Проєкт “Протидія дезінформації на півдні та сході України” продовжує подорож Україною. Чергова зупинка – Дніпро. Як і в інших регіонах на інтерв’ю у вузькому колі з журналістами міста та області запросили людей, які добре знаються у справах місцевого самоврядування. Отже, пресі було, що розказати, а тій, у свою чергу, запитати, як живеться громадам в Україні та Естонії.
На початку інтерв’ю усім учасникам було запропоновано назвати три переваги реформи децентралізації влади.
«Перша перевага реформи – дали повноваження на місця, – зазначила Новопокровський селищний голова Людмила Гарус. – Фінансова самостійність. Залучення інвестицій. Рішення проблем місцевого значення на належному рівні. Вчимось заробляти гроші. Це дуже важливо для економічно слабких громад, які раніше не мали мотивацій для пошуку точок зростання, і часто не знали, як вийти з кризової ситуації. Тепер, об’єднавшись, кожний розуміє, що сила – саме у єдності».
За словами сільського голови Української громади Олени Макогон, децентралізація дала можливість запобігти соціальному невдоволенню населення. Зараз в громаді створюється Центр первинної медико-санітарної допомоги. Одночасно шукають кошти для підвищення заробітної плати медичним працівникам, розглядають варіанти придбання для них житла. Це має привернути увагу молодих фахівців. Місцева влада в них зацікавлена, бо середній вік сімейних лікарів, які працює зараз – пенсійний.
«Ті повноваження, якими були наділені районні державні адміністрації, плавно переходять до нас. Центри надання соціальних послуг, обслуговування людей похилого віку, служба у справах дітей – в цьому та іншому ми ще не маємо необхідного досвіду і хочемо максимально залучити молодь. Щоб вона не виїжджала і залишалась працювати у громаді», – доповнює Олена.
Вона каже, що серед того, що не могло відбутись, якби не самостійність – розвиток туристичного потенціалу. Раніше ніхто про це не думав. Сьогодні таке завдання у громаді собі поставили, і є перші результати роботи. Голова має на увазі вітрильну регату за участі олімпійського чемпіона. Після того, як вона відбулась, відразу почали шукати місця, де краще збудувати туристичні бази.
Троїцьку територіальну громаду на зустрічі у Дніпрі представляла заступник сільського голови Ольга Голосна. Роблячи висновки щодо реформи, вона наголосила на тому, що найголовніше – це розвиток людського потенціалу. Час від часу в громаді проводяться опитування, і те, що люди у більшості задоволені змінами, говорить за себе.
«Зараз ми знаходимось на етапі розробки стратегії розвитку. Перед тим проводили опитування людей. З’ясувалось, що вони задоволені тим рівнем освіти, який забезпечує громада. Хоча школи і невеликі, за результатами зовнішнього незалежного оцінювання вони мають непоганий рейтинг і на тлі району, і на тлі області. Якщо б не децентралізація, не думаю, що вдалося зберегти ті школи, які знаходяться у найвіддаленіших селах», – пояснює Ольга. І визнає, що у випадку, якби не попали до складу великої громади, то землями звичайні люди і депутати сільської ради розпоряджатись навряд чи змогли.
Заступник голови Павлоградської громади Аліса Рябова теж визнає переваги реформи, однак, вона далека від спокою, адже проблеми, з якими стикається місцеве самоврядування – це теж наслідки децентралізації.
«Вона дала нам мотивацію співпраці між громадами, – розповідає Аліса. – Надавати медичні послуги, освітні або займатися утилізацією побутових відходів в рамках однієї громади дуже важко. Набагато легше, коли сусідні громади домовляються щось робити разом. У нас у місті єдиний на весь район пологовий будинок, лікарня інтенсивного лікування. Не можуть громади на своєму рівні надати ці послуги. Чи створення методичного центру для освітян. Навіщо братись за таке складне і дуже вартісне питання, якщо у місті такий заклад працює? І не можу не сказати про наші відмінності. Наприклад, процес бюджетоутворення. З однієї сторони, побільшало самостійності. Але є і проблеми. Ми не можемо планувати на довгий строк, адже закон про бюджет приймається щорічно, і кожний раз не знаємо, який фінансовий ресурс в нас залишать, а який заберуть».
Для Широківської громади пріоритет сьогодні – підвищення якості послуг. Цим з журналістами поділилась заступник сільського голови Вікторія Лаврова. Для прикладу навела Центр надання адміністративних послуг, де людина з будь-якого питання, яке належить до компетенції селищної ради, в одному місці може отримати відповіді та необхідні довідки.
Далі вона зізналась, як в громаді знаходять гроші.
«В цьому році ми зрозуміли, що треба боротись за кожну копійку, – продовжила Вікторія. – Активно ведемо роботу з боржниками. Це наші кошти, і ми повинні їх направляти туди, де це у першу чергу потрібно. Це ті самі капітальні видатки, коштів на які ми зараз не маємо. Як у таких умовах провести ремонтні роботи? Для цього домовляємось про співпрацю з керівництвом Гірничо-збагачувальних комбінататів, що працюють на нашій території. А хотілось би мати на це власні ресурси».
Далі пішов діалог з медіа. Відчувалось, що подібного досвіду керівництву сільських громад, які утворились лише 10 місяців тому, бракує, і отримання таких навичок було однією з цілей колективного інтерв’ю.
«Ми заїжджаємо у громаду, в якій нам дійсно є що показати, але перше враження – це ганебна дорога. Що робиться у цьому плані?» – запитали журналісти.
У Новотроїцькій громаді є дорога обласного значення. Кожного року за умовами співфінансування громада виділяє частину витрат на її ремонт, і кожний рік ці кошти повертаються – їх ніяк не можуть засвоїти. Але навіть у разі, якщо б ці кошти повністю передали громаді, там невпевнені, що теж могли б їх засвоїти. Така особливість комунального будівництва в Україні.
На Дніпропетровщині обласній владі є чим прозвітувати щодо ремонту доріг. У минулому році в регіоні збудували та відремонтували 164 кілометри. Цьогоріч за програмою «Велике будівництво» планують звести та оновити 387 кілометрів державних магістралей. Але то є великі транспортні артерії. Про дороги місцевого значення ніхто не звітує. Мовляв, це справа територіальних громад, яким децентралізація повинна була на цей напрямок знайти фінансовий ресурс. Чи так воно насправді?
Громади різні, різні і можливості.
«У нас бюджет розвитку невеликий, але в цьому році змогли почати ремонт дороги внутрішнього квартального значення. З державного бюджету отримали 600 мільйонів на ремонт найдовшої дороги у Павлограді та ремонт трьох мостів. З обласного бюджету отримали 30 мільйонів для ремонту двох занедбаних доріг у місті. Це не крапля у морі», – говорить Аліса Рябова.
Завдяки співпраці з депутатами і керівництвом області на території громади вдалось провести ремонт 30 кілометрів доріг. Відбувається капітальний ремонт мосту, який знаходився в край аварійному стані. Також громада бере активну участь у різних конкурсах, пишуть проекти на гранти.
Людмила Гарус поділилась секретом того, як у Новопокровській громаді знаходять кошти на ремонт доріг: «Є земля –джерело, що наповнює наш бюджет, і бізнес – люди, які цю землю обробляють. Збираємось у старостинських округах, обговорюємо і приймаємо рішення про внесення коштів з кожного гектару до єдиного фонду. Хто вносить 30 гривень, хто 50 чи 100. За цей рахунок ремонтуємо дороги. Зрозуміло, що відремонтувати їх якісно – так, як роблять це за проектом «Велике будівництво» – неможливо. Але робота у громаді дозволяє залучити до співпраці якомога більше небайдужих людей. Ми повинні розбудити людей. Вони звикли жити у сплячому режимі, думаючи про те, що хтось за них має зробити».
В цілому, лідери місцевого самоврядування націлені оптимістично.
«Хоча я кандидат наук з державного управління і 18 років пропрацювала сільським головою, до реформи децентралізації влади спочатку відносилась скептично. Була впевнена, що для успіху громади не обов’язково приймати на себе усі повноваження. Головне – вміти на місці знаходити шлях вирішення проблем, підготувати проект, який принесе кошт на реалізацію поставленої цілі», – впевнена Олена Макогон.
Журналістка з Каменського Анастасія Васильєва цікавиться, чи вдалось за децентралізації вирішити проблему безробіття і зробити так, що люди не виїжджали зі своїх місць?
Яке колективне інтерв’ю без колективної відповіді? Вона була такою: «Це залежить від розташування громади. В тих, які знаходяться поблизу великих міст, можливо створити якесь виробництво і надати людям робочі місця. Значно важче залучити інвестора у громади, віддалені від великих міст області на 150 кілометрів».
Перед тим, як перейти до учасників з Естонії, представників українських громад попросили коротко розказати, чому не тільки журналістам, а й усім охочим слід відвідати їх громади? Багатьом це вдалось:
«У нас козацький край. Є козацькі могили і печери. Дуже мальовнича територія».
«В нас красиві ландшафти, красиві села, в яких проживають красиві люди».
І тільки Алісі Рябовій знадобилось більше часу на пояснення того, навіщо Павлограду увага журналістів. Але це було того варто: «Ви нам потрібні для того, щоб розказати про Павлоград, якому вкрай потрібні інвестори. Ви гадаєте, що у місті, яке знаходиться у 160 кілометрів від війни, стоїть черга інвесторів? Ви помиляєтесь. Почався початок кінця компанії «Павлоградвугілля», і це приведе до того, що бізнес і шахти будуть закриті. Тому ваші публікації нам допоможуть. Крім того, хотілось звернути увагу медіа на утилізацію твердого ракетного палива. Для нашого міста це суттєва проблема».
Поєднати в одному інтерв’ю представників місцевого самоврядування двох країн було новаторською ідею, яка цілком виправдалась вже на першій зустрічі у Херсоні. Місцеві медіа змогли не тільки порівняти, але і отримати справжніх експертів в питаннях самоврядування Естонії – Катрі Райк та Андо Ківіберга. На момент проведення інтерв’ю обидва вже не працювали мерами міст Нарва та Вільянди, і це дало певну свободу їх висловлюванням.
Як воно – бути жінкою-політиком в Естонії? Це питання від Ксенії Балдіної з Кривого Рогу не стало для Катрі чимось несподіваним.
«Не думаю, що в цьому плані є істотна різниця між Естонією і Україною, – сказала вона у відповідь. – Коли я була міністром, доводилося вставати о 6 ранку, щоб привести себе в порядок. Взагалі, ті естонці, кому 40 років, не роблять різниці між чоловіком і жінкою в політиці або в державному управлінні. Однак, покоління 50+ ще дивиться на це трохи по-старому».
Вона вважає, що в Естонії бути мером російськомовного міста важче, ніж просто бути жінкою-мером. Крім забезпечення життєдіяльності третього міста країни, цій людині незалежно від прізвища і статі, треба постійно вирішувати непросте питання «Як ввести Нарву в Естонію і навпаки – Естонію в Нарву».
Люди в першу чергу дивляться на компетентність людини, зі своєї сторони додає Ківіберг. Він жаліється на те, що чисельність населення знижується. Зараз у Вільянді проживає вже менше 17 тисяч чоловік. Колись населення цього повіту налічувало 60 тисяч. Провінційним містечкам і селам, віддаленим від Таллінну, найскладніше довелося на початку 90-х, коли Естонія оголосила про свою незалежність. Тоді багато хто прагнув поїхати з країни на північ у пошуках кращого життя. Потрібно було придумати щось для залучення уваги до Вільянді, і цим «щось» стала ідея організації фестивалю народної музики. Вперше його провели в 1993 році. З тих пір Вільянді з’явилось нове життя. Успіх фестивалю переконав місцевих жителів в тому, що у міста є майбутнє.
«Ми побудували таке середовище, в якому людям хочеться жити, – визнає Андо. – Зараз на фестиваль щороку приїжджають музиканти з різних континентів. Протягом чотирьох днів на різних майданчиках проводиться до ста концертів. А в той час, коли проект починався, в Вільянді не було нормального готелю і ресторанів. Тепер всі хочуть туди поїхати».
Популярність допомогла місту залучити інвесторів. Скориставшись вигідними і прозорими умовами приватизації, які надала молода держава, вони відкрили нові виробництва. Тепер маленький і мальовничий Вільянді – це не тільки міжнародний фестиваль народної музики, а й підприємства з деревообробки та металообробки, випуску меблів, будматеріалів і електроніки. Більше 90% цієї продукції йде на експорт, а рівень безробіття в Вільянді знаходиться на рівні 3,6%.
«З вікна моєї квартири відкривається вид на вежу російського Івангорода» – такими словами Катрі Райк розпочинає відповідь на питання Людмили Маслової з Першотравенську про транскордонне співробітництво з сусідньою Росією.
Нарва – східний кордон Європейського союзу. Взагалі, умовних кордонів тут можна провести багато. Наприклад, межа між православ’ям і лютеранством – провідною релігією в Естонії, що дісталася їй у спадок від Німеччини.
«Між громадами наших міст хороші відносини. Раніше ми спілкувалися і робили спільні проекти навіть в той час, коли Росія віднесла Естонію до найбільш недружніх по відношенню до неї країн. Але Ковід-19 багато чого змінив. Ускладнив перетин кордону, привернув більше телеглядачів, радіослухачів і інтернет-користувачів до російськомовних естонським ресурсів. Жителі Нарви стали активно мігрувати з мережі Однокласники у Фейсбук», – заявила Катрі.
Наприкінці колективного інтерв’ю Олександр Розумний з газети «Дніпро Вечірній» не міг не запитати гостей про те, що вони думають про спроможність українських громад?
«Ми бачимо в Україні величезний потенціал. Дуже освічений народ, багато ресурсів, величезний ринок. Але я прекрасно розумію, чому наш президент нещодавно дозволила собі різкі слова. У багатьох естонців, які намагалися сюди інвестувати, все вкрали. Чому корупція – це погано? Тому що вона заважає розвитку суспільства. У 90-х роках і в Естонії постійно крали. І поліцейські, і судді. Усіх посадили, коли вирішили, що нам це заважає. Ринкова економіка – це змагання. У ньому повинен перемагати той, хто запропонує найкращий товар або послуги, а не той, хто перемогу купить», – закінчив Андо Ківіберг.
Зустріч у форматі колективного інтерв’ю відбулася у рамках спільного проекту Українського кризового медіацентру та Естонського центру міжнародного розвитку “Протидія дезінформації на півдні та сході України” за підтримки Європейського Союзу.
