Серед пріоритетних країн діяльності Українського інституту у 2020 році – Австрія, Велика Британія, Італія, Литва, Нідерланди, Німеччина, Польща, США, Угорщина, Франція. Як ці географічні пріоритети відповідають зовнішньополітичним пріоритетам України, як Український інститут буде працювати з азійським напрямом та які країни будуть у фокусі у наступних роках обговорювали експерти під час публічної дискусії в Українському кризовому медіа-центрі в рамках серії дискусій про культурну дипломатію, яку Український інститут організовує спільно з Міністерством закордонних справ України.
Такі країни, як Італія, Австрія , Нідерланди – це країни, які є лідерами з точки зори ЮНЕСКО. Їхня аудиторія є дуже вибагливою та вивчає та досліджує те, що саме може бути прийнято і що саме може бути ефективним контентом. Ключовим є ресурс. Культурна дипломатія вимагає коштів, енергії та людського капіталу. Сьогодні Український інститут може правильно менеджерити цей процес і мати кращий результат та ефект. Через культурний контент можна показати, що є сьогодні Україна та як вона долає ці реформи.
«В Міністерстві закордонних справ чітко виокремлюють 3 регіони: азійський, близько-східний та євроатлантичний. Через контекст ісламу в Україні та контекст культури кримських татар можна відкривати двері ісламської культури, які до сьогодні не були відкриті», – зазначила Еміне Джапарова, перша заступниця Міністра закордонних справ України.
Сергій Корсунський, директор Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС, новопризначений Надзвичайний і Повноважний Посол України в Японії розказав про проведення днів культури України в Туреччині. «Тепер співробітники інституту беруть участь в підготовці дипломатів. 15 років існує посольство України в Туреччині і жодного разу не було проведено днів культури України в Туреччині. Ми провели перший такий захід. Але тоді не було багато ресурсів. Якби не тісна співпраця з турецьким урядом, то нам би і цього не вдалося. Туреччина – це країна, з якою ми пов’язані сотню років, не тільки сусідство, але і мови, культури. Хотілося б системно і наполегливо працювати в тому напрямку, щоб показати, що Україна значно ширше та глибше інтегрована в світовий культурний простір».
Пан Сергій вивчав те, що вже напрацьовано в Японії. Ця країна є сприятливою для культурних проектів. Також він розказав, що японці та українці переймають, вивчають та поширюють культуру один одного. Японці грають на бандурах, малюють мультфільми із українцями, українці співають та грають на музичних інструментах в Японії.
«Останнім часом робота Міністерства закордонних справ змінилась на краще. З 2005-2006 рр з’явились дипломати, які почали запрошува ти українських письменників від імені посольства, щоб вони приїхали і виступили, якщо книжка виходить в перекладі. Українська культура формує образ самої країни. Адже через політику неможна зрозуміти народ, традиції та ін. Один письменник в Албанії пояснив Албанію всьому світу», – поділився Андрій Курков, український письменник, журналіст, кіносценарист. Президент Українського ПЕН. Член Спілки кінематографістів України та Національної спілки письменників, член Європейської кіноакадемії
Для України, кожне пояснення країни спрацьовує по-різному. Наприклад, в Польщі це є легше, адже там давно читають колонки про Україну. В Німеччині це важче, бо є ще російський вплив. Також в Італії до України прислуховуються через російський вплив. В Угорщині буде важче заявити про себе культурно, ніж в Словаччині чи Чехії. Кожний зв’язок з кожною країною – окрема історія.
В Японії зацікавились виходом книжки про майдан, тож їм були цікаві публічні дискусії та лекції про Україну. Інший їх інтерес – це зацікавлення чорнобильською катастрофою, особливо, після вибуху Фукусімської АЕС.
В Америці, Канаді та Європі існує тенденція, що на політичні дискусії часто запрошують не журналістів, політиків, а письменників чи представників наукового середовища.
Катерина Смаглій, начальниця відділу міжнародного співробітництва та комунікацій Дипломатична академія України імені Геннадія Удовенка при МЗС, стипендіатка програми «Лідери наступного покоління» Інституту Маккейна, розказала про те, щоУкраїнський інститут показує приклад відкритого обговорення стратегії над якою працювали експерти не один місяць. Тепер цей приклад буде служити для інших інституцій, які є в юрисдикції МЗС. Дуже часто між експертами точаться дискусії , чого більше в культурній дипломатії: культури чи дипломатії.
«Хотілося, щоб до розробки і рецензування стратегії залучалися колишні міністри закордонних справ, радники посольства. Важливим є зрозуміти специфіку кожного регіону, які виклики стоять перед регіонами та узгодити успішні проекти», – додала експертка.
«Необхідно подумати, яким чином піраміда від інформування до сприяння певної дії і як вона діятиме та як говорити про культурну дипломатію, як про інструмент для досягнення зовнішніх політичних пріоритетів», – наголосив Геннадій Максак, виконавчий директор Ради зовнішньої політики «Українська призма», голова Громадської ради при МЗС України.
Володимир Шейко,директор Українського інституту розповів про те, як вони обирали символіку для Українського інституту. «Не завжди наявність державної символіки викликає більшу довіру ніж її відсутність. З державними інституціями співпрацювати або не хочуть, або до них є менша довіра через те, що є очікування, що орган державної влади чи установа будуть транслювати певні упереджені меседжі. Наша задача – створювати суспільне благо для держави. Вже наша діяльність приносить це благо коштами платників податків», – додав він.
