У рамках Діалогової платформи Українського дому у Пресцентрі УКМЦ відбулася розмова Олексія Ананова та кураторки, арт-критикині Катерини Ботанової. Обговорювали тему “Культурна репрезентація України в Європі: що змінилося за роки російського вторгнення”.
Як розповів модератор Діалогової платформи Українського дому, Катерина нині мешкає у Швейцарії і звідти може дивитися на зв’язок України зі світом. Тому думка арт-критикині є надзвичайно цінною.
За словами Катерини Ботанової, різні країни, різні культурні середовища у сприйнятті російської культури досі перебувають між трьома стадіями – заперечення, гніву і торгу.
“Цей маятник доволі потужний і рухається він доволі активно. І деколи в дуже несподіваних ситуаціях ти стикаєшся з тим, що там, де очікувалось більше прийняття і розуміння, раптом ти стикаєшся з великим відторгненням”.
Також вона наголосила, що українському культурному середовищу, яке активно працює із закордонними аудиторіями, варто розуміти, що тема героїчності нині не сприймається сучасним суспільством за кордоном.
“Героїзм не є потрібним. Тобто героїзм – це щось із казок чи із історичної міфології. В сучасному світі героїзм не затребуваний, тобто це якась така фрікуватість трішечки. І відповідно там, де нам видається, що це наша сильна сторона, але при погляді зовні, ми виглядаємо диваками”.
А ще темнішим боком цієї медалі, за словами арт-критикині, є те, що підтримувати і співчувати слабким простіше.
“Спічувати сильним складно, тому що, вони ж сильні, вони ж б’ються, вони якось там дають собі раду. А десь є більш пригноблені і більш занепащені”.
Тому коли ми виходимо в діалог назовні, мені здається, що важливо розуміти цю реальність. Там, де нам здається, що ми класні, ми все одно лишаємося класними, але це не обов’язково так для наших співрозмовників”.
Також, на думку Катерини Ботанової, ми маємо розуміти, що дуже багато зусиль, які докладають різні гравці української культурної сцени, не завжди потрапляють туди, куди вони могли би потрапити. І наш контент або продукт може бути фантастичним, але через брак часу, брак експертизи, брак локальних зв’язків ми отримуємо скромніший результат.
“На системному рівні важливим і поворотним стає той момент, коли не ми стукаємося в двері або ломимося, або якось запрошуємо себе, а коли починають запрошувати нас. Це важливий момент, але таких моментів поки що, на жаль, не дуже багато. Поки що переважна більшість того, що відбувається, вона відбувається надзвичайними зусиллями українських активістів або європейських колег, які дуже сильно включаються в ці проєкти, але не на інституційному, а на персональному рівні”.
