З листопада минулого року в Сербії тривають акції протесту, рушійною силою яких стали студенти. Поштовхом до акцій непокори стала трагедія в в місті Нові-Сад, коли внаслідок обвалення на вокзалі загинуло 14 осіб. Невдовзі протести набули чіткої спрямованості проти президента Александра Вучича, який перебуває при владі уже одинадцять років.
У відповідь Вучич вдався до контрольованого оновлення влади через створення суспільно-політичного руху та призначення нового прем’єр міністра. Водночас проурядові медіа розгорнули інформаційну кампанію, в рамках якої, серед іншого, спотворюється образ України.
На зовнішньополітичному треку також активізувались маневри керівництва Сербії. Так, на початку березня після телефонної розмови з президентом Росії Олександр Вучич повідомив, що для нього було “особливою честю підтвердити візит до Російської Федерації 9 травня”.
Загравання з Москвою спричинили критику з боку Брюсселю – сербському керівництву недвозначно натякнули, що поїздка Вучича до Москви 9 травня може негативно позначитись на відносинах з ЄС – головним торгово-економічним партнером Белграда. Станом на зараз президент Сербії уникає конкретики щодо можливого візиту на свято путінського побєдобєсія, а у зверненні до нації 16 квітня заявив, що «наближається період інтенсивної дипломатичної активності та тиску».
Отож ми вирішили поспілкуватись з кандидаткою історичних наук, керівницею Аналітичного центру балканських досліджень Катериною Шимкевич про тактику влади Сербії щодо стримування внутрішньополітичної протестної динаміки та місце України в ній. Також детально оглянули геополітичні кульбіти керівництва Сербії в умовах глобальних змін, спричинених зміною адміністрації США.
Пані Катерино, як Ви оцінюєте медійну реакцію влади Сербії на кампанію протестів?
Першою реакцією провладної преси став наратив про те, що протести – це насправді спроба здійснити кольорову революцію та державний переворот. В більшості подібних публікацій стверджується – Вучич не допустить “Майдану, як в Україні”.
Дещо згодом почали з’являтися наративи про втручання Заходу та вплив спецслужб. Більш-менш конкретизовані закиди пролунали на адресу Хорватії. Власне, звинувачення сербської сторони ґрунтуються на тому, що під час студентських процесів буцім-то було помічено громадян Хорватії. Прямих доказів цих “втручань” Загреба у Вучича немає. Проте “контрнаступальна” інформаційна стратегія влади свідчить, що студентські протести турбують вище керівництво країни.
Навіщо Вучич заснував «Рух за народ і державу»?
У такий спосіб Вучич намагається продемонструвати, що готовий до компромісів і йде назустріч студентам, але при цьому не планує складати повноваження. Контрольоване перезавантаження влади не є кардинально новим явищем для Сербії. Отож сьогодні, під тиском протестів, Вучич справді готовий через створення нової політичної сили (Рух за народ і державу – УКМЦ) підтвердити, що Сербія надалі дотримуватиметься європейського курсу.
При цьому, логічно виникає питання – хто насправді сформував цю політсилу? Вучич. На початку року він проводив агітаційну кампанію – їздив по віддалених регіонах Сербії, зустрічався з дітьми, робітниками, селянами. І це спрацьовує в масовій свідомості. А далі інформаційна тактика влади є доволі простою – донести до суспільства меседж, що Вучич діє лише в інтересах Сербії, а неназвані західні сили намагаються “розхитати” ситуацію.
16 квітня парламент Сербії обрав новий уряд на чолі із Джуро Макутом. Чи є новий очільник уряду самостійною фігурою?
Ім’я Джуро Макута винирнуло доволі несопдівано. Це відомий у Сербії ендокринолог, за сумісництвом “фанат” Вучича. Зокрема, наприкінці січня він був присутній на позапарламентському з’їзді Сербської прогресивної партії в місті Ягодина, в ході якого було оголошено про створення нової політичної сили. Також напередодні призначення Макут відзначився підтримкою провладної молодіжної групи “Студенти 2.0”, яка виступає за припинення протестів.
Чи актуальні наративи про Україну в інфопросторі Сербії?
В інформаційній кампанії Вучич вміє доволі невимушено переключати фокус з України на невідомого зовнішнього “ворога”, а потім знову “ненароком” повернулись до аналогій з Майданом. Українська тематика зручна в контексті політичної технології, оскільки події Революції гідності залишаються своєрідним тригером для сербського виборця. Звісно, широкий загал не усвідомлює походження подібних наративів.
В той же час за ситуацією в Україні серби стежать. Останні півроку навіть спостерігаю зміну риторики в місцевому експертному середовищі. З’явився наратив, що Україна програла, що Зеленський має прийняти пропозиції Трампа. Експерти в Сербії переважно дивляться на Україну через оптику, якою послуговуються американська адміністрація.
Вучич анонсував свій приїзд до РФ на 9-те травня. В той же час, російські Z-пабліки регулярно звинувачують керівництво Сербії у дефіциті солідарності з Росією. Як складаються відносини Белграда і Москви в нових геополітичних реаліях?
Навряд чи Вучич готовий наразі ризикнути хорошими відносинами зі США та ЄС, для різкого зближення з Кремлем. Він балансує, що є звичною стратегією Вучича в зовнішній політиці. Сербське керівництво тримає невелику дистанцію з Москвою та спостерігає за розвитком подальших подій.
Нинішнє зближення з Кремлем обумовлене також політикою Білого дому, оскільки Дональд Трамп своїм підходом до врегулювання війни фактично зняв міжнародну ізоляцію Путіна.
Водночас існує цілком предметний економічний інтерес Белграда. Вучич хоче зберегти російський контроль над найбільшою нафтовою компанією країни – “Нафтова індустрія Сербії ” (NIS), в якій мажоритарна частка акцій належить «Газпром нефть». Тобто поїздка в Москву Вучичу потрібна не тільки, щоб домовитися, що робити з компанією у випадку запровадження американських санкцій. Відповідно, Вучичу важливо знати, якою буде майбутня позиція Москви відносно адміністрації Трампа.
На якому етапі перебувають відносини Сербії з Європейським Союзом?
ЄС отримав від Белграда те, на що розраховував – амбіції Китаю щодо видобутку літію в Сербії на певний час охолоджено. Вучич офіційно відсунув Китай від видобутку літію, і натомість надав дозвіл на розробку родовища в Ядарі британсько-австралійській компанії. За такий крок Вучичу одразу подякували Франція і Німеччина. Тож у нього з’явилися покровителі в ЄС. Хоча зараз в Німеччині буде сформовано новий уряд і наразі невідомо, як він діятиме щодо Сербії. Однак якщо Сербія надалі утримуватиме Китай на віддалі від своїх родовищ рідкоземельних металів, то можна прогнозувати, що підтримка Берліну буде зберігатися.
Звісно, Європейська комісія буде говорити, що Сербії потрібно остаточно обрати курс – орієнтуватись на Брюсель чи на Москву, але подібні заяви ми чуємо останні років десять. Насправді домінують суто економічні інтереси, сфери впливу, які не дозволяють сильно тиснути на Сербію в питанні реформ та демократії.
Тож Вучич справді готовий дистанціюватись від Пекіну?
Насправді вплив Китаю нікуди не зникає. Попри те, що його усунули з ринку видобутку літію, залишаються родовища інших корисних копалин та інфраструктурні проєкти, які Китаю цікаві. Є також інтереси, пов’язані з військовою сферою. Сербії потрібні певні китайські технології – це в основному дрони та системи протиповітряної оборони.
Нещодавно в Белграді відбулись протести проти будівництва Trump Towers Belgrade на місці колишнього штабу Міноборони Югославії. Чи може ця ініціатива стати каталізатором спалаху антиамериканізму в Сербії?
Трамп і його рідня є бізнесменами. Відповідно, для них це просто комерційний інтерес. Якщо оцінювати цю ідею з точки зору стратегічного позиціонування США в регіоні, то Вашингтон в такий спосіб може позбутися антиамериканізму який, власне, актуалізувався через самого Вучича понад десятиліття тому.
Вучич, у свою чергу, намагається продемонструвати економічний успіх попри протестні акції. Також він вкрай зацікавлений у інвестиціях напередодні Експо-2027 – важливого іміджевого проєкту. Це величезна подія для країни та шанс підняти рейтинг самого Вучича. Також подібні події відволікають увагу суспільства від внутрішніх проблем, таких як корупція, низька якість життя, безробіття.
Окрім того, якщо в якийсь момент ЄС поставить євроінтеграцію Сербії на паузу та відключить Сербію від європейських фондів, у Вучича буде перспектива отримати американські кредити та інвестиції.
Тож цей проєкт вигідний і американцям, і сербам.
Фото: Djordje Kojadinovic / Reuters
1 квітня міністри оборони Угорщини та Сербії підписали угоду про посилення військової співпраці на 2025 рік. Навіщо Сербія шукає союзу з Угорщиною?
Активізація співпраці Сербії та Угорщини стала наслідком намірів Вашингтону щодо скорочення американської присутності Європі. На Балканах про роль Угорщини почали говорити на тлі роздумів про те, що робити, якщо американські військові почнуть виходити з баз в Косово та Боснії і Герцеговині, де вони відігравали стабілізуючу роль.
Колишній прем’єр Сербії Мілош Вучевич заявив що Сербія вступає у союз з Угорщиною. Ці заяви почали розповсюджувати медіа. Однак дані повідомлення вирвані з контексту.
Варто розібратися в сутності угоди між Белградом та Будапештом. Сербія ні з ким не може вступати у військові союзи, тому що декларує позицію військового нейтралітету. Цей статус закріплено в Стратегії нацбезпеки країни ще в 2019 році. При цьому, в 2023 році Міноборони Сербії та Міноборони Угорщини підписали угоду про стратегічне партнерство. В 2025 році вони знову розробили план заходів співпраці, закупівлі зброї, обміну фахівцями, навчання на поточний рік. Ні Вучич, ні Орбан не характеризували угоду як військовий союз. Тобто це дійсно співпраця на міжміністерському рівні.
Головну роль тут грають прагматичні цілі. Для Сербії це доступ до заводів НАТО, які знаходяться на території Угорщини та озброєння совєтської армії, які ще залишаються в угорських арсеналах. Для Угорщини інтерес полягає в транзиті газу з Сербії. Тобто Сербія може стати газовим і нафтовим хабом, який дуже потрібен Балканам. Сербія буде закупити російські газ і нафту, звідти вони будуть йти в Угорщину, далі в Словаччину. Ці схеми також потрібно враховувати, коли ми говоримо про військово-оборонну співпрацю між країнами.
