Центр прав людини ZMINA оприлюднив звіт “Виживання чи злочин: як Україна карає за колабораціонізм”, в якому зазначено, що українське законодавство про відповідальність за колабораціонізм не враховує норми міжнародного гуманітарного права і переслідує українців, які виконують життєво необхідні функції в окупації, як-от ЖКГ чи медичну роботу.
За даними Служби безпеки України, станом на 15 червня 2024 року, зареєстровано 9179 кримінальних проваджень за статтею 111-1 КК України (“Колабораційна діяльність”). У Єдиному державному реєстрі судових рішень є 1442 вироків у справах за статтею 111-1 КК України, а найбільше вироків з них (484) по першій частині статті 111-1 – про публічне заперечення російської агресії.
Зі слів аналітикині Центру прав людини ZMINA Онисія Синюк, третина вироків стосується публічного заперечення російської агресії.
«90% цих вироків — про лайки та пости в “Одноклассниках”. Кількість вироків за тяжчими статтями зростає, як-от покарання за добровільне зайняття посад в адміністраціях окупантів чи судових та правоохоронних органах, але найбільше вироків все ще виносяться за частиною 1 статті 111-1 ККУ, і це свідчить про збереження фокусу на найпростіших для розслідування справах” — відмітила Онисія Синюк.
Вона переконана в тому, що законотворці мають передбачити чітке розмежування між діями, які підтримують життя на окупованій території, та діями, які загрожують національній безпеці. В якості прикладу, який підштовхує до такого висновку, було названо 11 справ щодо працівників ДСНС та 18 справ щодо працівників комунальних закладів.
Зазначено, що правоохоронці та судді майже не вивчають, чи був у підозрюваної людини умисел зашкодити національній безпеці, та не враховують атмосферу примусу і залякування на окупованій території.
Змін в такому підході не варто чекати, адже більшість з 16 законопроєктів щодо колабораціонізму, які зареєстровані в парламенті, не вирішують піднятих проблем, а 9 з них взагалі пропонують посилення кримінальної відповідальності за співпрацю з ворогом.
“Держава не вирішує проблеми у законодавстві, населення України в окупації все більше віддаляється від нас через усвідомлення, що законодавство може вважати їх колаборантами”, – заявила з цього приводу наукова співробітниця науково-дослідної лабораторії Львівського державного університету внутрішніх справ Інна Вишневська.
В Центрі прав людини ZMINA також взялись дослідити висвітлення теми колабораціонізму в українських медіа і комунікації збоку державних органів. Для цього Центр замовив Моніторинговій платформі Semantrum проаналізувати 339 536 публікацій в українських медіа різних типів та 25 268 публікацій на сайтах та сторінках держорганів.
Моніторинг показав, що 49% повідомлень правоохоронних органів містили чіткі негативні слова щодо людей, звинувачених або підозрюваних у скоєнні злочинів. Наприклад, слово “злочинець (зловмисник)” є найбільш часто вживаним словом по відношенню до підозрюваних чи засуджених. Причому у більшості з цих публікацій (43 %) не має інформації про вирок, а 35% публікацій з фотоматеріалами не містили блюрування обличчя. Водночас у матеріалах медіа відсоток публікацій з чіткою негативною лексикою дещо нижчий — 42%. Та 39% з цих публікацій не мають інформації про засудження підозрюваної особи, що може бути маркером порушення презумпції невинуватості. Крім того, статті та репортажі на тему колабораціонізму часто мають емоційно забарвлений тон: використовуються вирази на кшталт “зрадник”, “колаборант”, “продажна шкура”, що підкреслює негативне ставлення до таких людей і їхніх дій.
Правозахисників цікавив і регіональний контекст проблеми. Вони провели фасилітовані дискусії у громадах Чернігівської, Сумської, Харківської, Херсонської, Луганської і Запорізької областей та виявили, зокрема, що мешканці цих громад прагнуть співмірного покарання колаборантам відносно до їхніх дій. Жителі громад вважають, що однозначно притягати до відповідальності варто тих, хто допомагав окупантам встановлювати владу; хто працював у ворожих адміністраціях чи організував референдуми, вибори; хто працював правоохоронцем чи “силовиком”; хто свідомо поширював пропаганду РФ; хто добровільно надавав окупантам інформацію про проукраїнських громадян тощо.
Водночас опитані мешканці кажуть, що точно не варто карати людей за факт проживання в окупації; за отримання паспорту РФ, якщо це потрібно для виживання; за отримання гуманітарної допомоги чи соцвиплат, а також не має бути покарання для медиків та “рятувальників”, які допомагали підтримувати життя в окупації.
“Опитані мешканці мали запит на каральний, кримінальний формат відповідальності, але ця відповідальність має бути співмірною до дій людини. Серед учасників ми бачили як запит на дотримання стандартів правосуддя, так і низьку оцінку спроможності системи забезпечити це. Саме нереалізований запит на справедливість стає драйвером суворості та жорсткості покарання, і громади готові перебирати на себе ці функції, якщо держава цього не робить”, — зазначив Максим Єлігулашвілі, фасилітатор, експерт Коаліції “Україна. П’ята ранку”, співавтор звіту.
У зв’язку з цим в Центрі прав людини ZMINA наголосили, що державна політика покарання за колабораціонізм має враховувати думки громад, які знаходилися під окупацією або досі окуповані.
Подія відбулася за підтримки Фонду “Партнерство за сильну Україну”, який фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
