8 квітня, побачивши ворога у своєму будинку, він навів на нього вогонь. «Маємо дані: ти дивишся у веб-камеру свого будинку, а там у дворі російські вояки розгортають 12 одиниць бойової техніки, включаючи РСЗО, «Торнадо-Г», «Гради». Твій будинок влаштовано так, що він працює як ідеальне укриття, звідки дуже добре шмаляти по Києву. За цим вони й приїхали. Питання: скільки часу мине з моменту, коли ти сам повідомляєш ЗСУ точні координати власного будинку для наведення на знищення? Будинок відбудую, країну відбудуємо. Головне зараз – врятувати якомога більше життів. Й припиніть мене хвалити, бо реальні герої цієї й інших подібних історій – лише ЗСУ», – так прокоментував свій вчинок Андрій Ставніцер, співвласник порту TIS і один із найвідоміших бізнесменів України.
Він народився на Кавказі, у єврейській сім’ї, виріс у національно та конфесійно строкатій Одесі, навчався в Європі та Америці, пожив у різних країнах. Завжди поважав космополітичність, багатокультурність вважав силою, а не слабкістю, у будь-якій точці світу приймав місцеві звичаї, а не насаджував свої. Сьогодні визнає, що ніколи так не пишався своїм паспортом, завжди вважаючи, що пишатися треба досягненнями, а не національністю: «Страшною ціною порятунку мене, зокрема, від «націоналізму» росія домоглася від мене, зокрема, абсолютно протилежного – ніколи я не був іще українцем настільки віддано й залізобетонно. Ніколи ще, ні 2004-го, ні 2014-го, не бачив такого захоплення».
© facebook.com/stavnitser
Одним із викидів цієї енергії стало створення фундації Help Ukraine Center – найбільшого у Східній Європі логістичного хабу для гуманітарної допомоги. Першими, хто став з Андрієм поруч, були засновник Rozetka Владислав Чечьоткін та співзасновник «Нової пошти» Володимир Поперешнюк.
Вже на третій день війни Ставніцер повідомив про те, що викупив склад у Хелмі. «Й викуплю ще. Будемо тягнути все, що треба. Допомагайте», – коротко й телетайпно сказав у зумі Асоціації власників сімейного бізнесу FBN Ukraine.
Ще мало хто з присутніх усвідомлював, в яку війну ми заходимо. Ще мало хто чітко розумів свої задачі, окрім власного виживання. Але Андрій розвернув нас в іншу сторону думання, аніж просто пошук інформаційних зведень з гарячих точок війни.
«Ще в першу ніч війни мене пронизала думка про те, що логістика – така слабка ланка, яка повалиться одразу ж. А от як рятувати ситуацію, я знав, мене мій професійний досвід навчив. Вже на ранок першого дня війни я знав, що робитиму. Хоча вибухи й обстріли всієї України мене спочатку вибивали з процесу налагодження контактів та пошуку першого складу», – згадує Ставніцер.
На початку роботи центр брався за «персональні особисті вантажі», але дуже швидко просто захлинувся цією роботою. Всі задіяні відповідали вже в стилі «так, ні, не знаю».
Моя хороша приятелька по «Аспен Груп», менеджерка Фонду Олени Пінчук Ольга Руднєва, яка перед війною була в робочій поїздці на конференцію за кордоном, 5 березня приїхала в Хелм й приєдналася до роботи центру.
Вже 15 березня Оля написала звернення-крик через свою сторінку в ФБ: «Україна, дорогі, дорогі захисники й захисниці, лікарі, водії, волонтери, люди! Будь ласка, почуйте нас – ми не розподіляємо гуманітарні вантажі. Це неможливо, незаконно й просто нечесно. Це буде означати, що допомога рандомно потрапляє кудись, куди її привів ланцюг випадкових обставин… Є ЗСУ, є Міністерство охорони здоров’я, є Міністерство соціальної політики. Вони в епіцентрі, вони знають всю інформацію, вони на зв’язку з регіонами. Ми відкрили склади, ми налаштували й оптимізуємо логістику, ми доносимо інформацію про наші ресурси всьому світу, щоб вони знали, куди везти. Ми залучаємо гуманітарну та медичну допомогу з усього світу й беремо на себе гарантії її збереження на шляху в Україну. Сортуємо, маркуємо, фасуємо, пакуємо тонни вантажів – переважно руками жінок-волонтерів, які змогли дістатися до Польщі. Оформляємо, довозимо в Україну, віддаємо далі відповідальним. Далі – їхня робота».
1 березня через Help Ukraine Center пройшов перший вантаж. Це була гуманітарка – 2 тонни, 1 автомобіль й 12 палет. Розвантажували все руками. Андрій сам брав участь.
Щодня обсяги допомоги збільшувались. Лише за 4 дні – з 16 по 20 березня – Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій розподілило 23 гуманітарних вантажі поміж 15 регіонами України: чоловічий, дитячий та жіночий одяг, засоби гігієни та товари домашнього вжитку. Цю допомогу, яка надійшла з європейського хабу Help Ukraine Center, було доправлено до Миколаївської, Чернівецької, Вінницької, Київської, Одеської, Тернопільської, Черкаської, Харківської, Кіровоградської, Житомирської, Полтавської, Сумської, Хмельницької областей, Києва, а також до Львівської обласної організації Товариства Червоного Хреста в Україні.
Станом на 1 серпня 2022 року цей проєкт вже включає в себе мережу з 15 логістичних складів в Європі: чисельні склади в Хелмі, основний майданчик у Любліні, «Південний коридор-склад» у румунському містечку Хуші. Далі шлях вантажів – до Одеси та інших південних і не тільки міст України. До процесу залучено понад 200 волонтерів та команда з десятка людей.
Збільшився і склад засновників центру. До нього увійшли Володимир Костельман, Наталя Фуклєва, Ксенія Єфремова, Іван Іваненко, Антон Пятигін, Ольга Балицька.
Складські приміщення та логістику забезпечують Rozetka, «Нова пошта», Укрпошта. Всі інші партнери допомагають, хто чим може – коштами, комунікацією, ідеями, оформленням бюрократичних процедур, які з війною нікуди не зникли, лише посилися.
80-90% гуманітарної допомоги надходить на склади центру як пожертва. Інші 10-20% – це кошти безпосередньо благодійників і партнерів. Це був ще той виклик, оскільки їх не було куди збирати в перші дні. Й тоді ще один учасник FBN Ukraine Борис Татієвський – співвласник компанії Bisol – знайшов вихід. «На Заході новому маловідомому фонду ніхто довіряти не буде, навіть під час війни. А робота з місцевими європейськими фондами дозволить зменшити податки», – розповідав Борис Татієвський. Вже на третій тиждень війни вдалося залучити німецький благодійний фонд з хорошою 12-річною репутацією Ernst Prost Foundation, через які пішли кошти на термінові закупівлі для тактичної медицини.
З 1 березня по 24 квітня на склади центру загалом надійшло 400 автівок (338 фур, 62 буси), 10245 палет, 3870 тонн гуманітарки. За статистикою центру, переважають такі види вантажів: їжа та напої, медикаменти, засоби гігієни. Одягу центр не збирає, тому що сортування забирає надто багато людських рук. Найбільше допомоги надає Польща, Франція, Німеччина та Велика Британія. Хоча можна говорити й про цілий світ контактів для допомоги. У травні центр прийняв вантаж від волонтерів з острова Гуам, що на півночі від Австралії.
Андрій Ставніцер, партнери проєкту й Ольга Руднєва задіяли всі свої чисельні контакти зі світом на цю допомогу. Одними з перших селебретіс-благодійників центру стали співак Sting та його дружина Труді. 3 травня Андрій Ставніцер у своєму ФБ писав так: «Trudie Styler, кінорежисерка, посол ООН, активістка багатьох проєктів з прав людини та екології, а по сумісництву дружина легендарного співака Sting. Й яке ж щастя, що вони помітили наш Help Ukraine Center і почали нас підтримувати. Так мені пощастило познайомитися з ними ближче. Днями Труді приїхала до Любліна. Вона одразу означила, що їй важливо поговорити з переселенцями, відчути себе в їхній шкірі й таким чином зрозуміти, як вона може допомагати максимально ефективно. Кожній українській родині, з якими ми зустрілися цими днями, вона задавала масу запитань й старанно записувала їх відповіді. Зрозуміло, всі плакали. Труді дивилася, як працює наш склад. Сказала волонтерам, що ніколи не бачила стільки сміливості, що вражена нашим нездоланним бажанням діяти. «Те, що відбувається зараз в Україні, – найгірше, що може відбутися в житті кожної людини. Цими днями я не бачила жодної людини, хто б просто сидів і плакав. Ви всі говорите лише про взаємодію, всі хочете працювати, допомагати, щоб швидше повернутися додому. Я у захваті від вас». Труді розповіла нашим волонтерам, що те саме говорила чоловікові, й що він так само в захваті. Вона поїхала додому зі слідами помади на обличчі – хтось із наших дівчат поцілував її на прощання, і Труді не захотіла стирати цей поцілунок».
Вже в липні Андрій Ставніцер зустрівся з легендарним бізнесменом Річардом Бренсоном. Знову цитую ФБ Андрія: «Річарду днями виповнилося 72 роки. Він у відмінній формі, неймовірно дружній та відкритий, дбає особисто про всіх своїх гостей й шматує в тенісі навіть 25-річних профі. На острові, неймовірно красивому, нуль ознак розкоші, ніяких палаців чи ролс-ройсів. Я чув, як Бренсон говорив по телефону з кимось з України. Він допомагає в десятки разів більше, аніж розповідає про це. Ми намітили декілька спільних проєктів, про які я зможу розповісти лише тоді, коли вони почнуть виконуватися. Серед гостей Бренсона в той день були не лише імпакт-інвестори, але й великі серйозні бізнесмени, багато з яких одразу запропонували свою допомогу в різних сферах нинішніх українських реалій».
Ще у минулому році, задовго до вторгнення росіян до України, Андрій Ставніцер написав, де бачить себе за 10 років: «Хотів би сидіти у переповненому літаку, який заходить на друге коло перед посадкою над Києвом чи Одесою, бо черга надто велика. Черга із літаків з усього світу, які привезли сюди туристів, інвесторів, бізнесменів».
Те, що він та його однодумці роблять сьогодні, – один із кроків назустріч цій мрії.
Лариса Мудрак, експертка проєктів УКМЦ, СЕО FBN Ukraine, засновниця і президентка Win Win communication.
Фото з ФБ-сторінки Андрія Ставніцера та фото Ігоря Тишенка
