Частина законодавства не відповідає реальній спроможності громад та практичній роботі, яку здійснюють надавачі у громадах. Відтак далеко не всі послуги, передбачені законодавством, можна отримати за місцем проживання у зв’язку із неспроможністю громади їх забезпечити. Таких висновків дійшли у Лабораторії законодавчих ініціатив у дослідженні «Соціальні послуги в Україні: сучасний стан, проблеми, обмеження».
Основними проблемами є відсутність чи неузгодженість із новим Законом «Про соціальні послуги» необхідних підзаконних актів, застарілість частини державних стандартів соціальних послуг і тяглість організаційного процесу соціального замовлення, коли організаційні процедури можуть займати близько двох місяців.
Зі слів залученої аналітикині Лабораторії Тетяни Лукері, зробити таке дослідження вирішили для того, щоб напрацювати конкретні рекомендації для державної влади і певним чином оптимізувати цю сферу відповідно до тих умов, в яких перебуває Україна.
Оцінюючи потребу у соціальних послугах, автори дослідження відмітили, що вкрай важливо адаптувати єдину методику оцінки потреб у соціальних послугах до умов часу та особливостей деокупованих і тилових громад.
«Оцінка потреб повинна включати не тільки збір кількісних даних, а й вивчення позицій стейк-холдерів, відштовхуючись від наявних ресурсів громади», – відмітила Тетяна Лукеря.
Окрему увагу у презентації приділили фінансуванню соціальних послуг. Як відомо, у територіальних громадах надання соціальних послуг в основному здійснюється за рахунок місцевих бюджетів. Це пояснюється тим, що 78,8 % надавачів соціальних послуг належать до державного та комунального секторів. Водночас в Україні спостерігається низький рівень конкуренції надавачів різних форм власності.
Якщо говорити про звернення людей за соціальними послугами, то вони здебільшого звертаються саме до громадських організацій, оскільки там напрацьований контакт. Що стосується державних надавачів, то в них є різні напрями роботи, і не завжди громада спроможна покривати послугами всіх.
Тому потрібно налагоджувати співпрацю між державними надавачами і громадськими організаціями, навіть якщо ці громадські організації фактично не мають статусу як недержавного надавача, але вони так само працюють в рамках своєї проектної діяльності з отримувачами.
«Для того, щоби ми могли прийти до такого рішення, як мають далі розвиватися соціальні послуги, зараз міністерство соціальної політики робить декілька таких великих процесів. Один з них – розробка стратегії розвитку соціальних послуг. Дуже багато питань, які сьогодні представлені в результатах досліджень, там враховуються», – зазначила заступниця Міністра соціальної політики України Уляна Токарєва.
Крім того, вносяться зміни у законодавство. Вперше в Законі «Про соціальні послуги» передбачено фінансування соціальних послуг з державного бюджету, враховуючи загальнонаціональні виклики. Один з таких викликів – це те, що дуже багато людей приїжджає з постраждалих громад. Це люди старшого віку, люди з інвалідністю, про яких нікому піклуватися і вони також не можуть про себе піклуватися.
«Декілька днів тому Кабінет Міністрів України прийняв дуже важливу постанова в розрізі всіх соціальних послуг. Ми вперше будемо фінансувати соціальні послуги за принципом «Гроші ходять за людиною»., – повідомила Уляна Токарєва. – Ці соціальні послуги якраз орієнтовані на догляд на підтримку людей старшого віку або людей з інвалідністю, які приїхали з постраждалих районів. Йдеться про послуги підтриманого проживання та стаціонарного догляду в новому форматі, і це дозволить нам не тільки безпосередньо профінансувати і надати соціальні послуги, а і вирішити ще декілька важливих питань, серед яких той самий розвиток ринку надавачів соціальних послуг, про які згадується в дослідженні»
В ході презентації дослідження «Соціальні послуги в Україні: сучасний стан, проблеми, обмеження» думками з приводу піднятих проблем поділились голова підкомітету з питань адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Віталій Безгін, голова підкомітету з питань адміністративних послуг та адміністративних процедур Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Лариса Білозір, начальниця Шульгинської сільської військової адміністрації Старобільського району Луганської області, голова Платформи «Тимчасово окупованих та деокупованих громад», представниця Асоціації ОТГ Наталія Петренко.
