Маріанна Присяжнюк, експертка УКМЦ
На парламентських виборах в Словаччині перемогу здобула проросійська партія SMER-SD (Курс – соціал-демократія) колишнього прем’єра Роберта Фіцо, який відверто підтримував Росію й виправдовував військову агресію проти України. Подія викликала серйозну тривогу і в Україні, і в ЄС, і в самій Словаччині. Для Росії прихід до влади проросійської партії є тактичною перемогою, але точкою неповернення нового витка російської політичної експансії в ЄС може стати 2024 рік.
Західний “тил”
Ситуація з російськими впливами у Словаччині була критичною ще з 2020 року. Про це навіть йшлося у звіті словацької поліції. Після початку повномасштабної агресії РФ, це не завадило Словаччині надати Україні військову допомогу і забезпечити захист українським біженцям. Втім, ефект від російської пропаганди також на лице – 69% словаків вважають, що постачання зброї Україні “провокують” Росію, не кажучи вже про результати нещодавніх парламентських виборів.
На цій хвилі із результатом у 23% прийшла до влади політична партія SMER-SD (Курс – соціал-демократія) колишнього прем’єра Роберта Фіцо, в той час, як умовно “проукраїнська партія” (“Прогресивна Словаччина”) та помірковані лівоцентристи (“Голос”), отримали 18% та 15%, відповідно. Таким чином, вирішальний голос при формуванні майбутньої коаліції належатиме партії Фіцо, тому справжня колотнеча – ще попереду.
Як і в Польщі. Зовсім скоро, 15 жовтня, у Польщі пройдуть парламентські вибори. Попри те, що у польському політичному контексті лідирують умовно проєвропейські сили (провладна партія “Право та справедливість” та опозиційна “Громадянська платформа”, колишнього президента Європейської ради Дональда Туска), до трійки лідерів пробилася проросійська сила “Конфедерація свободи й незалежності”. Це означає, що і в Польщі проросійський проект також впливатиме на формування коаліції й, відповідно, уряду. Тому, що за “Конфедерацію…” готові проголосувати від 13 до 15% виборців і це вдвічі більше з моменту потрапляння “Конфедерації” в польський Сейм у 2019 році.
Південно-Західний “тил”
Наступними сусідніми країнами, де розгортається передвиборча боротьба, є Республіки Молдова та Румунія. І так, ці дві країни, варто розглядати у нерозривній єдності, і не лише через ряд спільних регіональних факторів, а й через те, що змістом російської пропаганди у цьому контексті, є протиставляння цих країн одна одній і створення таким чином напруги й ворожнечі.
Отже, у Молдові, яка на сьогодні залишається умовно проєвропейською, хоч і зі значними рейтингами підтримки проросійських сил всередині країни, а також із, де-факто двома проросійськими регіонами (окуповане Придністров’я й автономія Гагаузія), 5 листопада, заплановані місцеві вибори, включно із “битвою за столицю”. Саме місцева кампанія визначить особливості президентської кампанії у 2024 році й стратегію Росії для Молдови. І це не тому, що російські спецслужби не знають, як діяти, а тому, що ситуацію з протидії російській експансії у Молдови наразі можна схарактеризувати, як проактивну.
Не так давно проросійська партія “Шор”, яка фактично перейняла лідерські позиції на проросійському фланзі від колишнього президента, лідера Партії соціалістів, Ігоря Додона, була визнана в Молдові неконституційною, а її лідер Ілан Шор, який переховується в Ізраїлі, потрапив у санаційні списки США та Великобританії через звинувачення у спробах дестабілізувати ситуацію в Молдові спільно із російськими спецслужбами. Це значно послабило позиції Росії на цьому напрямку й дозволило принаймні виграти час, поки новостворені політичні проекти (які вже з’явилися!) не сформували наново упізнаваний імідж та не розпочали повноцінну участь у політичному житті республіки.
І врешті у 2024 році, в Румунії пройдуть одночасно президентські, парламентські та місцеві вибори. Поле для маневру в традиційно антиросійській Румунії з початком повномасштабної агресії значно розширилося. Проросійська партія “AUR”, що прийшла до влади на національній риториці та ідеї “уніонізму” (полягає в об’єднанні Румунії та Молдови), з підтримкою не більше 10%, вже, за попередніми оцінками румунських ЗМІ, подвоїла число своїх прихильників, а ідея “румунського націоналізму” виявилася лише ширмою для євроскептицизм.
При цьому після початку повномасштабної агресії Росії проти України, головні партійні дійові особи відкрито консультувалися й консультуються із посольством Росії в Румунії, транслюють відверту пропаганду та спекулюють скептицизмом, адаптованим до інформаційних реалій румунського суспільства. Чого лише варта ініціатива сумнозвісної сенаторки Діани Шошоаки щодо приєднання «споконвічно румунських земель» у складі України до Румунії.
“Дуга нестабільності“
Аналіз політичних трендів у сусідніх країнах свідчить про те, що Росія робить ставку не стільки на підрив двосторонніх відносин, а на створення умовної “зони нестабільності” навколо України.
Такий сценарій значно ускладнив би розв’язання питань, в яких необхідна підтримка та консолідація з сусідніми країнами: починаючи від транзиту агропродукції й закінчуючи питанням організації логістичних шляхів постачання озброєння й іншими формами політичної медіації, в якій беруть участь “проукраїнські” держави. Не дарма ці теми є ключовими у політичному дискурсі проросійських політиків.
Варто зазначити, що у створенні “дуги нестабільності” щодо себе, Росія впродовж багатьох років, у притаманному для себе стилі, дзеркально звинувачувала Захід. Тому це є опосередкованим підтвердженням, що такий підхід – є технологією, а чутливі теми, з потенціалом перерости у міждержавні чвари – тактичним елементом ширшої політичної експансії.
Отже, сценарії розгортання політичних процесів у дружніх до України, державах можуть мати негативний вплив на різних рівнях:
- Двосторонні відносини з Україною, (при цьому, такий варіант – не найгірший у довготривалій перспективі через багаторічний досвід дипломатичного врегулювання такого рівня “суперечок”);
- Зміна політичного ландшафту Східної Європи, що може мати негативний вплив на так званий “європейський тил” України у контексті логістики та посередництва;
- Євроскептицизм, як загальноєвропейський тренд у контексті європейських виборів 2024 року.
Перемога проросійської партії в Словаччині – це лише початок.
У 2024 році під час передвиборчих кампаній у Румунії “коло” замкнеться, тому після виборів у Словаччині пошук шляхів посилення діалогу із сусідніми країнами має перезавантажитися із врахуванням нових викликів.
