“Незборима нація”: 30 років на сторожі українських орієнтирів та просвітництва

У січні 1993 року вийшло перше число газети “Незборима нація”. Цій події було присвячено брифінг в Українському кризовому медіа-центрі.

Редактор і засновник видання Роман Коваль – сьогодні досить відома постать серед українських патріотів. Він є президентом Історичного клубу “Холодний Яр”, членом Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України, академіком Національної академії наук вищої освіти України. Але в той час, коли націоналістичний рух в Україні підняла вгору хвиля змін у суспільстві, Роман Коваль мав досвід здебільшого у самвидаві.

Що цікаво, ідея створення «Незборимої нації» виникла завдяки конфлікту між Іваном Кандибою та Славою Стецько. Перший фінансував іншу газету, яку редагував саме Роман Коваль.

«Кандиба заздрив тому, що Стецько більш відома та успішна. І почав зводити з нею порахунки, для цього використовував газету, – згадує він. – Приходить макет до Києва, а там одна шпальта проти Слави Стецько, друга шпальта. Я кажу, що категорично проти цього і не можу підписатись цим номером. Так виник конфлікт з Кандибою, і врешті-решт мені довелось зареєструвати нову газету, яка отримала назву «Незборима нація»».

Роман Коваль визнає, що спочатку до просвітництва в редакції ставились трохи скептично. Думали, що от зараз революційними способами побудуємо таку державу, яку ми хочемо. Навіть першу статтю назвали «Якої Україну ми хочемо». Однак, із часом він зрозумів, що без просвітництва діла не буде. Народ темний, не знає своїх найкращих дітей, які боролися у минулому. Тому треба повертати ці імена, збагачувати історичну пам’ять.

Те, що Роман Коваль і далі видає друковану пресу, можна назвати подвигом. Так вважає директор Недержавного аналітичного центру “Українські студії стратегічних досліджень”, народний депутат України VII скликання Юрій Сиротюк, який зараз служить солдатом -гранатометником 5 окремого штурмового полку. «Незборима нація» теж стала частиною його життя.

«Газета дуже шляхетна, – говорить він, порівнюючи друковану пресу з онлайн-медіа. –  Має певну кількість знаків для вміщення інформації. Там скарби, немає нічого пустого. Це дуже важлива робота. Коли ми в дитинстві мали плівкові фотоапарати, відносились до зйомки уважно, обирали, який кадр зробити. Інколи вони були геніальними. Зараз на телефонах маємо тисячі кадрів, але їх так важко відібрати. Так і газета».

Юрій Сиротюк не називає «Незбориму націю» націоналістичною пресою. Скоріше, об’єктивною. Стверджує, що те, про що писав Роман Коваль тоді, відповідає дійсності зараз. Це була преса, яка писала правду.

«Як на мене, найбільша проблема в армії сьогодні – це відсутність ефективного морально-психологічного забезпечення. В нас є ті, хто має працювати із світоглядом – у радянські часи їх називали політруками. Вони взагалі не працюють, і всі це бачать. Ніхто не мотивує солдатів. Системної роботи держави в цьому плані немає. «Незборима нація» – найкраща річ, яку можна дати хлопцеві, що він прочитав», – переконаний директор Недержавного аналітичного центру “Українські студії стратегічних досліджень”.

Головний редактор газети “Шлях перемоги” Віктор Рог, який у дев’яності був членом редколегії газети “Незборима нація”, сказав, що це видання справило незабутній формотворчий вплив на його покоління.

«В Сумах вона реально продавалася у кіосках преси. Щира і подекуди наївна,  для нас слугувала орієнтиром, адже в ній не було кон’юнктури», – додав він.

Віктор Рог порівняв Романа Коваля з марафонцем: «Зі своїми талантами промовця, публіциста, візіонера, організатора він міг би зробити собі кар’єру набагато цікавішу в матеріальному чи статусному плані, але ніколи не лукавив».