Що ми знаємо про Малевича крім того, що він автор «Чорного квадрату»? Відповідь на це питання спромоглись дати учасники проєкту «Навколо постаті» – кандидат історичних наук, координатор пресцентру Українського кризового медіа-центру Ігор Стамбол та креативна директорка Українського Інституту Тетяна Філевська, яка є засновницею громадської організації «Інститут Малевича».
Останнім часом відчувається певне загостренні інтриги навколо того, косу належить цей видатний митець. На переконання Тетяни Філевської, його можна вважати мультиідентичною людиною.
«Ми можемо говорити про когось як українця виходячи із сучасного розуміння українськості. Це громадянин України з паспортом України, який виконує українське законодавство, має говорити українською мовою. Дуже часто, якщо говоримо про іншу політичну реальність, не можемо застосовувати ті самі критерії визначення українськості до людей, як, наприклад, жили в російській імперії. Коли говоримо про Малевича, повинні розуміти, що ця людина походить з польської української громади. Його предки понад 300 років проживали на території України на сучасній Вінниччині. Це була збідніла шляхта, яка до певного моменту мала привілеї і суспільний статус. Малевичи брали активну участь у польському повстанні проти Російської імперії, за що кілька дядьків майбутнього художник сильно постраждали. Через це батько Малевича був змушений йти працювати на заводи», – відзначила креативна директорка Українського Інституту.
Водночас для Казимира природнім середовищем було українське село. Там він зростав, і його ідентичність формувалась між двома світами – польської збіднілої шляхти та України. Він вважав себе і поляком і українцем, але разом з тим як людина, що жила в імперії, стикався з певними обмеженнями. Це стосувалось і можливості здобути мистецьку освіту. Не маючи коштів навчатись на Заході, Малевич був змушений відправитись у Москву.
«Тому він був людиною, яка мислила себе мультиідентично, – пояснила вона. – Так само можемо говорити, що це важлива постать для історії білоруського мистецтва, тому що він викладав у Вітебську, де було започатковано білоруське модерне мистецтво. Але якщо говоримо про значення Малевича, то це безперечно міжнародний рівень. Те, наскільки він вплинув на все подальше мистецтво, не може бути обмежено однією чи двома країнами. Його рівень впливу вийшов за межі Європи, і з цієї точки зору Малевича можна назвати глобальним митцем».
Говорячи про те, яким повинно бути наше відношення до цієї постаті, Тетяна Філевська наголосила, що українцям треба пишатися тим, що можемо додати до цієї постаті, розкрити українську частину його ідентичності.
«Крім нас цього ніхто не зробить. Однак, замало просто пишатися. Треба багато працювати, робити наукові дослідження, публікації, займатись з архівами, писати книжки, знімати кіно, відкривати музеї. Так само, як поляки мають чим пишатися Шопеном. Вони інвестували, дослідили, побудували музеї, розробили маршрути. Нам треба робити так само. Якщо це наше, маємо взяти відповідальність на себе», – зазначила експертка.
За її словами, Малевич масштабом свого впливу, лідерською позицією говорить про те, що люди, народжені Україною, сформовані її культурою і середовищем, здатні перетворювати світ, відкрити йому щось нове.
