В Українському кризовому медіа-центрі відбулася пресконференція директора Архіву національної пам’яті Ігоря Кулика. Він завершує роботу на цій посаді і тому вирішив публічно звітувати про результати своєї діяльності за п’ять років.
Саме тоді і було засновано Архів національної пам’яті. Приміщення для нього уряд передав Українському інституту національної пам’яті, який на правах оперативного управління виділив новому архіву.
«Тоді ми запросили журналістів, показали приміщення і я висловив сподівання, що найближчим часом вдасться провести його реконструкцію, – згадав спікер. – На жаль, сталося дещо по по-інакшому. Причиною цьому стали дві чинники, яких було дуже важко передбачити. Це російсько-українська війна та криза, викликана поширенням коронавірусу. Через те реконструкцію архіву були змушені поставити на паузу».
Ігор Кулик припустив, що відразу як відбудеться перемога України в цій війні за ідентичність, реконструкцію відновлять і збудують хоча би першу чергу.
Щодо документів, Архів національної пам’яті має в собі зібрати майже 4 мільйони справ. Наразі тут зберігається лише трішки більше тисячі. Це теж те питання, яке не вдалося вирішити.
«Унікальність Архіву національної пам’яті полягає в тому, що ми маємо втілити в Україні європейську практику. Ми з цим запізнились, але це треба зробити. В країнах, які є членами Європейського Союзу і НАТО, діє спеціальний Закон про доступ до архіву репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму. Є спеціальні цивільні установи, які зберігають ці документи, накопичують, постійно шукають їх в силових відомствах. Ключове – не просто зберігають, а надають доступ абсолютно всім охочим до цих документів. Ми прекрасно розуміли, що передусім користуватися продуктами Архіву національної пам’яті має громадськість, тому що основний масив документів – це справи на репресованих людей», – відмітив керівник установи.
Він висловим вдячність журналістам за те, що вони відгукнулися на заклик показувати і розказувати про те, як можна шукати інформацію про свого репресованого рідного. Про те, що насправді це не складно і можливо.
Найбільшою проблемою, яку за п’ять років так і не вдалось вирішити, Ігор Кулик назвав фінансування заробітної плати.
«Ми єдині серед архівів в Україні не маємо державної служби. Наші посадові оклади без будь-яких коефіцієнтів відповідні тій єдиній тарифній сітці, яка затверджена відповідно для культури. Всі посадові оклади працівників включно з моїм вони нижчі мінімальної заробітної плати. А якщо порівнювати взагалі зарплату працівника з середньою по Києву в сферах освіти і культур, то це в три рази нижче. Це те питання, яке очевидно найбільше треба вирішувати», – наголосив він.
До інших викликів для його наступника Ігор Кулик відніс відновлення реконструкції архіву, налагодження ситуації з землею і збереження тих новацій, які з’явились в цій установі впродовж останніх років.
