Про те, що змінилося в українській культурі впродовж двох років гарячої фази війни, ведучий проекту «Діалогова платформа Українського Дому», журналіст Олексій Ананов поговорив з кураторкою, керівницею культурних проєктів, експерткою сучасного мистецтва Катею Тейлор.
Головне, що, на її погляд, змінилось для організаторів подій, кураторів, менеджерів культурних проектів, це те, що вони відчули: можуть більше, ніж раніше.
«До війни я думала, що маю чекати на якесь запрошення йти щось робити. Тепер ми самі відкриваємо ці двері», – зізналась вона.
Змінилось і відношення до українських митців. Їм зараз потрібно вже на конкурентних умовах виходити на міжнародну культурну сцену.
«Нам надали фору. Тепер вона закінчилася, – пояснила Катя Тейлор. – Мені здається, це на краще. Ми відчули, що можемо, і далі повинні працювати за стандартами, які нас очікують».
Говорячи про українській голос, який два роки яскраво лунав за кордоном, кураторка у першу чергу відмітила зусилля Українського інституту, назвав його всенародним надбанням.
«Вони показали, якими масштабними можуть бути проекти, і на якому рівні можна представляти країну. Звісно, це Carol of the Bells, який звучав у Карнегі-Холі у Нью-Йорку. Мені вдалося долучитись до спільного проекту, який вони робили до «Євробачення». Тоді у Ліверпулі можна було побачити різні проєкти колаборації між українськими і британськими художниками, організаціями. Це дуже масштабні ініціативи», – наголосила вона і підкреслила, що ці та інші заходи довели, що українці креативні, і можуть говорити не тільки про страждання, а й про свою історію і культуру.
Що сьогодні рухає українськими художниками? Гостя вважає, що це, передусім, ескапізм. «Вони так заграються в те, щоб обережно обігрувати тему війни, що іноді повністю її ігнорують, боючись, що в цьому можуть побачити пропаганду. З іншого боку, є якісь прямі рефлексії», – додала вона.
Серед творчих людей, які щось відчувають, Катя Тейлор відмічає дві тенденції. Перша – це невизначеність. Ти не можеш нічого спланувати. В тебе є тільки сьогодні, і цим живеш. І є втома, яка пов’язана із війною, зимою. Між цими тенденціями всередині щось відбувається.
«Подій і певної культурної продукції у театрах, виставкових залах стало багато. Митці щось осмислюють, пропонують, і їм є, що сказати. І на цих подіях є велика кількість людей. Це означає, що вони для себе щось шукають і щось знаходять. В чому ця зустріч? Що вдалося зробити культурі?», – запитав в неї ведучий.
Кураторка не зовсім погодилась з такою оцінкою.
«Мені здається, це певна ілюзія, адже все це реально відбувається переважно у Києві і Львові. Коли їдеш у регіони, бачиш, що ситуація трошки інша. У столиці завжди так було, і зараз дійсно ми це відчуваємо. Якщо згадаємо 2021 рік, рівень подій, рефлексії і проблем був іншим. Мені б дуже хотілося, що це можна було масштабувати на інші на міста України, бо усюди, куди ми приїжджали, організатори і директори музеїв казали, щоб ми приїжджали ще, бо в них нічого не відбувається», – зазначила Катя Тейлор.
Втім, вона впевнена, що культурі за ці два роки вдалось щось дати суспільству. Інакше б в нього не було б такого запиту до мистецьких подій.
