стосується. Вона не скоро закінчиться, і допомагати мусить вся країна. Не тільки там, де гаряча фаза. Це не боротьба добра і зла. Це війна на знищення – така задача у рф. Наша задача – вистояти. Так, було б прекрасно знищити їх, але їх набагато більше. Та ми впертіші. Це як у бізнесі. Перемагає не той, у кого більше грошей, а той, у кого більше натхнення. І боротьба за праве діло. Ми на своїй землі, знаємо, за що воюємо. А вони не знають навіть, за що – просто хочуть нас вбити. Їх ані землі не цікавлять, ані ресурси. Ні, вони хочуть просто, щоб нас не існувало, не існувало такої країни, як Україна».
У росії теж їдять спаржу. Петра навіть запрошували брати участь у спільних проєктах. Але його ставлення до росії ніколи не змінювалося:
«Я завжди знав, що москалі – це не люди. З дитинства, бо я з Прикарпаття. Моє ставлення не мінялося з тих часів, як у Карпатах мені старші люди пояснили, хто такі «червоні», хто такі москалі. І чому ми не маємо стати на шлях повернення до комунізму – того лютого стану людожерства».
Бажання Петра – забути про те, що росія та росіяни існують.
«Мені насправді байдуже на москалів та на росію. Хотів би з історії їх стерти. Бо власної історії у них нема. А Україна була до московії та залишиться після. А такої держави, як рф, не існує і після цієї війни існувати не буде».
Хто такі суперукраїнці та де вони живуть?
Батьки Петра зараз в Енергодарі, в окупації. Коли була можливість – не виїхали. Зараз можливості немає. Що думає «король аспарагуса» про місто свого дитинства?
«Здавалося, що це проросійське місто, а виявилося з точністю до навпаки. Це максимально проукраїнське місто! І це і болить, і приємно. На жаль, перевіряється таке вогнем і мечем. Ми проходимо це випробування – з квітами зустрічати окупантів ніхто не вийшов».
А про Херсонщину мій співбесідник каже так:
«Це прям Україна Україна. Всі казали: що там той південь, центр. Але південь якраз і показав».
Людей, які живуть у Мелітополі, Херсоні, Новій Каховці, Енергодарі, Петро називає «суперлюдьми» і «козаками». Пишається активністю партизанів та впевнений, що вони окупантів у спокої не залишать.
«Насправді мало хто уявляє, як на Херсонщині люди перемогу чекають. Це ну прямо… Я думаю, що вся Україна чекає, але південь – дуже і дуже».
Після перемоги Петро планує продовжувати свій спаржевий бізнес на Херсонщині. І хоче зробити його ще більшим. А ще хоче більше зусиль вкладати в село та навіть знає, що зробить у першу чергу:
«Ми відбудуємо спортзал у школі. Ми знали, що він у занедбаному стані, школу поки як таку розпустили, діти їздять на навчання в центр ОТГ. Ми будемо брати більш активну участь у житті громади. І це не лише про заробіток. Ми будемо більше уваги приділяти саме громаді у вирішенні важливих питань».
Я вірю, що саме так все і буде дуже скоро. Разом переможемо і обов’язково купимо справжньої спаржі з вільних херсонських полів.
Фото зі сторінки Петра Григор’єва у Фейсбуці https://www.facebook.com/petr.grigoryev/photos_by
Катерина Стаценко
21.08.2022
Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS
