Тест: Права людини – чи знаєте, чи згадаєте, чи впізнаєте?

Неправильна відповідь: Натепер основною є концепція, що всі люди наділені людською гідністю просто за фактом народження – це робить їх фундаментально рівними у правах, які виводять з цього поняття гідності. Ці права не надані якимось зовнішнім авторитетом, вони не залежать від того, до яких спільнот людина належить, і яке життя веде. І так само ніхто не може відібрати у людини цих прав. Це розуміння, зокрема, зафіксоване у статті 1 Загальної декларації прав людини ООН та основних законах (зокрема, конституціях) багатьох країн (і далеко не лише західних), включно з Україною. Основні моменти історії концепції прав людини пов’язані із західним світом, однак інші можна знайти у вченнях та кодексах багатьох інших регіонів стардавнього світу – від Персії часів Кіра до вчення Конфуція, і до зороастризму та ісламу. Підтримано ж її було усіма Об’єднаними Націями, а не організаціями розвинутих країн.

Неправильна відповідь: Що би не підказували нам голлівудські (й не лише) фільми, де «гарні хлопці при виконанні» «трохи застосовують насильство» щодо затриманих зловмисників; або бажання помсти; або те, що часом вважають здоровим глуздом - заборона катувань є абсолютною, і це відображено у численних документах міжнародного права та багатьох національних законодавствах. Вважають, що вона логічно випливає із поняття людської гідності. Думаючи про конкретні документи, передовсім називають Загальну декларацію прав людини (ст.5), Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права (ст.7) та Конвенцію ООН проти катувань. Також Конвенція Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод (відома як «Європейська конвенція») не лише забороняє катування у ст.3 – а й обумовлює, що ця заборона не має винятків, у ст. 15.

Неправильна відповідь: Санкцією за порушення закону є позбавлення волі; страждання ж в умовах позбавлення волі є додатковим покаранням, не передбаченим судом. Таку ситуацію можна вважати класичним «подвійним покаранням за один і той самий злочин», забороненим ще римським правом (так звана формула Non bis in idem). Вона заборонена багатьма міжнародними правовими документами. Те ж, що умови утримання в українських СІЗО і колоніях можуть бути кваліфіковані як «катування, принизливе і жорстоке поводження», не лише змушує Україну виплачувати (справедливо) компенсації за рішеннями Європейського Суду з прав людини (поміж нещодавніми можна згадати «Сукачов проти України» і «Мельник проти України»), а і припиняє екстрадицію до України високопосадових підозрюваних у корупції (напр., запит на екстрадицію щодо екс-депутата ВРУ О. Онищенка). Щодо ж аргументу про нестачу бюджетних коштів – то навіть у Європейських пенітенціарних правилах Ради Європи (є і такі) є відповідний пункт: «Утримання ув'язнених в умовах, які порушують їхні права людини, не може бути виправдано нестачею ресурсів».

Неправильна відповідь: Вірно – “Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. […] Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави”: це – неповна цитата зі статті 3 Конституції України. Як бачимо, і зміст та спрямованість діяльності держави, і її головний обов’язок визначаються правами та свободами людини – а нічим іншим. Чи, бодай, так мало би бути. Інші цитати – просто вигадані.

Неправильна відповідь: Вірно – “Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах ”: вона є початком статті 1 Загальної декларації прав людини (1948). Інші відповіді є а) цитатою з Декларації незалежності США (1776); c) цитатою, яку приписують давньогрецькому софісту Протагору (V ст. до н.е.); d) частиною статті 22 Конституції України (1996).

Неправильна відповідь: Ми були би раді погодитися із тим, що можливий простіший сценарій виправлення проблем із порушеннями правами людини. Але це – не так. Бо якщо погодитися із тим, що на порушення певних прав треба реагувати раніше, ніж на інші – то рішення щодо пріоритетів залежатиме від того, хто саме ухвалюють рішення. Тим часом, основною характеристикою прав людини є те, що вони є неподільними і взаємопов’язаними – і це є основою міжнародного права прав людини (і це прописано, зокрема, у численних документах ООН і Ради Європи). Тобто, порушення одних прав тягне за собою підваження інших. Водночас, ті чи інші індивідуальні кадрові рішення навряд чи до чогось призведуть без якнайшвидшого створення структур та механізмів, які стійко забезпечують дотримання прав, незалежно від призначень чи звільнень окремих осіб.

Неправильна відповідь: Порушення прав людини, можливе стосовно однієї групи людей сьогодні, стає можливим щодо іншої групи людей завтра – цьому існує, на жаль, дуже багато історичних підтверджень. Права людини є універсальними і неподільними. Наріжним каменем міжнародного права є стаття 1 Загальної декларації прав людини – згідно із нею, всі люди народжені вільними і рівними у гідності і правах, без будь-якого поділу на окремі групи. Окремих прав людини окремих груп людей не існує. Звісно, кожна держава має захищати права своїх громадян – це є її обов’язком і пріоритетним завданням. Однак держава також відповідає за дотримання прав усіх людей, які є під її юрисдикцією. І тому протиставлення дотримання прав, наприклад, іноземців-біженців і прав внутрішніх переміщених осіб – громадян України, є хибним. Не кажучи вже про те, що протиставляти одних людей у потребі – іншим людям у потребі, замість змагання за дотримання їх прав, є ницим.