Популізм – погляд зсередини

Програма #ВзаємоДія!

У світлі останніх трендів у світовій та українській політиці тільки німий не говорив про популізм. Однак усі розмови, як правило, зводилися до констатації: вода мокра, вітер віє, а народ любить популізм. Нам сильно не вистачало фахового соціологічного дослідження на тему української любові до популізму. І ось таке дослідження зробили у Центрі економічної стратегії.

Дослідження проведено на теренах усієї України (крім окупованих територій), вибірка доволі солідна – 2000 людей (від 18 років). 

Дослідження проводили, б’ючи в болючі точки колективної свідомості: питали про державне регулювання цін на ліки і продукти, підвищення мінімальної пенсії до 5000 грн., зниження пенсійного віку, обмеження максимальної зарплати п’ятикратним розміром мінімальної, встановлення мінімальної зарплати у 1000 доларів, продаж українського газу тільки для населення за удвічі меншими цінами та гарантоване державою працевлаштування.   

Усі ці питання, окрім того, що популістські, також патерналістські і антиринкові. І найцікавіше те, що їх активно використовують наші політики, і вони подобаються людям. На жаль, дослідження обмежилося тільки економічним блоком питань, а популізму у нас не бракує і в питаннях оборони, міжнародних відносинах і гуманітарної політики. 

То що ж показало дослідження?

– Аж 84 % населення підтримують популістську політику, а 59 % вважають її реалістичною.

– Любов до популізму однакова як на Сході,  так і на Заході, Півдні, Півночі чи Центрі України. Тут ми одностайні.

– Вирішальну роль відіграє фінансова забезпеченість – що менший дохід людини, то більш піддатлива вона до популізму.

– Популізм має сильніші позиції у малих населених пунктах, бо ті найменш фінансово забезпечені.

– Вік людей не впливає на піддатливість до популізму – і старші, і молодші покоління показали однакові результати.

–  Підтримку популізму з 84 % можна зменшити до 54 %, якщо грамотно запропонувати альтернативні методи вирішення проблем, добираючи меседжі для різних цільових аудиторій.

Цифри цього дослідження, насправді, вражають. Якщо уявити собі ідеальну лабораторну ситуацію, коли виборці обиратимуть політиків виключно на підставі їхніх обіцянок, то непопулісти просто не мають шансів. 

Що з цим усім робити? Заборонити популізм законодавчо? А як точно визначити у правовому полі, чи обіцянка є популістською чи ні? Створити національне антипопулістське бюро і спеціалізовану антипопулістську прокуратуру та суд? Це не вихід. Ходити в народ з просвітницькими акціями? Ми не в ХІХ столітті живемо. 

  Автори дослідження наголошують на важливості критичного мислення, як антидоту до популізму. Мабуть, найефективнішим методом може стати ґрунтовна освітня програма, коли підростаюче покоління змалечку привчатимуть думати і аналізувати те, що їм говорять. Якщо антипопулістську шкільну програму поєднати з медіагігієною та комплексним підходом до споживання інформації, то можна виховати принципово нове покоління, що знатиме ціну vox populi, не перепощуватиме новини зі зливних бачків, не лікуватиметься гомеопатією, не віритиме в обіцяні золоті гори і стане бар’єром для будь-яких спроб встановлення охлократії.