Роман Шухевич: цікаві факти та міфи про головнокомандувача УПА

uacrisis.org: Роман Шухевич

Сьогодні, 30 червня, виповнюється 114 років з дня народження Романа Шухевича (1907-1950), політичного та військового діяча, головнокомандувача УПА. Легендарна непересічна історична постать Шухевича досі є предметом дискусій та скандалів. А факти із його життя і політичної та військової діяльності нахабно й безцеремонно фальсифікуються кремлівськими пропагандистами.

Ми розповімо вам про ряд цікавих фактів із життя видатного українця, а також спростуємо деякі міфи про Романа Шухевича.

Роман Шухевич на Волині. 1940-ві (ЦДВР)

Цікаві факти

Роман Шухевич походив зі славного українського роду. Його прадід, священик Йосип Шухевич, першим в українській літературі перекладав Вергілія, Шиллера, Вальтера Скотта. Іван Франко написав передмову до посмертного видання його творів. Дід, професор Володимир Шухевич був активним учасником товариства «Просвіта» і дійсним членом Наукового товариства імені Т.Шевченка. Володимир Шухевич був автором дослідження «Гуцульщина», найґрунтовнішої праці про гуцулів у 5-ти томах. Дядько Степан Шухевич був адвокатом і оборонцем прав українців на гучних політичних процесах у Польщі.

Роман Шухевич, фото 1908 року

Батько Романа Осип Шухевич, суддя, під час проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) став політичним комісаром в Кам’янці Струмиловій (тепер Кам’янка-Бузька) на Львівщині, за що після поразки визвольних змагань карався польськими окупантами у львівській тюрмі «Бриґідки». Мати Євгенія  була донькою-одиначкою отця Єтоцького, пароха в селі Оглядів на Радехівщині. Батьків Романа Шухевича більшовики арештували і вислали за межі України (батька в Кемеровську область Росії, матір в Казахстан), де вони невдовзі померли.

Батьки Романа Шухевича: Йосип-Зенон Шухевич та Євгенія-Емілія Шухевич (Стоцька). Центр досліджень визвольного руху (ЦДВР)

15-річний Роман Шухевич на різдвяних канікулах врятував дитину, яка через крихкий лід впала у крижану воду. Внаслідок переохолодження рятівник довго хворів на запалення легенів.

Навчаючись у 1917-1925 роках в Академічній гімназії, Роман мешкав у Львові під опікою бабусі Герміни. У неї в 1921-1922 роках винаймав кімнату полковник Євген Коновалець – Командант УВО.

Гімназист Роман часто спілкувався із полковником, прислухався до його розмов, які справили великий вплив на формування свідомості й характеру майбутнього Командира УПА.

Фото зі студентської справи Романа Шухевича, 1926. ЦДВР

Роман Шухевич дуже любив спорт. Він грав у футбол, волейбол, баскетбол, водне поло, займався боксом, кінним і лижним спортом.

На Запорозьких іграх у Львові він встановив рекорд бігу з перешкодами на 400 метрів та рекорд у плаванні на 100 метрів. Займав призові місця у метанні диску та штовханні ядра.

Роман Шухевич – спортсмен. Львів, поч. 1930-х рр.

Особливо добре Шухевич володів шпагою, якою тричі боронив честь українського студентства. Займався він також планеризмом і отримав диплом пілота безмоторного літака.

Роман Шухевич (нагорі) в 1922 році / З приватного архіву родини Богдана Підгайного

Шухевич захоплювався мандрами по річках: на човні проплив з Галичини по Бугу та Віслі до Балтики і назад — на веслах проти течії.

Також він заснував у «Пласті» курінь «Чорноморці», з яким проплив усі найважливіші ріки Західної України.

Роман Шухевич серед членів 10-го куреня УУСП “Чорноморці”. Зліва праворуч: 1-й ряд: невідомий, Яро Гладкий, Роман Шухевич; 2-й ряд: невідомий, Роман Рак, Антін Івахнюк, Євген Полотнюк, невідомий (1929) ЦДВР

Роман Шухевич був музично обдарованою людиною: закінчив курс народних танців Василя Авраменка, навчався в Музичному інституті імені Лисенка, закінчив курси гри на фортепіано.

Він виступав з концертами на різних сценах Львова. У студентські роки у Львові Роман грав у студентському квартеті «Ревелєрси Євгена» («Львівські ревелєрси»). Одним із солістів квартету був рідний брат Романа Юрій, пізніше, у 1941-му закатований більшовиками. Брати навіть виступали спільно у Львівському оперному театрі. Роман полюбляв грати на фортепіано і робив це за кожної слушної нагоди. Як зазначали квартиранти родини Шухевичів, коли в домi починалися суперечки, Роман сідав за фортепіано, грав і співав з «Наталки Полтавки»: «Де згода в сімействі, там мир і тишина». Після цього сварки вщухали. Одного разу молодий Шухевич грав на фортепіано на вечірці в карпатському містечку. Інструмент привезли на возі, але назад коштовне фортепіано пошкодували трясти на возі, тому понесли на руках. Несли разом зі стільцем, на якому сидів Шухевич, який продовжував грати всю дорогу.

Роман Шухевич із сестрою Наталею (1938 рік). Історична правда, ЦДВР

Після звільнення з ув’язнення Роман Шухевич разом із приятелем Богданом Чайківським заснував першу в Галичині українську рекламну фірму «Фама». Фірма успішно розвивалася й відзначилася креативним підходом до реклами, не гребувала еротичними сюжетами та оригінальними акціями. Зокрема, одного разу працівники «Фами» поширили в львівських ЗМІ плітки, що в певний час одна жінка вкоротить собі віку, стрибнувши з даху готелю «Жорж». Коли у визначене місце збіглися репортери, з даху впала лялька жінки з рекламою.

Реклама жіночої білизни і не тільки / Історична правда

Окрім газетної реклами, «Фама» активно працювала на ринку крамничних вітрин, заробляла рекламою на трамвайних стовпах, тощо. З часом справи пішли настільки добре, що в останні роки існування компанія вийшла на ринки Угорщини та Німеччини. При цьому Роман Шухевич весь час вів «чорну» бухгалтерію і щомісяця перераховував чималі кошти на потреби українського підпілля.

Зразки реклами для фірми з виробництва мастильних матеріалів “Елеґант” у газеті “Діло” (1938) / Історична правда

Свої воєнні університети генерал-хорунжий УПА починав як звичайний рядовий гарматник у польському війську.

У 1928-1929 роках Шухевич проходив строкову службу в артилерійській частині у Володимирі-Волинському і навіть навчався в так званій підстаршинській школі. Але через участь в українській націоналістичній організації він вважався неблагонадійним, тому не зміг завершити навчання і залишився рядовим.

Роман Шухевич і Осип Дяків. 1940-ві / Вікіпедія

Роман Шухевич, керуючи Організацією Українських Націоналістів, показав себе талановитим політиком. Саме під його керівництвом ОУН зробила цілий ряд вкрай важливих політичних кроків: в серпні 1943 проведено ІІІ Надзвичайний великий збір ОУН, прийнято розгорнуту програму організації, що була по суті програмою національно-визвольного руху. В листопаді за участі Шухевича було проведено Конференцію поневолених народів, своєрідний антикомуністичний Інтернаціонал, який мав стати основою антирадянського фронту боротьби народів СРСР. В липні наступного 1944 року ОУН створила підпільний парламент — Українську головну визвольну раду. До неї увійшли представники різних політичних сил, причому головним критерієм відбору була готовність до збройної боротьби за створення Української держави.

Роман Шухевич з дружиною Наталією Березинською. Весільне фото (1930) ЦДВР

Міф про Шухевича гауптштурмфюрера СС

Кремлівські пропагандисти та проросійська “п’ята колона” поширюють фейк, нібито головний командир УПА Роман Шухевич мав військове звання гауптштурмфюрера СС та отримав з рук Гітлера один або навіть два німецькі Залізні хрести — за участь у каральних операціях проти мирного населення.

Насправді жодного стосунку до з’єднань СС Роман Шухевич не мав, також не існує жодних відомостей про нагородження Шухевича будь-якими відзнаками Вермахту та Третього Райху.

Задовго до початку світового збройного протистояння українські націоналісти розглядали можливість нової великої війни як шансу для збройного виборювання незалежності України.

Українці потребували союзників у творенні національних мілітарних структур. Проте коло союзників у цій справі було дуже обмеженим, оскільки діяльність цих мілітарних з’єднань була спрямована проти країн, між якими було розділено український народ у міжвоєнний період.

В ОУН усвідомлювали, що здобуття незалежності можливе тільки за допомогою армії. А армія потребувала не тільки відважних рядових, а й фахових офіцерів та сучасного озброєння. Усе це могла забезпечити тільки державна машина. А тому треба було знайти союзника, який би погодився допомогти в оснащенні ядра майбутньої армії. Німеччина вважалася цілком підходящим варіантом через наявність спільного противника — Радянського Союзу.

Батальйони Нахтіґаль і Роланд стали результатом угоди ОУН з військовою розвідкою (Абвером) і розглядалися українськими націоналістами як ядро для майбутніх самостійних збройних сил. Вони не мали відношення до структури СС і діяли в оперативному підпорядкуванні Вермахту.

Роман Шухевич (2-й зліва сидить) серед старшин легіону «Нахтігаль» / Фото з сайту “Українське військо”

ОУН(б) чудово розуміла, що домовляється з тоталітарною державою, яка переслідує виключно власні інтереси. Щоб не перетворитися на інструмент у чужих руках, лідери ОУН(б) виставили умови — майбутні батальйони мали перебувати під їхнім політичним проводом, підлягаючи німецькій команді тільки у питаннях військової тактики та вишколу. Українські вояки не складали присягу Німеччині. Також ОУН(б) залишила за собою право надавати військові звання бійцям та закладати внутрішню організацію підрозділу. Обидва батальйони готувалися для війни на Східному фронті і в жодному разі не могли бути використані проти західних союзників. ОУН домоглася для бійців Дружин українських націоналістів (ДУН) — як оунівці називали обидва батальйони — права мати капеланів, які стали духовними опікунами солдатів-українців. Одночасно у ДУН була відсутня нацистська агітація.

Роланд і Нахтіґаль весною 1941 року пройшли вишкіл у Нойгаммері та Зауберсдорфі (Німеччина). 22 червня 1941 року — з перших годин радянсько-німецької війни — Нахтіґаль взяв участь у бойових діях. Командиром Роланда з українського боку був майор Євген Побігущий, командиром Нахтіґалю — сотник Роман Шухевич.

30 червня 1941 року Нахтіґаль опинився у Львові. Тут усі солдати отримали звільнення на тиждень, а його командир зайнявся насущними проблемами. До Львова якраз дісталася група членів ОУН(б) під командуванням Ярослава Стецька, яка мала проголосити у Львові відновлення Української держави. Ця подія відбулася ввечері того ж 30 червня 1941 року.

У серпні 1941-го солдати довідалися про арешт уряду Ярослава Стецька (Українського державного правління), в якому Роман Шухевич обійняв посаду заступника міністра оборони. Вояки батальйону Нахтіґаль висунули вимогу звільнення українських урядовців. 13 серпня бунтівні батальйони зняли з фронту і відправили в тил — у Нойгаммер.

З Нойгаммера було відправлено письмовий меморандум із вимогою звільнити заарештований Провід ОУН(б) та членів Державного правління та повернути батальйон на Східний фронт. Вимоги не виконали, а самі батальйони розформували.

Обидва батальйони восени 1941 року реорганізували в одну частину — 201-й шуцманшафт-батальйон, який формувався на контрактній основі. Після додаткового вишколу цей батальйон відправили у Білорусь для охорони шляхів сполучення. Незважаючи на це, місцева окупаційна влада у Білорусі намагалася схилити Шухевича до участі у стяганні контингентів з селян, але отримали рішучу заперечну відповідь.

Роман Шухевич в однострої батальйону Нахтіґаль. Жодних «есесівських» відзнак — рун і черепів — на його формі немає.

1 грудня 1942 року термін дії контракту скінчився, й учасники батальйону відмовилися присягати Адольфові Гітлеру. Батальйон перевезли до Львова, де офіцерів заарештували. Роману Шухевичу вдалося втекти і в листопаді 1943 року він очолив УПА.

Як бачимо, у жодній із частин СС Роман Шухевич не служив. Батальйон Нахтіґаль перебував у підпорядкуванні командування Вермахту. Під час Нюрнберзького процесу питання про участь Нахтіґалю у воєнних злочинах не піднімалося.

Історія про те, що Шухевич нібито отримав Залізний хрест із рук Гітлера, є вигадкою. Її у 2007 році поширив лідер КПУ Петро Симоненко під час засідання Верховної Ради. Насправді, у списку нагороджених Залізними хрестами присутні українці (переважно з дивізії СС Галичина), але Романа Шухевича серед них немає. У 2010 році суд зобов’язав Симоненка: На найближчому з моменту набрання законної сили рішення суду пленарному засіданні Верховної Ради України спростувати поширену ним недостовірну інформацію про Романа Шухевича. Попри це, міф про Залізні хрести Шухевича досі активно експлуатують певні середовища.

Насправді хрестами Шухевича відзначив не Гітлер, а підпільний парламент — Українська головна визвольна рада. Звісно, це були не німецькі, а українські нагороди: Золотий хрест бойової заслуги 1-го класу і Золотий хрест заслуги 1-го класу, присуджені командиру УПА в 1950 році, посмертно.

Роман Шухевич та невідомий підпільник, 1948 рік / galinfo.com.ua

Роман Шухевич загинув 5 березня 1950 року у підпільній штаб-квартирі в с. Білогорща біля Львова у бою з оперативною групою МДБ УРСР.

Кремлівські окупанти ретельно приховали місце поховання видатного українця. Досі немає жодних відомостей про це.

Найімовірніше інформація про це є лише в архівах радянських спецслужб у Москві.


Про Романа Шухевича без міфів розповідає доктор історичних наук, професор Іван Патриляк:


За матеріалами Українського інституту національної пам’яті.