12 жовтня на засіданні міністрів оборони країн НАТО представники Туреччини, Болгарії та Румунії ухвалили рішення про створення «тристоронньої ініціативи» для знешкодження морських мін в Чорному морі. Зі слів Міністра оборони Болгарії Тодора Тагарєва, метою операції є створення поясу безпеки для цивільного судноплавства. В операції з розмінування беруть участь щонайменше 6 суден ВМС Болгарії та одне – ВМС Румунії.
У зв’язку з цим ми вирішили поспілкуватись з командувачем Військово-Морських Сил Збройних Сил України 2014-2016 років, віце-адміралом Сергієм Гайдуком.
І. З якою метою проводиться мінування на воді?
С. Мета встановлення мін на акваторіях може бути різною: ускладнення дій, блокування пунктів базування, щоб перешкодити розгортанню сил, порушення судноплавства та комунікацій, створення окремих елементів протидесантної оборони узбережжя, ураження противника. Останнє особливо важливе, якщо у вас недостатньо сил та засобів вогневого ураження, як приклад, ракетоносної, бомбардувальної та штурмової авіації чи крилатих ракет.
Важливо відзначити, що мінування може відбуватись не лише в морській акваторії, але й на внутрішніх водних шляхах. В останньому випадку це наші магістральні річки: Дніпро та Дунай.
Мінні загородження можуть бути активними – ставляться в акваторіях, які контролюються противником або оборонними, які використовуються для ускладнення дій ворожої сторони на підконтрольній нам акваторії та прилягаючому узбережжі.
Історичний досвід свідчить, що важливим елементом морського бою є мінно-артилерійські/ракетні позиції. Тобто проводиться мінування і після знерухомлення внаслідок підриву корабля противника по ньому застосовується артилерійська/ракетна зброя або авіація.
Якими є цілі мінування Чорного моря, яке застосовує Росія після початку повномасштабного вторгнення?
Імовірним задумом противника є блокування і недопущення розгортання українських Військово-морських сил до Чорного моря, а також порушення морських комунікацій. Очевидно постає питання цивільного судноплавства. РФ, як терористу, абсолютно байдуже хто буде підірваний на цій міні.
Досвід застосування мінної зброї показує, що тут діє і психологічний фактор. Уявіть собі, що ви капітан судна, і якщо ви знаєте, що район через який ви йдете є мінно-небезпечним, то це пряме психологічне навантаження. Це впливає на екіпаж, на судновласників. Бізнес прагне уникнути ризику втрати вантажу та судна.
Через цю психологічну загрозу судновласники відмовляються від рейсів та морських перевезень. А це вже мова про економічну блокаду. Це робота економіки в умовах воєнного стану.
Які фактори можуть ускладнювати протимінну операцію?
Безумовно, необхідно розуміти – хто встановлює міни? Адже у мінних постановок завжди є мета, розраховується коефіцієнт їхньої корисної дії. Треба мати географічну оцінку району, тому що постановщиками мін можуть бути надводні кораблі, судна забезпечення, авіація, підводні човни, сили спеціальних операцій (за допомогою спеціальних буксирувальників).
Міни можуть ставитись одиночними, банками (декілька мін поставлених щільно одна до одної – прим. ред.), мінними лініями або полями. Взагалі досвід застосування мінної зброї дуже широкий. Не оцінивши всі ці речі складно знаходити методи протидії, щоб зменшити рівень мінної загрози.
До прикладу в перший день Другої світової війни Німеччина здійснила авіаційні постановки мін на внутрішньому та зовнішньому рейді Севастополя.Тобто проводилося мінування виключно для блокування сил в пунктах базування. Після цього флот стає статичним і, як наслідок, більш вразливим.
Коли я був на навчанні в Мексиканській затоці, то на командному пункті, що керував протимінною операцією мені сказали дуже хорошу фразу. “Тут збираються Пінкертони”. Пінкертони – це люди, що проводять аналіз і дослідження яким чином були здійсненні мінні постановки. Тому що існує ряд характерних особливостей мінних постановок в залежності від того, хто ставить міни – надводний корабль, підводний човен, або мова про авіаційні міни на парашутах. Усе це потрібно враховувати, проводячи протимінні заходи.
Також велике значення має географія глибин. Наприклад на глибині до 60 метрів можна ставити донні міни. Донні міни – це міни з негативною плавучістю, які кладуться на дно. Якірні ж ставляться на більших глибинах – спливають до визначеного заглиблення, але тримаються за якір. Мін є дуже велике розмаїття і все це потрібно брати до розрахунку.
Не в останню чергу потрібно враховувати особливості мін в залежності від заряду вибухової речовини.
Чи відомі Україні та партнерам райони Чорного моря, де Росія проводила мінування?
Безумовно ця інформація дуже закрита. Документи, що містять дані про мінні загородження носять гриф “Цілком таємно” або “Особливої важливості”. Тобто дуже обмежена кількість людей знає загальний план мінних постановок на тій чи іншій акваторії. Ті хто здійснюють постановки мін мають інформацію лише про свою ділянку, щоб не розкривати загальну картину мінування на театрі воєнних дій.
Чи є практика міжнародних протимінних груп новаторським підходом до вирішення проблеми?
Утворення мінно-трального угруповання країн НАТО – це сталий досвід. Відповідна практика існує в північних морях, де країни Бенілюксу мають спільну мінно-тральну ескадру, куди входить наряд сил від кожної країни. Вони виконують колективні завдання в питаннях мінної безпеки.
Аналогічний досвід є на Середземному морі. Це франко-італійська мінно-тральна ескадра. В військово-морських силах США більш потужний потенціал. Там окрім корабельного складу застосовуються ще гелікоптери-тральщики. Кораблі з великою водотонажністю використовують як кораблі-матки, тому що тральщик по водотонажності є достатньо невеликим кораблем і автономність плавання у нього недостатня для тривалих дій на морі. Тому безперервність процесу забезпечує корабель підтримки від якого вони заправляються пальним і поповнюють запаси, для того щоб не повертаючись в пункт базування та продовжувати виконувати завдання. Така процедура є загальноприйнятою в країнах НАТО.
Україна може долучитись до операції з розмінування, яку проводять чорноморські країни НАТО?
Безумовно Україна може долучитись до такої операції. Я маю досвід в знешкодженні мін часів Першої, Другої світової війни, сучасних мін в Чорному та Азовському морі. Можу вам сказати, що це процес дуже складний і багатогранний.
При цьому важливо не повторювати радянський досвід. Був такий фільм “Алегро з вогнем”. В ньому показано, що німецькі міни поблизу Севастополя розміновувались ціною загибелі десятків моряків.
Безумовно, наші фахівці могли б взяти участь в якості операторів підводних дронів або гідроакустичних станцій, а офіцери брати участь в плануванні таких дій. Цей досвід дуже необхідний. Наші два мінні-тральщики Чернігів та Черкаси, які наразі не можуть потрапити в Чорне море, якраз класифікуються як Мисливці за мінами (Minehunters).
Ще один напрямок – це робота водолазів з питань дообстеження виявлених під товщею води предметів, закладки зарядів та проведення знешкодження мін.
Це те, що можна було б організувати зараз, не маючи мінно-тральних кораблів, відпрацьовувати – стажуватись на кораблях сил НАТО в Чорному морі.
Тобто для України особливе значення має навчання особового складу?
Мінно-тральні дії – це особливий і дуже непростий вид бойових дій. Треба розуміти, що вони потребують дуже комплексного забезпечення. Це і навігаційне, і гідроакустичне, і космічне забезпечення. Тому що необхідно використовувати диференційні GPS, що має точність до метрів. Простий GPS в якого похибка може бути десятки метрів не підходить для таких дій.
Також необхідне протиповітряне прикриття дій мінно-тральних сил, бо власних засобів протиповітряної оборони у них недостатньо. Також радіотехнічне забезпечення, тобто використання берегових станцій контролю за судноплавством.
Ви сказали, що Україна не може повторювати радянські практики розмінування. Які сучасні вимоги до таких операцій на морі?
В основу покладені дистанційні методи виявлення та розмінування. Спочатку застосовується гідроакустика, потім класифікація виявленого предмета, бо на дні це може бути і скеля, а може – міна. Далі використовуються пристрої дистанційного керування. Ці дрони оснащені прожекторами, відеокамерами, локальною гідроакустикою. Оператор, який знаходиться на кораблі може точно кваліфікувати, знайдений предмет. Є дрони які мають маніпулятори і можуть самі закладати заряд на міну для дистанційного підриву. Також це робота водолазних станцій у разі необхідності.
Підрив мін здійснюється різними способами. Дрейфуючі міни запальним способом знищуються. Міни, що знаходяться в товщі води підриваються електричним способом. Американці використовують технології для підіймання мін з дна. За допомогою продутих куль створюється позитивна плавучість і куля піднімається на поверхню разом з міною і потім дрейфується до берега де розгортається полігон для розмінування.
Це все непрості процедури, але в основу покладено ідею дистанційного розмінування. Ніхто не працює в режимі втрати водолаза чи мінера. На відміну від радянських і, мабуть, російських стандартів. Хоча росіяни теж вивчають цей досвід і використовують таку техніку.
Чи стало поштовхом до проведення операції відведення Чорноморського флоту РФ відступив з Криму до Новоросійську через вплив українських сил? Адже Україна закликала розпочати подібну операцію ще влітку.
Я думаю, що ні. Подібні операції проводяться під егідою міжнародних організацій. Це може бути НАТО чи Європейський Союз, але в основу покладена не локальна мета, а питання міжнародного судноплавства. Це питання більш високого рівня: світова безпека.
В ситуації блокування Росією Зернової ініціативи знайшли компромісний варіант. Як би там не було, мінна загроза просто так не вирішується. Донні міни лежать на дні, а от якірна міна може зриватись з якорю. Тоді вона спливає, дрейфує і є джерелом небезпеки. Знаючи географію течій та прогноз погоди (напрямок руху хвиль), можна розуміти звідки з’являються міни.
Тут виникає потреба контролю не лише підводного середовища, але й надводного. Повірте мені, виявити таку міну з дуже маленькою ефективною відбиваючою поверхнею не так легко.
Чи може операція Болгарії, Румунії та Туреччини з розмінування трансформуватись в постійно діючу місію?
Це залежить від рівня мінної загрози в морі. Мінно-тральне забезпечення може бути постійним. Тобто беруться два тральника, за ними вибудовується караван суден таким методом лідирування вони їх ведуть з Румунії до Болгарії і так далі. Якщо загроза не дуже велика, то просто ведеться розвідка в повітрі, на воді і акцентується увага саме на виявленні малорозмірних цілей.
Були повідомлення від начальника Генерального штабу Румунії про те, що РФ певний час наприкінці літа – на початку осені глушила GPS сигнал в територіальних водах Румунії і таким чином створювала небезпеку цивільному судноплавству. Наскільки це можна розцінювати як пряму провокацію російського флоту і чи є це ефективною тактикою протидії діяльності судноплавству?
Що таке війна на морі? Це певний полігон на якому відпрацьовуються нові тактичні прийоми, нові зразки озброєння. Для досягнення мети всі методи хороші. Оце подавлення космічного каналу це просто тактика протидії. Так само вони використовують тему відключення, так званих, АІС-ів. Автоматизованих інформаційних систем ідентифікації положення суден на морі для проведення протиправних дій.
Це є обов’язкова вимога для цивільних суден в міжнародній системі пошуку і порятунку на морі. Вони повинні бути постійно ввімкнені задля безпеки. Це міжнародний стандарт про безпеку людського життя на морі. Росіяни це ігнорують через контрабандні перевезення, санкційні питання для них дуже актуальні.
Згідно Конвенції Монтре нечорноморські країни можуть проводити в Чорне море свої військові кораблі лише певного класу. Чи могла б середземноморська мінно-тральна ескадра НАТО брати участь в цій операції?
Я думаю, що тут більше питання політичне. По-перше, наряду сил в Туреччини, Румунії та Болгарії достатньо для того щоб знизити рівень мінної безпеки. По-друге, я більше схиляюсь до думки, що країни чорноморського регіону хочуть самі вирішувати свої питання.
Це до речі проявилось раніше і у формуванні BlackSeaFor, куди до початку відкритої агресії входила і Росія, і Україна, і Грузія, і країни НАТО. Метою діяльності було саме боротьба з тероризмом і нелегальними перевезеннями, а також протидія мінній загрозі. До 2014 року ця ініціатива працювала, зокрема спільно відпрацьовувались питання мінної безпеки.
Командувач ВМС Олексій Неїжпапа заявляв, що після підриву Каховської ГЕС багато суходільних мін вимило в Чорне море. Завдання їхнього розмінування складніше?
Хороше питання. Воно супер складне. З мого досвіду, якщо брати Київське море, то воно дуже замулене. Фактично знайти в ньому вибухонебезпечний предмет під шаром мулу в метр-півтори майже неможливо. Його потрібно пробити, а навіть якщо проб’єш і знайдеш металевий предмет, то не факт, що вийде знешкодити.
Інша справа це Канівське водосховище, адже там більш сприятливе дно. З піском та ракушкою значно комфортніше працювати. В минулому році ми там піднімали військовий літак з боєзапасом. Там комфортніше і водолазам і зброярям.
Міни, змиті водою внаслідок підриву дамби, не можуть нанести серйозні ушкодження, але вони створюють певну небезпеку. Особливо в контексті того, що в цьому регіоні проводяться роботи з поглиблення дна. Тому коли вибирають ґрунт з дна для збільшення глибини фарватеру для проходу цивільних суден з піском можуть витягувати і протидесантний боєзапас. Це становить небезпеку для тих людей, що проводять ці роботи.
Тобто ця проблема дуже сильно відстрочується в часі?
Взагалі досвід ВМС України показує, що процес розмінування Чорного, Азовського морів та річок триває навіть не роками, а десятиліттями. Зараз вимиває міни Першої і Другої світової війни. Вони постійно знаходяться.
Проблема мін буде відгукуватись ще дуже довго. Тому необхідно до цього питання підходити дуже системно і виключно з безпечними методами розмінування для збереження життя людей.
Інтерв’ю провів Антон Хім’як, аналітик HWAG/UCMC
