Сучасну українську літературу важко уявити без трилеру. І хоча він лише розвивається, у будь-якій книгарні вже можна знайти книжки в цьому жанрі. Серед них покупець обов’язково зустріне твори Поліни Кулакової – молодої письменниці, яка народилась в Івано-Франківську, а зараз мешкає і працює у Львові.
Запросивши її в Українській кризовий медіа-центр на розмову у форматі «Навколо книги», ведучий Ігор Стамбол запитав, чим був обумовлений вибір трилеру.
«Я з дитинства любила жахастики. Моя покійна мама сміялася, що це через те, що в дні перед пологами, як я мала народитися, вона дивилася по відеомагнітофону фільми жахів, і в неї була теорія, що таким чином я така любителька і народилася», – відповіла авторка.
Поліна Кулакова зізналась, що навіть не замислювалася, коли сіла писати першу з книг. Само собою вийшов детектив-трилер.
«Я ніколи не ставлю перед собою мету лякати. Насамперед хочу розповісти історію і показати певну трагедію в тій історії. Стівен Кінг говорить, що він продає свої страхи. Він так описує свою літературу А я б сказала, що я продаю свої травми. Все, про що я пишу, в тій чи іншій мірі походить з моїх переживань і травм.
Тема батьків-дітей і дитячих травм об’єднує всі її книги, бо це її історія. У Поліни було складне дитинство, складні обставини, в яких зростала.
«Я для себе найперше читачка. Тобто пишу так, як мені самій цікаво читати. Коли відчуваю, що десь перевантажує і мені стає щось не так, нуднувато, то я відходжу і розумію, що треба щось змінити або скоротити», – говорить вона.
Головна задача трилеру – тримати в напрузі, підчепити читача на гачок і провести його до фіналу. І працюючи над дебютною книгою «Я пам’ятатиму твоє обличчя», письменниця ще намагалася робити так, щоб заплутати читача, відтягнути, тримати інтригу, однак, потім зрозуміла, що хоче просто розповідати історію.
Поліна Кулакова вважає, що ніша цього жанру в Україні не закрита. Автори пишуть трилери, але якщо порівняти з кількістю українських авторів, які працюють у фентезі чи навіть класичному детективі, то їх дуже мало.
На неї як і на всіх митців війна мала вплив. Каже, що перші два місяці повномасштабного вторгнення її доламали.
«Я і так перебувала через певні обставини в кризі і завершувала роботу над книгою «Проти ночі». Тоді подумала, що не закінчу, бо кому це тепер потрібно. Потім мене з цього стану вивели і я дуже вдячна видавництву «Темпора» за те, що мене підтримало і заставило дописати. Дуже підтримали читачі, показавши, що трилери читають навіть в укриттях», – згадує авторка.
Поліна Кулакова комунікує із читачами, і якось написала, що вірить у презентацію книги у Бахмуті. Вона і до інших звертається із закликом зберігати здоровий оптимізм.
«Це корисно для ментального здоров’я, тому що впасти в негатив і в песимізм завжди можна, але яка користь від того? Опустити руки і все? Звісно, не треба говорити про два-три тижні, як це було, але вкрай важливо зберігати віру в те, що рано чи пізно все закінчується і рано чи пізно добро мусить перемагати».