Нещодавно президентом Польщі було обрано Кароля Навроцького. Під час виборчої кампанії він займав жорсткішу позицію щодо України, зокрема в питаннях євроатлантичної інтеграції та політики національної пам’яті. Це породжує низку запитань щодо майбутнього українсько-польських відносин, які, попри певне охолодження, залишаються важливим чинником регіональної безпеки.
Про ці події ми поговорили з Мальвіною Талік – політичною аналітикинею та науковою співробітницею Інституту Дунайського регіону і Центральної Європи (IDM), Відень.
Мальвіно, як, на вашу думку, президентство Кароля Навроцького може вплинути на динаміку польсько-українських відносин?
На цьому етапі ми майже нічого не знаємо про Кароля Навроцького як про політика. Донедавна він не належав до першого ешелону польського політикуму. Так, він очолював дві важливі установи у сфері національної пам’яті, але політика – нове поприще для нього.
Втім, під час кампанії Навроцький зробив кілька заяв, що дають розуміння його підходу до польсько-українських відносин. Він неодноразово виступав проти вступу України до НАТО й ЄС. Цікаво, що ця позиція суперечить як політиці чинного польського уряду, так і партії «Право і справедливість», яка підтримувала його кандидатуру. Президент Анджей Дуда вже висловив сподівання, що Навроцький перегляне свою позицію щодо членства України в ЄС і НАТО.
Чи може змінитися політика Навроцького щодо України після його вступу на посаду?
Під час кампанії Навроцький дещо пом’якшив риторику щодо України. Тож думаю, що новообраний президент може скоригувати свою позицію у сфері двосторонніх відносин.
Здається, Навроцький прагнутиме, аби польсько-українські відносини стали більш прагматичними. Він неодноразово говорив про «несправедливу конкуренцію» з боку України й критикував президента Зеленського за «неповагу» до Польщі. Це свідчить, що у разі виникнення напруги він може діяти радше конфронтаційно, аніж дипломатично.
Водночас Навроцький – професійний історик, і я впевнена, що політика пам’яті та історичні наративи будуть серед його пріоритетів. Уже видно, що історичний вимір матиме важливе значення у польсько-українських відносинах. Наприклад, після привітання з боку президента Зеленського Навроцький відповів в Х, що «важливо розв’язати питання минулого». Це чіткий сигнал про його наміри.
Які кроки, на вашу думку, варто зробити Україні для ефективної комунікації з новим президентом Польщі?
Україні потрібна гнучка стратегія. Києву слід спостерігати й адаптуватися.
Схоже, Навроцький орієнтується на образ «сильного лідера» – на кшталт Дональда Трампа. Характерним є й те, що перше після перемоги інтерв’ю іноземним ЗМІ він дав угорському виданню, наближеному до уряду Орбана. Це вказує на певний нахил у бік менш ліберального спектра європейської політики.
Втім, це не означає, що Україна має мовчати, щоб уникати публічних розбіжностей. Навпаки – важливо якнайшвидше налагоджувати прямий, прагматичний діалог та акцентувати на спільних інтересах, насамперед безпекових і енергетичних. Варто чітко й дипломатично підкреслювати, що Україна – ключ до безпеки Польщі й саме тому попередні польські уряди й президенти підтримували її рух до ЄС і НАТО.
Ще один виклик – питання історичної пам’яті. Воно, безумовно, буде в пріоритеті Навроцького, і Київ має розробити чітку стратегію: як вести діалог із польською стороною й як пояснювати ці чутливі питання українському суспільству.
Зрештою, не варто забувати, що важлива не тільки постать президента. Чинний польський уряд підтримує членство України в НАТО та ЄС. Також слід пам’ятати про Анджея Дуду – він скоро залишить посаду, але й надалі може відігравати неформальну посередницьку роль у двосторонніх відносинах.
Які політичні й електоральні тренди засвідчила ця кампанія?
Перш за все, праві та націоналістичні партії були сильно недооцінені. Вони набрали понад 20% у першому турі, здебільшого завдяки підтримці молоді. Якби голосували лише молоді виборці, то у другий тур вийшли б два кандидати з протилежних флангів – крайній правий і лівий.
Ще один важливий фактор – ефективна комунікація через соцмережі. Радикальні кандидати розпочали кампанії раніше й активно використовували YouTube, публікуючи багатогодинні інтерв’ю навіть із маловідомими претендентами. Завдяки цьому виборці мали змогу краще розібратися у позиціях кожного.
Ще одна проблема – інформаційні бульбашки. Люди споживають новини переважно з обмеженого кола джерел. Наприклад, прихильники Навроцького в основному дивилися канал TV Republika, що подавав його кампанію у виключно сприятливому світлі. На це звернули увагу й міжнародні спостерігачі ОБСЄ.
Серйозним викликом залишається російська дезінформація. У Польщі важко просувати відверто проросійські меседжі, тому кремлівська тактика полягає у розпалюванні ворожнечі до України. На жаль, подекуди це дає результат. Тож перед польським урядом стоїть завдання активно протидіяти таким впливам і захищати інформаційний простір.Інструменти
