9 грудня у прес-центрі УКМЦ відбулася презентація ювілейних календарів та сувенірних поштівок на 2023 рік – до 500-річчя відновлення Межигірського монастиря. Захід був організований митцем Дмитром Пірклом, автором календаря.
“Барочний ансамбль Києво-Межигірського Спасо-Преображенського монастиря був знищений більшовиками у 1935 році, у момент переїзду уряду УРСР з Харкова в Київ. Балицький був уповноважений знайти місце для урядових дач, і він вподобав саме садибу Межигірського монастиря. Його підірвали, а на тому місці побудували дачі Балицького, Косіора, Постишева, Петровського. Ми про це дізналися завдяки тому, що німці під час окупації зберегли ці документи з пропагандистскою метою, вони зараз знаходяться в Бундесархіві в Берліні. Я почав з кінця, щоб пояснити, чому сьогодні ми всього цього не бачимо”, – цим екскурсом Дмитро Піркл почав презентацію календаря.
На сторінках календаря багато зображень, як самої садиби Межигірського монастиря, так і монастирських іконостасів, які були ідентифіковані Дмитром Пірклом.
Історія монастиря загалом напрочуд багата, свого часу саме він був головною святинею Війська Запорозького.
У 1520 році під патронатом князя Костянтина Острозького Київський магістрат звернувся до польського уряду з проханням відновити Межигірський монастир. Наслідком цього звернення стало надання королем Сигізмундом І привілею від 12.03.1523 року з дозволом ігумену Щербіні очолити межигірську громаду.
Вікопомні події в історії українського православ’я відбулися у 1620 році, коли конвой під керівництвом гетьмана Сагайдачного доставив в Київ єрусалимського патріарха Теофана, який в Богоявленській церкві Києво-Братського монастиря висвятив п’ятьох ієрархів для київської митрополії, яка після Берестейської унії 1596 року залишилась без митрополита та єпископату.
Серед ієрархів висвячених патріархом Теофаном був ігумен Межигірського монастиря Ісая Копинський, який посів катедру Перемишльського та Самбірського єпископа. Під час цієї ж церемонії Межигірському монастирю патріархом Теофаном було надано грамоту на ставропігію.
У 1683 році Військо Запорізьке уклало угоду з Межигір’ям про те, що монастир стане військовим. І очолить духовний провід всього Запоріжжя, а козацтво зобов’язалося бути парафією монастиря та його ктиторами.
Саме ця сторінка Межигірського монастиря є надзвичайно важливою віхою в історії державотворення України та підкреслює тяглість військової традиції українців.
