Що робити, коли немає коштів, а хочеш допомогти: досвід громадської фундації

В Українському кризовому медіа-центрі лідери Всеукраїнської Фундації “Захист прав дітей” розповіли про досвід роботи з психосоціальної підтримки дітей, постраждалих від війни і поділились власною історію того, як громадянське суспільство в цих умовах здатне долати виклики.

Фундацію було засновано у 2003 році як київську міську громадську організацію. За два роки вона набула статус національної, об’єднавши 15 регіональних відділень. За словами президентки, заслуженого юриста України Євгенії Павлової, в той час брали участь в розробці багатьох законодавчих актів, навчали дітей і дорослих правам дитини, розробляли програми підтримки психологічного здоров’я.

«Коли 9 років почалася війна на Донбасі, ми ще не займалися гуманітарною допомогою, адже вважали, що краще вміємо навчати. Розповідали про мінну безпеку, багато працювали з вимушено переселеними особами, приділяли увагу інтеграції дітей і молоді у приймаючі громади, у тому числі через спорт. В цьому плані закінчили дуже великий і цікавий проєкт як раз напередодні повномасштабного вторгнення. Ми зуміли навчити велику кількість людей у дев’яти областях України, але зовсім не мали на той час фінансів, і постало питання, як в такій ситуації можемо допомагати дітям?», – згадала Євгенія Павлова.

Для того, аби привернути  увагу світової громадськості до того, що відбувається в Україні, довелось стали трохи журналістами, трохи блогерами, встановити тісний зв’язок з медійниками з Польщі і Нідерландів. Вони допомогли бути почутими на міжнародному рівні.

«Я особисто приймала участь у засіданні Єврокомісії і Европарламенту з питань безпеки дітей і осіб з інвалідністю, – додала вона. – Відтоді почали отримувати невеликі донати від тих, хто нас знав. Наші партнери так само почали збирати кошти, писати проєкти, звертатись до гуманітарних організацій, які надають допомогу. Данці купили нам невеликий вантажний Fiat, і ми вже мали змогу щось купити і привезти. До нас стали звертатись постраждалі регіони. Першим – Миколаїв, який залишився без води. Ми туди доставили більше 140 тисяч літрів».

Віце Президент Всеукраїнської Фундації “Захист прав дітей”, кандидат педагогічних наук Олексій Лазаренко повідомив, що у перші місяці продуктові набори отримали 26 закладів освіти міста. Більшість зі 1167 наборів отримали люди, які опинились у складних життєвих обставинах, сироти і багатодітні сім’ї.

«Самі діти, молоді люди охоче долучалися до цієї роботи. Вони говорили нам: «Ми теж маємо щось робити заради перемоги». Це надихнуло нас розширити досвід на терени Миколаївської області. Зокрема, забезпечити продуктами і наборами постільної білизни Вознесенський заклад інтернатного типу для дітей з освітніми потребами та Лисогірську школу-інтернат для дітей з вадами мови», – зазначив Олексій Лазаренко.

Замислюючись над подальшим розвитком активностей, у фундації вирішили, що недостатньо лише гуманітарної допомоги.

«Тоді ми сказали собі: маємо робити щось таке, щоб діти відчули дитинство, – відмітив віце президент фундації. – Вирішили скористатися досвідом проведення футбольних матчів у приймаючих громадах. Не всі батьки підуть разом з дітьми до психолога. Інша річ, коли цей психолог радить батькам прийти на спортивне свято, разом зіграти з дітьми у футбол та інші рухливі ігри, поєднавши це з навчанням мінній безпеці або поведінці під час обстрілів».

Це допомогло і дорослим. Євгенія Павлова зізналась, що багато з них в той момент розгубилися. Не було роботи. Дружина з дітьми, бабуся виїжджали за кордон, і людина не знала, що їй робити, як вона може бути корисною. Фундація знаходила таких людей поновлювали зв’язки.

«На сьогоднішній день у нас 13 просторів, дружніх до дитини на сході, півдні і півночі країни, і 5 у західній частині. Маємо понад 60 психологів. Для того, щоб такий простір з’являвся у якомога більшої кількості громад, почали розбудовувати мобільні команди. Потім з’явилася ідея створити мережу молодих лідерів, провести навчання, допомогти їм знайти шляхи, де вони можуть бути ефективними. На своїй практиці ми зрозуміли важливу річ: для того, щоб допомагати комусь, маєш бути ресурсним і ефективним сам».