Референдуми у новітній історії України відігравали важливу роль. Навіть наша незалежність здобула формальне закріплення саме завдяки референдуму, а потім, протягом майже 30 років, цей інструмент залучали ще кілька разів: раз на загальнонаціональному рівні, і кілька разів – на регіональному. На місцевих виборах Зеленський вирішив зробити імітацію референдуму, а у Верховній Раді зараз розглядається його ж законопроєкт про цей інструмент прямої демократії. Тому варто, мабуть, згадати всю історію українських референдумів.
ЩО ТАКЕ РЕФЕРЕНДУМ?
Референдум – це механізм консультації і перестрахування при ухваленні важливих рішень. Мовляв, народ сам вирішує, як діяти в принципових питаннях. Може йтися і про внутрішньополітичні питання, і про міжнародні відносини.
У референдумах можна використовувати тільки конкретно сформульовані питання (з відповідями «Так» і «Ні»).
ВСЕУКРАЇНСЬКІ РЕФЕРЕНДУМИ
В Україні на разі були два всеукраїнські референдуми – у 1991 та 2000 рр.
1 грудня 1991 р. відбувся референдум щодо проголошення незалежності України. У громадян питали: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» (ухвалений Верховною Радою 24 серпня 1991 р. і наведений у бюлетені).
У референдумі взяли участь 84,18% населення України. 90,32% проголосували за, 7,58% – проти, 2,1% – недійсні бюлетені. Найменше підтримали незалежність у Криму – 54% (у Севастополі 57%), найбільше – на Франківщині і Тернопільщині (98%).
У 2000 р. президент Кучма також вдався до інструменту прямої демократії. Тоді громадянам поставили чотири питання: про обмеження депутатської недоторканності, установлення додаткових підстав для розпуску президентом Верховної Ради, зменшення кількості народних депутатів з 450 до 300, формування двопалатного Парламенту.
На всі чотири питання виборці дали ствердну відповідь (від 81,7% до 89,9%), проте зміни до законодавства так і не внесли.
МІСЦЕВІ РЕФЕРЕНДУМИ
20 січня 1991 р. у Кримській області відбувся референдум про відновлення статусу автономної республіки (за проголосувало 93,26%). Цей референдум бойкотували кримські татари, однак статус автономної республіки Крим здобув.
17 березня 1991 р. проводився Всесоюзний референдум про збереження СРСР. Під час нього в Івано-Франківській, Львівській і Тернопільській областях провели місцеве опитування «Чи хочете Ви, щоб Україна стала незалежною державою, яка самостійно вирішує всі питання внутрішньої і зовнішньої політики, забезпечує рівні права громадянам, незалежно від національної та релігійної приналежності?». Відповідь «Так» дали 88,3% виборців трьох областей. Це була репетиція загальноукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р.
Того ж 1 грудня 1991 р. паралельно зі всеукраїнським відбувся також Закарпатський загальнообласний референдум. Ставилося питання «Чи бажаєте Ви, щоб Закарпаття отримало статус автономної території як суб’єкта у складі незалежної України і не входило в будь-які інші адміністративно-територіальні утворення?». Ствердну відповідь дали 78,6% закарпатців.
Цим хитрим формулюванням центральній владі вдалося пригасити сепаратистські настрої. Результати референдуму були цілком реалізовані на момент його проведення, бо Закарпатська область – окрема, не входить у будь-які інші територіальні утворення, отже, має певний ступінь автономії у складі незалежної України.
27 березня 1994 р. одночасно з виборами до Верховної Ради України у Донецькій і Луганській обл. відбулося консультативне опитування з 4 питаннями: про федералізацію України, про російську як другу державну, про статус російської мови нарівні з українською в діловодстві, освіті та науці Донеччини й Луганщини, про глибшу інтеграцію в СНД. На всі питання виборці дали схвальну відповідь (від 80 до 90 % голосів).
Це консультативне опитування стало наслідком конфлікту між червоними директорами шахт і заводів та Києвом. Це був перший дзвіночок майбутніх сепаратистських настроїв, які почали активно підігрівати з того часу.
У тому ж році відбувся референдум про автономію Криму, який провів Юрій Мєшков. 78,4% кримчан підтримали розширення автономії, 82% проголосували за подвійне російсько-українське громадянство, а 77% – за те, щоб укази президента Криму мали силу законів.
У 1994 році сепаратистські настрої Донбасу і Криму вдалося погасити, однак вони зринули на поверхню через 20 років, коли центральна влада у Києві втратила контроль над ситуацією, а РФ пішла в наступ, прикриваючись місцевою п’ятою колоною.
У 2014 р. в Криму і в частині Донбасу знову провели «референдуми», але цього разу уже під дулами російських автоматів. Крим нібито висловився за приєднання до РФ, а окуповані частини Донецької та Луганської областей – за створення так званих ДНР та ЛНР.
«Псевдореферендуми» 2014 року не можна назвати українськими, бо їх організовував не Київ, а Москва через своїх маріонеток.
ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
Проведення всеукраїнських референдумів регулює Розділ ІІІ Конституції України:
«Стаття 72. Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених цією Конституцією.
Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Стаття 73. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Стаття 74. Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії».
Місцеві референдуми регулює Стаття 7 «Закону про місцеве самоврядування»:
«1. Місцевий референдум є формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення.
2. Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією України, цим та іншими законами до відання місцевого самоврядування.
3. На місцевий референдум не можуть бути винесені питання, віднесені законом до відання органів державної влади.
4. Рішення, ухвалені місцевим референдумом, є обов’язковими для виконання на відповідній території.
5. Порядок призначення та проведення місцевого референдуму, а також перелік питань, що вирішуються виключно референдумом, визначаються Законом «Про референдуми».
За часів Януковича у 2012 р. був ухвалений «Закон про всеукраїнський референдум», який у 2018 визнано неконституційним. Януковичівський закон вважали інструментом, за допомогою якого можна було б легітимізувати зміну вектора країни на проросійський.
У 2020 р. Зеленський вніс у Верховну Раду свій проєкт закону про референдум. Він уже пройшов перше читання. У його проєкті визначено 4 тематичні блоки питань, які можна виносити на референдум: внесення змін до Конституції, зокрема, щодо виборів і референдуму; питання загальнодержавного значення; питання зміни території України; питання втрати чинності законів чи їхніх положень. Цей проєкт передбачає обов’язковість виконання результатів референдуму для Верховної Ради та президента.
Референдуми давно пропагує Медведчук. Якщо пам’ятаєте, це був ключовий пункт програми його «Українського вибору». У цьому році ОПЗЖ також подала свій проєкт закону про референдум, але він не пройшов комітет ВР. Якщо подивитися на історію останніх 30 років, стає зрозуміло, чому кум путіна настільки зацікавлений у цьому інструменті.
Також стає зрозуміло, що до закону про референдум треба дуже пильно приглянутися, бо це вибухонебезпечний інструмент.
ЛЕСЬ БЕЛЕЙ
Журналіст
