В Іванківському районі Київщини неподалік від Чорнобильської зони розташувалось маленьке село Сидоровичі. Воно відоме тим, що в ньому народилися класик івритської літератури Хаїм Азаз та Нехемія Рабичев — батько Іцхака Рабіна. 1 березня 2022 року у місцевому будинку культури планували відзначити 100-річчя від дня народження Іцхака Рабіна, але не судилося – у район вторглися звірі у формі російської армії.
Про те, що пережили жителі села під час окупації, розказали автори документального фільму «Сидоровичі» з циклу “Моя війна”, створеного компанією Fresh Production Group.
Після перегляду стрічки в Українському кризовому медіа-центрі відбулось її обговорення.
«Взяти і викинути це з голови неможливо, – зізнається волонтерка Іванківської громади Ірина Алєксєєва. – Сил додає те, що зайнялись волонтерським центром, допомагаємо військовим, і розумієш, що як у назві фільму – це моя війна і після того, як вигнали москалів з району. Треба продовжувати жити, боротись і допомагати як можеш».
Геннадій Попенко – відомий український актор театру, телебачення та кіно. Йому теж є, що розказати: «Всі пізнається у порівнянні. Коли ти думаєш, що тобі погано і що з цим робити, треба просто дізнатися інші історії, почути, як люди прожили в значно гірших умовах».
Ігумен Михайлівського Золотоверхого монастиря Отець Феодосій (Ляхович) згадав дні, коли почалися бомбардування Києва.
«Пам’ятаю, що як монах знаходився у Михайлівському Золотоверхому, і у місті відчувалася певна розгубленість. Люди були шоковані тим, що відбувається. Страх, напружена атмосфера. Ми як духовенство не можемо взяти зброю і піти вбивати, тому що знаходимось на іншому – духовному фронті, проте, дивлячись на тих, хто особливо мене оточував, відчував внутрішній порив робити все, аби їм допомогти», – розповів Отець Феодосій (Ляхович).
У Геннадія Попенка запитали, як людина творчої професії, не навчана військовій справі, адаптувалася до збройної боротьби?
«Скільки я дивлюсь по моїм знайомим акторам, режисерам, людям творчої діяльності, які пішли і воюють, у всіх у них служба є успішною, – сказав він у відповідь. – Все, що вони роблять, виходить класно. Немає такого, що я режисер, і не знаю, що робити в цій армії. В нього як режисера є завдатки організатора. Олег Бобало був командиром мінометного розрахунку. Вони дуже вдало діяли у Кліщіївці. На жаль, його вже немає, однак, зашилися тільки схвальні відгуки від побратимів. Вони казали: це командир, на якого вони рівнялися».
