Російські окупанти після 8 днів полону відпустили херсонського журналіста, кореспондента газети “Новий день” Олега Батурина.
Про це повідомив голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко.
“Живий! На свободі! Вдома!
Тільки що телефоном привітав Олега Батуріна, відомого херсонського журналіста, члена НСЖУ, кореспондента газети “Новий день”. Як же ми хвилювалися!
Вісім днів Олег був у полоні. Зниклий журналіст, інформації про якого не було ні у родини, ні у журналістів…
“Щойно зайшов додому. Єдине бажання – вмитися і відпочити”, – каже мені телефоном Олег. – “Але знайте, я не зламався!”, — написав Сергій Томіленко у Facebook.
Колега Олега Батуріна херсонський журналіст Іван Антипенко також повідомив, що говорив із ним по телефону:
“Ось що передає Олег через сторінку своєї сестри Ольги:
“Сильно схуд. Дуже брудний. Стомлений.
12 березня о 17.00 на каховській автостанції мене схопили. Били. Принижували. Погрожували. Сказали, що вб’ють.
Майже вісім днів. 187 годин полону. Практично без їжі. Кілька днів майже без води. Без мила, без змінного одягу. Не розуміючи, де я. Але вони чітко знали, за що. Вони хотіли зламати, розтоптати. Показати, що буде з кожним журналістом: тебе позбавлять. Тебе вб’ють.
У мене були можливості виїхати за кордон, або в велике місто. Але своїм життям я хотів довести, що можна жити в невеликому містечку і всіма своїми вчинками намагатися зробити його кращим. Так, нехай Каховка не ідеальне місто, але воно моє рідне. Я його дуже люблю. Тут живуть мої друзі, які розділяють мої цінності, тут живуть мої рідні, тут є безліч людей, якими я пишаюсь. Моє серце назавжди з вами.
Так само я люблю свою рідну Херсонщину. Все своє життя я намагався бути чесним, об’єктивним і розповідати про дорогий мені край іншим, відкривати, захоплювати, влюбляти. Дорогі мені громади Милового і Новорайська, Горностаївки і Новоолександрівки. Я пишаюсь тим, що доля звела мене з вами. Але Херсонщина це і рідна мені з дитинства малесенька Іванівка, улюблене Щасливцеве і Зміївка, Станислав і Нова Каховка, Скадовськ і Веселе, Гола Пристань і Чаплинка. Всіх не перелічити. Я вас дуже люблю, захоплююсь вами і вірю, що на всіх вас чекає гарне майбутнє.
Майже 8 днів я сидів з низько нахиленою або покритою головою. Вони боялися, що я можу побачити їхні обличчя. Але показувати своє, сестричко, я не боюся”.
