9 грудня у прес-центрі Українського кризового медіа-центру відбулася презентація звіту Групи з аналізу гібридних загроз УКМЦ “Російська дезінформація про Білорусь: основні теми і наративи 2020 року”. Дослідження узагальнило наративи про Білорусь на російському телебаченні з фокусом на виборах президента та демократичних процесах. Проєкт було здійснено спільно з Естонським центром міжнародного розвитку.
Рауль Ребане, експерт з комунікацій Естонського центру міжнародного розвитку, у вступному слові розкритикував ту відстороненість, з якою в західних країнах часто сприймають події в Україні та Білорусі. Зокрема він назвав проблемою Естонії те, що “ми не помічаємо проблеми в інших країнах”.
Говорячи про моніторинг наративів російського телебачення про Білорусь у 2020 році, Ребане наголосив: це дослідження – “чудовий психологічний портрет Росії”.
“Я слідкую за Білоруссю давно, особливо уважно це роблю, починаючи з минулого року. Я пам’ятаю, як у 80-ті телебаченню давали команди, як і що говорити. Те, що відбувається на російському телебаченні зараз – нагадує чітку стратегію. Щодо Білорусі видно такі вказівки”, – узагальнив експерт.
Ребане також вказав, що деякі результати дослідження стали для нього несподіванкою. Зокрема, він очікував коливання “генеральної лінії Кремля”: наприклад, в Соловйова після виборів про Лукашенка говорили критично, а вже за тиждень ті самі люди його активно хвалили. Однак загальний аналіз телесюжетів показав, що критика була лише точковою та епізодичною, а схвалення та підтримка Лукашенка на противагу опозиції були системними. Ребане провів аналогію з фігурою Сталіна, якого “відмивають” так само, як Лукашенка.
“Повторюю: це – психологічний портрет Росії. Точно треба давати міжнародне розголошення результатам цього дослідження!” – резюмував Ребане.
Олександра Цехановська, керівниця Групи з аналізу гібридних загроз УКМЦ, презентувала основну інформацію з дослідження. За її словами, у відображенні пропаганди можна зрозуміти, яким складним був для Білорусі минулий рік.
“Основним форпостом підтримки авторитарного режиму Лукашенка була і лишається Російська Федерація. При цьому РФ – один зі світових лідерів з виробництва дезінформації. Яскравий приклад: коли в серпні 2020 білоруські медійники проголосили страйк, їх дуже швидко замінили 32 “спеціалістами” з Russia Today”, – нагадала Цехановська.
Експертка вказала, що всередині Білорусі російське телебачення та соцмережі залишаються чи не найвпливовішим джерелом інформації. Білоруські державні ЗМІ ретранслюють велику частку контенту російського виробництва. “Чому ми продовжуємо говорити про телебачення в часи “тіктоку”? В першу чергу тому, що воно важливе для самих росіян”, – пояснила вона.
Методологія дослідження полягала в аналізі двох тисяч новинних сюжетів трьох топових російських каналів – “Першого”, “Росії-1” та НТВ. Усі сюжети були проаналізовані та закодовані вручну.
Щодо розбивки по темах, щодо яких згадувалася Білорусь, в абсолютному топі опинилися протести проти фальсифікації президентських виборів, що стартували у серпні 2020 року. 33% росіян згадали їх у першу чергу в ході регулярних опитувань про події попереднього тижня. Постійну увагу приділяли відносинам Білорусі та Росії. Основні наративи, хоча й були схожими, по суті різнилися: від тези про Росію та Білорусь як партнерів відбувався поступовий перехід до твердження, що Росія і Білорусь – “союзні держави”.
Про протести ж наратив був один: риторика про намагання Заходу опанувати Білоруссю. Цехановська також вказала, що російська пропаганда з першого дня стала на захист режиму Лукашенка та силовиків, навіть попри факти затримання та побиття репортерів самих російських каналів – ці моменти виправдовувалися або замовчувалися.
“Наскільки ефективними були ці зусилля? Відповідь, на жаль ствердна. Соцопитування показують, що росіяни відчувають симпатію та довіру до Лукашенка. 57% вважають, що Лукашенко повинен бути президентом Білорусі, більшість вважає, що вибори пройшли чесно”, – констатувала Цехановська.
Експертка підсумувала, що протидія дезінформації, для того, щоб бути ефективною, має бути так само системною, як і сама пропаганда. З боку української держави в цій сфері має надаватися безумовна допомога пошукачам притулку з Білорусі, в першу чергу – журналістам та опозиціонерам, які втікають від переслідувань Лукашенка. “Білоруським журналістам, що протистоять авторитарному режиму, потрібна наша допомога. Як – це відкриті питання”, – наголосила дослідниця. – “Українські медіа та громадянське суспільство повинні брати владу за рукав та привертати її увагу на проблеми. Треба підкреслювати, що є попит на вирішення цієї проблеми!”
Детальніше з результатами дослідження можна ознайомитися за посиланням.
Максим Буткевич, координатор проєкту “Без кордонів”, правозахисник, медіаексперт, підтримав вимоги до української влади активніше допомагати емігрантам з Білорусі. Його проєкт власне зосереджується на роботі з шукачами притулку та освітніх програмах як для них, так і для українського загалу на теми інформаційної гігієни та дезінформації.
Буткевич визнав, що для нього здивуванням стало те, що росЗМІ підтримували Лукашенка з першого дня протестів – правозахисник попервах мав іншу гіпотезу.
“Добре видно, з якого коріння виросли відомі події 2021 року. По-перше, це імперський колоніальний дискурс про старшого брата, який може пожурити, але завжди прийде на допомогу. По-друге, це розквіт пропаганди на білоруському ТБ. Ці люди – не хочу їх навіть називати – моделюють себе за лекалами Кісельова, Соловйова, Сімоньян тощо. Нарешті, це розгром незалежних білоруських медій – tut.by, інші видання, телеграм канали – їх проголосили екстремістськими”, – наголосив Буткевич.
Правозахисник з жалем констатував, що в Польщі, Литві, Грузії створено більш комфортні умови для білорусів, які змушені облаштовувати своє життя поза батьківщиною.
