13 липня в Українському кризовому медіа-центрі відбулося обговорення «У ПРОЦЕСІ. Present continuous»: Деколонізація – культурне щеплення для України». Зустріч була проведена за ініціативи та сприяння Українського дому та Українського кризового медіа-центру.
Оксана Довгополова, докторка філософських наук, професорка Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, зазначила, що деколонізація викликає цілу низку питань, адже Україна була під декількома імперіями, але у світлі останніх подій, зараз це актуально в контексті російської та радянської імперії. Чи була Україна колонією – не всі вважають, що відносини між Україною та Росією є колоніальними.
«Не десятиліттями, а століттями Україні відмовляли в можливості називати себе Україною та відчувати себе окремим народом. Колоніальні відносини можуть відбуватися у формі позбавлення власної ідентичності. Слід усвідомити, наскільки ми готові відчути себе окремою нацією. Нам інколи здається, що якщо ми позбавимося всіх слідів імперії, тоді все буде добре. Це інфантильна позиція, якої слід позбавлятися», – підкреслила докторка.
Спікерка підкреслила, що ми постійно тримаємо в голові Росію.Для українців вона продовжує бути орієнтиром, до якого ми постійно звертаємося. Натомість російська має бути на рівні з іншими іноземними культурами. У нас немає можливості перевірити, яким би було минули без радянської імперії. Звісно, імперія приносить щось позитивне. В Україні є ностальгія з а Австро-Угорською імперією. І Росія, і Австро-Угорщина зробили щось позитивне для нашого народу.
«Хвиля Cancel Russia почалася давно. Це не заборона, а ігнорування, яке допомагає нам побачити власне українське. Якщо ми змінили назви вулиць, нам здається, що наше життя змінилося. Це магічне мислення про обов’язкові сенси. Ми маємо віднайти баланс, який дозволить не відчувати себе частиною імперського простору, мати постійний візуальний образ, чому ми вибудовуємо саме таку державу, саме за таким проєктом. Пам’ятки минулого мають зберігатися, але має бути інформаційний супровід, що це була частина – небезпечна частина – цього простору. І саме тому, що вона небезпечна, ми не маємо втрачати її з поля зору», – сказала докторка.
Володимир Шейко, директор Українського інституту, культурний менеджер, зауважив, що у питанні колоніальності слід враховувати величезний набір різних досвідів та типів відносин. Нинішню війну треба розглядати через деколоніальну оптику. Цей спадок мав за собою штучний голод, депортацію, екстракцію природніх ресурсів, придушення національної свідомості, маргіналізацію місцевої культури, домінування авторитарного імперського проєкту.
«Одна із ознак колоніальності – неспроможність говорити про себе самим. Ми щось апропріюємо і хвалимо, коли чуємо зовнішню похвалу. Спершу йде відторгнення імперської спадщини, а паралельно йде набуття власного голосу, власної ідентичності. І за ці 5 місяців ми навчилися говорити власним голосом», – сказав спікер.
Ярослава Кравченко, засновниця Дикого театру, телеведуча, активістка, через війну та в умовах прискорених культурних та соціальних процесів, ми перебуваємо в умовах своєрідної емоційної гойдалки.
«Деякі процеси відбуваються швидше через війну. Коли ми прибираємо імена Нєвського чи Лєрмонтова із нашої топоніміки, потрібно пояснити суспільству, хто такі Гандзюк чи Ратушний, чиїми іменами ми переназвемо вулиці. Коли ми вибиваємо русняву цеглину з нашої культури, мусимо замінити її певною новою постаттю. Загальна риторика – нам треба позбутися російського, але потрібно його чимось замінити», – підсумувала спікерка.
