З наданням самостійності територіальним громадам вони наче відкрили вікно. Для одних воно стало вікном можливостей, для інших прозорим склом, через яке усі тепер бачать, що відбувається на території. Це нелегко. Ще важче доводиться у встановленні контакту із журналістами. Багато хто з сільських голів подібного досвіду не мав взагалі – уся увага раніше приділялась керівництву районів. Але ніколи не пізно вчитись, сказали в Українському кризовому медіа-центрі, і вирішили знову допомогти лідерам громад. На цей раз відправились у Харків.
Зустріч за традицією провели в незвичному форматі «Інтерв’ю у вузькому колі». Своєрідного міжнародного статусу захід отримав завдяки участі в ньому двох колишніх мерів естонських міст – Катрі Райк та Андо Ківіберг.
Почали з питання, яке мало підготувати українських спікерів до більш емоційної розмови: «Назвіть головні переваги, які отримала ваша громада в результаті децентралізації влади?».
«Реформа передала на місця фінансові повноваження, управління земельними ресурсами за межами населеного пункту та сформувала свідомість ухвалення господарських рішень з урахуванням фінансового балансу надходжень видатків місцевих бюджетів на утримання інфраструктури. Раніше ці кошти надходили з державного бюджету»? – відповів голова Первомайської міської громади Микола Бакшеєв.
За словами заступника міського голови Чугуєва Людмили Макаренко, децентралізація надала можливість забезпечити сучасними якісними послугами не тільки мешканців міста, а і прилеглих територій, які приєднались до громади. А також в рамках об’єднання підтримати міста, села, селища завдяки субвенції на розвиток інфраструктури, створення центрів надання адміністративних послуг.
«Відбулась зміна у свідомості громадян щодо їх участі у місцевому самоврядуванні. Люди зрозуміли, що прийняття рішення залежить не тільки від влади, а й від них самих. Це стосується громадського бюджету, електронних петицій, різних соціальних проектів, і призводить до підвищення якості життя у громаді», – додала вона.
І це не порожня заява. Достатньо відкрити сайт міста Чугуєва, і ви побачите, як це реалізовано. У розділі «Консультації з громадськістю» викладаються проєкти рішень. Останній – про встановлення ставок із сплати єдиного податку для суб’єктів господарювання на території Чугуївської міської територіальної громади. Обговорення – це не тільки клік «Підтримати» або навпаки. Це і право висловити свою точку зору, дописати власні пропозиції.
Заступник Богодухівського сільського голови Олександр Парщик цілком погоджується з колегами. Особливо в частині розпорядження коштами на місцевому рівні і планування бюджету. Проте, зізнається, що у повній мірі переваг децентралізації громада ще не відчула. Ще не встигла – була створена лише наприкінці минулого року.
А що непокоїть громади? – запитує Оксана Коваленко з «Вісника Чугуївщини».
На цьому тональність інтерв’ю змінюється, з’являються перші емоції. Відразу помітно, що спікерам є що сказати з цього приводу:
- «На жаль, не в усіх громадах делеговані повноваження збігаються. Податкові джерела залишились місцеві, а навантаження отримали державне. Насамперед, це стосується освіти і охорони здоров’я»
- «Держава передала на місця фінансування певних пільг. Це і компенсація перевезення транспортом пільговиків, і компенсація виплат учасникам АТО, за якою держава не справляється зі своїми обв’язками. Внаслідок цього місто повинно сплатити штраф у розмірі 7 мільйонів гривень».
- «В нас своя специфіка. Коли ділились райони, вважалось перевагою те, що Богодухів залишився районним центром. Але сьогодні я вважаю, що це не перевага. Є в нас центральна районна лікарня. З вересня вона визнана ковідною, проте договір досі не укладено. Через те усі витрати на лікування змушене нести місцеве самоврядування».
- «Для нашої сільської громади проблемою є відсутність кадрів. Вони залишись у районному центрі. Інша проблема має логістичний характер. Нашу громаду перевели в новий район, а частина послуг залишилась в старому».
- «Скажу відверто: я не є прихильник цієї реформи, і погодилися на створення громади для того, щоб зберегти села. Що до мене особисто, то перетворююсь у кабінетного працівника. Я і раніше був сільським головою, але то була інша робота. Зараз відчуваю себе скоріше головою адміністрації – сиджу і працюю з документами».
Кореспондент видання «Время» Сергій Савченко розвиває цей напрямок бесіди. Його питання таке: «Чи стало вам сьогодні легше жити?»
Лунає колективна думка: «Сто відсотків стало важче, але всі зусилля, які докладаються, мають зиск. Тепер ефективність прийнятих рішень залежить від твоїх управлінських якостей. Ми працюємо більше, але і очікування в нас більші».
Валківський міський голова Валерій Скрипніченко вважає, що результат змін усі побачать щонайменше через два роки. Цього року триває становлення. Наступного будуть результати.
«Звісно, багато недоліків, – говорить він. – Треба прибрати районні ради як непотрібний сегмент. Він лише заважає працювати. І дуже багато бюрократії. Кожен з нас щовечора витрачає багато часу на підписання безлічі документів. Відсотків на 40 вони зайві, дублюють один одного».
Малоданилівський селищний голова Олександр Гололобов каже, що коли працював звичайним селищним головою, громаду практично не чули в обласних кабінетах. У той же час бюджет розвитку впродовж трьох років зменшився в чотири рази. Щорічно додають нові функції, які не властиві територіальним громадам. Вже доводиться за кошт місцевого самоврядування сплачувати за інсулін.
Олена Дячук намагається спрямувати напрямок колективного інтерв’ю у бік освіти. Її дуже хвилює проблема малокомплектних шкіл, адже серед батьків є побоювання, що діти в них не зможуть отримати якісну освіту.
Первомайська громада з нового року прогриміла на всю Харківську область через те, що закрила дві школи. Голова пояснює, чому це відбулось.
«Децентралізація допомогла нам рахувати гроші. Про яку якість освіти можна казати, коли кількість вчителів перевищує кількість учнів? Тому для нас краще займатися підвозом учнів. Знов-таки, рахуємо гроші. Найняти перевізника буде дешевше, ніж утримувати власний транспорт», – впевнений Микола Бакшеєв.
У Чугуєві у 2017 році прийняли непопулярне рішення про закриття малокомплектної школи у віддаленому мікрорайоні. Будівля рік простояла порожньою. Потім в рамках реалізації соціальної стратегії міста створили Центр комплексної реабілітації інвалідів. Перед цим завдяки допомозі міжнародних партнерів, відремонтували приміщення.
«А ось у селах вважаю нелогічним ставити питання про закриття шкіл, – продовжує Людмила Макаренко. – Сільська школа – центр дозвілля. Тому в тих закладах, які не завантажені навчальним процесом, робимо перепланування. Так, в одному із сіл громади в місцевій школі крило віддали під фізкультурно-оздоровчий комплекс для людей похилого віку».
В розмові про стан освіти керівники громад закликають усіх бути відвертими. Будь-які непопулярні рішення будуть. Неможливо завжди витримувати баланс між захистом інтересів мешканців громади та підвищенням її економічного рівня. Це неминуче.
Один із способів збереження сільської школи – знизити витрати на її забезпечення, зробити опалення більш економічним. Однак, головне – це демографічна ситуація у сільській місцевості. Одна із спікерів приводить реальну розмову з людьми:
Ви обіцяєте, що на закриєте школу?
А ви обіцяєте, що народите 50 дітей, аби школа була рентабельною?
Ще одне болючіше питання – земля. Як відомо, у травні набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин».
«Харківська область лідирує за кількістю укладених договорів продажу землі. Як цей процес відбувається у громадах?», – цікавиться Тетяна Кривоніс.
А ми цей процес контролювати не можемо, кажуть їй у відповідь.
- «В нас вільних земель не було, а ті, що передали, то переважно великі балки, які не представляють ніякого інтересу. Ще є не до кінця оформлені ділянки»
- «Люди між собою купляють – продають землю, але знає про виключно нотаріус. І для нас це стає проблемою, оскільки доводиться шукати цю інформацію, коли настає час сплати земельного податку».
Хочете, щоб в компанії українців не було спокою, почніть говорити про землю. В естонців це давно не на часі. Багато уваги вони приділяють системі освіти. І не дарма. Цій маленькій країни є чим пишатись.
PISA – міжнародна програма з оцінки освітніх досягнень учнів. Це тест, що оцінює функціональну грамотність школярів у різних країнах світу та вміння застосовувати знання на практиці. Отже, за результатами дослідження у 2018 році, за читацькою грамотністю Естонія посіла перше місце в Європі, і п’яте у світі, випередивши не лише країни Скандинавії, а й США, Велику Британію, Японію.
За математичною грамотністю – у Естонії восьме місце у світі, і знову ж таки перше на Європейському континенті.
І, нарешті, за природничо грамотності Естонія четверта. Росія та Україна у третьому та четвертому десятку.
В чому секрет цього успіху?
Перше, що там зробили, це усіх вихователів дитячих садків та дошкільних закладів прирівняли до вчителів початкової школи та дали таку ж заробітну плату.
Якщо школа вважає за ефективне проводити заняття не в класах, а на вулиці, чудово —такі школи стали відзначати, показувати їх досягнення. Тоді відбувається цікаве: громади починають змагатися між собою. А органам, які формують державну політику, потрібно лише забезпечити ресурси для здійснення ідей.
Харківські журналісти переходять до сьогодення:
- Як школи працюють в умовах пандемії?
- Яким чином правоохоронні органи здійснюють координацію між собою?
- Чи була у локдаун допомога малому бізнесу?
- Наскільки гостра ситуація з трудовою міграцією?
«Звісно ж, пандемія позначиться на якості освіти. Про це у нас кажуть, – відповідає Андо Ківіберг. – Дитина є дитина. Коли вона знаходиться вдома, їй потрібні додаткові стимули, аби займатися уроками в такому форматі. Але естонські вчителі не були б естонськими, якби почали змагатись між собою – хто краще підготує онлайн-урок».
Зараз ситуація з коронавірусом в країні погіршилася, однак, люди не засмучені. Вони багато чому навчились. До того ж, одна з переваг маленької країни полягає у швидкості виправлення помилок.
Що стосується трудової міграції, то вона триває.
«Ми потребуємо робочої сили. Наші люди не хочуть виконувати просту роботу. Вони їдуть далі – до Фінляндії та Норвегії. Дозволю собі висловити свій особистий погляд: ми дещо боїмося приїзду нових людей. Це триває із радянських часів, коли з міграцією впоратися так і не змогли», – зізнається Катрі Райк.
«Інтерв’ю у вузькому колі» закінчилося. Оцінюючи спікерів, харків’яни відмітили в естонців впевненість в собі, розкутість, оптимізм – усі ті риси, яких так бракує більшості керівників українських громад. Але це прийде, впевнені вони – на все свій час.
Зустріч у форматі колективного інтерв’ю відбулася у рамках спільного проекту Українського кризового медіацентру та Естонського центру міжнародного розвитку “Протидія дезінформації на півдні та сході України” за підтримки Європейського Союзу.