Оригінал статті ви зможете знайти за посиланням на сайті “Європейська правда“.
Крах демократії, фашизм, торжество справедливості та “мавпа з гранатою” – в діапазоні таких формулювань цими днями точиться дискусія навколо закриття сторінок Дональда Трампа в соціальних мережах та на онлайн-сервісах.
Більше десяти соціальних платформ, включаючи Twitter та Facebook, відмовились надавати Трампу можливість висловлюватись. Відтепер американський президент навіть не може послухати музику на Spotify та скласти мудборд з фотографій на Pinterest.
І звісно, найболючішим було рішення Twitter – адже сторінка у цій мережі була основним каналом комунікації американського президента протягом останніх років.
Чи є виправданою реакція соцмереж? Відповідь на це запитання може визначити на багато років критерії того, де проходить межа між свободою слова та захистом національних інтересів.
Для України це має особливе значення – адже у 2017 році наша країна зазнала чималих репутаційних втрат, коли під час війни з РФ заборонила дію російських соціальних мереж.
Реакція світу
“Після перегляду останніх твітів Дональда Трампа і контексту навколо них ми назавжди зупинили дію його аккаунту через ризик підбурювання до насильства”, – так пояснила своє рішення команда Twitter.
Компанія неодноразово маркувала пости Трампа як не варті довіри, однак цього разу він зайшов надто далеко.
Після штурму Капітолію прихильниками колишнього президента працівники Twitter, за їхніми словами, зрозуміли, що, даючи голос Трампу, вони самі беруть участь в організації масових заворушень у Вашингтоні.
Основна лінія розмежування в коментарях проходить переважно за партійною ознакою. На захист Трампа стали прихильники Республіканської партії та його близьке оточення.
Не здивувало й висвітлення події в медіа.
Традиційно протрампівські ЗМІ, такі як Fox News, наголошують на безпрецедентному придушенні свободи слова і заявляють, що “ліві сили остаточно захопили владу”. Страшилка, якою республіканські медіа лякають своїх виборців.
Водночас традиційно продемократичні ресурси переважно підтримують рішення, наголошуючи, що президент демонструє неадекватну поведінку, відтак давати йому доступ до таких великих аудиторій небезпечно.
Натомість у Росії – країні, де людей садять до в’язниці за репости та лайки, – глибоко обурені такими діями стосовно Трампа.
Таку реакцію поділяють як пропагандистські медіа, контрольовані Кремлем, так і головний російський опозиціонер Алексєй Навальний. Останній заявив, що бан у Twitter – “це неприйнятний акт цензури” і що “це рішення невідомих нам людей за невідомою процедурою”.
На додачу російські медіа використали усю цю історію, аби підсилити наратив про кризу демократії в США, називаючи закриття сторінок фашизмом, яке нібито є реальним обличчям американського лібералізму – старий добрий алогізм, покликаний показати, що Захід не має права нікого вчити демократії і що насправді свобод у Росії більше, ніж деінде.
Однак найприкметнішою виявилась реакція окремих борців із цензурою та організацій, що у 2017 році публічно розпинали українську владу за заборону російських соціальних мереж та медіа.
Чотири роки тому “Репортери без кордонів”, ОБСЄ, Freedom House були глибоко обурені рішенням Ради національної безпеки і оборони щодо російських ресурсів. Цей крок української влади характеризували як придушення свободи слова, усіляко наголошуючи на ціннісному вимірі питання.
Натомість тепер жодна з цих організацій не виступила із заявою щодо бану сторінок американського президента і відсутності прозорого розслідування його діяльності в соцмережах.
На цьому парадоксі варто зупинитися детальніше.
Україна та США: різні підходи
Варто нагадати: у 2017 році президент Freedom House Майкл Абрамовіц писав таке: “Нещодавні обмеження щодо російських медіа в Україні, а також спроби сприяти “патріотичному” викладенню інформації порушують питання щодо відданості уряду України автономії медіа”.
І це незважаючи на те, що соціальні мережі Vkontakte та “Однокласники”, а також ціла низка російських сайтів перебувають під контролем російських спецслужб. В період з 2013 по 2016 рік на цих ресурсах проводились антиукраїнські кампанії, в яких, за різними оцінками, було задіяно близько 15 млн фоловерів.
У цих соцмережах лунали заклики знищувати “бандерівську чуму”, відбувався рекрутинг бойовиків зі всієї Росії для військових операцій в Україні та послідовна дегуманізація українців.
Проте найголовніше – російські спецслужби мали доступ до персональних даних українських юзерів. Вони мали змогу визначати геолокації цілих військових підрозділів та передавати ці дані окупаційним військам на Донбасі. Останні своєю чергою скеровували артилерійський вогонь з вражаючою точністю.
Крім того, у російських соцмережах відбувалися кампанії із залякування українських військових, волонтерів, активістів та їхніх родин.
Більш очевидних фізичних наслідків пропаганди годі було й уявити.
Саме тому рішення про заборону російських соцмереж було покликане погасити бодай частину пожежі, яка палала на всю країну.
Однак ці аргументи не справляли враження на керівництво Facebook і Twitter, які на той час вперто не бачили масштабних російських операцій впливу.
Так само чимало українських експертів тоді не наважилися піти проти міжнародного мейнстриму і підключилися до активної критики рішення РНБО. Навіть добре знаючи ступінь небезпеки, що йшла від російських медіа, вони в унісон із західною спільнотою наголошували на важливості боротьби з пропагандою лише довгостроково – курсами з медіаграмотності.
Тут варто наголосити, що і сам штурм Капітолію багатьом нагадав захоплення органів влади в Україні у 2014 році. Чимало журналістів вказували на вражаючу схожість із тим, як Росія починала розкручувати наратив громадянської війни в Україні.
Проте парадоксально, що ці самі люди не бачать паралелей із баном сторінок президента США та російських соцмереж.
Вочевидь, коли в твоїй країні озброєні люди з написами “Civil war January 6, 2021” намагаються захопити основну адміністративну будівлю, курси з медіаграмотності вже не видаються найнадійнішим кризовим рішенням.
Звичайно, між прикладами України 2017 року та Сполученими Штатами 2021-го існують відмінності.
Зокрема, у випадку з Україною це було рішення влади, а в Америці – приватних компаній.
Проте дивує, наскільки одностайно правозахисна та журналістські спільноти його сприйняли, не вимагаючи доказів, яким саме чином Трамп закликав до насильства і не показуючи, за якою процедурою це відбулося.
Важко не погодитись, Дональд Трамп зайшов надто далеко у своїй комунікації, сповненої відвертої брехні та маніпуляцій. Крім того, він програв вибори, а тому для багатьох захищати його – вже “не спортивно”.
Проте застосування подвійних стандартів в оцінці подібних подій в довгостроковій перспективі може призвести до сумних наслідків. Це підриває довіру до соцмереж і відкриває двері колосальним спекуляціям.
*****
Чи була би світова реакція іншою, якби події навколо блокування профілів Трампа передували рішенню української влади щодо російських соцмереж? Ймовірно, так.
Події останніх років, зокрема і використання теми Covid-19 для маніпуляцій людьми, показали, що регулювання свободи слова у соцмережах було лише питанням часу.
Україні ж не пощастило бути однією з перших серед тих, хто був атакований на рівні держави через соцмережі.
Однак зараз надважливо зробити це регулювання зрозумілим і прозорим для усіх сторін, аби не дати авторитарним режимам скористатися з нього.
Любов Цибульська, керівниця Групи з аналізу гібридних загроз Українського кризового медіа-центру.
