На початку року ми опублікували матеріал, у якому наводили дані репрезентативного дослідження КМІС про те, що близько 10-20% українців змінили свою мовну поведінку на більш проукраїнську після повномасштабного вторгнення. У рамках загальної мовної ситуації країни, яка змінюється повільно, протягом кількох поколінь – це надзвичайно швидка і кардинальна зміна.
Щоб детальніше дослідити ці процеси у серпні 2023 року, ми провели власне добровільне анкетування. Воно не є репрезентативним, однак гарно ілюструє тенденції і закономірності. У ньому взяли участь 1520 респондентів з усієї країни віком від 13 до 66+ років. Питання стосувалися окреслення власної мовної поведінки респондентів, особливості перемикання кодів (переходів з української на російську і навпаки), ситуативного використання російської та споживання російськомовного контенту до і після вторгнення. Респондентів також запитували про причини зміни мовної поведінки, наявність труднощів і реакцію оточення.
На першій схемі показано, як респонденти визначали свою мовну поведінку до і після вторгнення, а також якого саме варіанту мовної поведінки вони прагнуть у майбутньому.
- Серед учасників дослідження після широкомасштабного вторгнення спостерігалося збільшення використання української мови на 31%, при цьому двомовність із переважанням української зросла на 24%. Одночасно відбулося зменшення групи двомовності із переважанням російської на 36%, а також повної російськомовності на 18%.
- Найбільш популярною бажаною мовною поведінкою у майбутньому стала повна українськомовність. Навіть ті, хто зараз використовує двомовність із переважанням української, не виражають бажання зберігати таку практику.
Люди змінювали свою мовну поведінку по-різному. Хтось переходив із повної російськомовності на повну українськомовність, Хтось із двомовності з переважанням російської на двомовність із переважанням української і т.д. На наступній схемі показано, які саме варіанти переходів були найпопулярніші:
- Ті, хто були повністю україномовними до війни, залишилися такими й після вторгнення.
- Серед тих, хто раніше практикував двомовність із переважанням української мови, лише 23% зберегли таку мовну поведінку, а інші перейшли на повну українськомовність.
- Група, яка використовувала дві мови порівну, розділилася майже порівну між повною українськомовністю і двомовністю з переважанням української (лише 7% зберегли старий варіант мовної поведінки після вторгнення).
- Група двомовності з переважанням російської мови найбільше перейшла на двомовність із переважанням української (52%), повну українськомовність (27%) і двомовність із використанням обох мов порівну (17%). Лише 4% залишилися при двомовності з переважанням російської.
- Адепти повної російськомовності переважно перейшли на інші варіанти двомовності, основний з яких – двомовність із переважанням української мови.
У питанні перемикання з російської на українську або навпаки також відбулися суттєві зміни. В анкеті були такі варіанти відповіді: «постійно говорю українською, навіть із російськомовними»; «переважно говорю українською, але переходжу з російськомовними на російську»; «переважно говорю російською, але переходжу з українськомовними на українську» та «постійно говорю російською, навіть з україномовними». Результати показано на наступній схемі:
Українськомовність без переходу на російську зросла на 42%, а російськомовність із переходом на українську впала на 37%, російськомовність без переходу зменшилася на 12%. Тут також цікаво дослідити перетікання між групами різних моделей перемикання. Результат на наступній схемі:
Тут перетікання подібні до того, як це сталося з суб’єктивним окресленням мовної поведінки:
- Українськомовні без переходу на російську повністю зберегли свою модель після вторгнення.
- У групі українськомовних із переходом 82% перейшло в українськомовність без переходу на російську, а 17% не змінили модель.
- Із групи російськомовних із переходом на українську найбільше (42%) перейшло в групу українськомовних із переходом на російську, а 38% – у групу українськомовних без переходу на російську, і 20% зберегло свою модель із часів до вторгнення.
- Із групи російськомовних без переходу на українську 36% перейшло в групу українськомовних без переходу на російську, 35% – у групу російськомовних із переходом на українську, і 21% у групу українськомовних із переходом; 8% – зберегли російськомовність без переходу на українську.
Ці цифри свідчать про те, що мовну поведінку змінюють не тільки за логічною поступово моделлю «російськомовність – двомовність – українськомовність», але також за більш кардинальним сценарієм – з повної російськомовності на повну українськомовність.
На наступній схемі показано, у яких ситуаціях респонденти використовували російську до і після повномасштабного вторгнення.
- До вторгнення російська домінувала у спілкуванні з друзями, під час роботи, з партнером/кою (чоловіком/дружиною/дівчиною/хлопцем), з батьками, у публічному просторі та з незнайомцями.
- Після вторгнення використання російської суттєво зменшилося у всіх ситуаціях. Зараз російську найчастіше використовують у спілкуванні з батьками, друзями, партнером/кою.
Це доволі показові результати. Вони свідчать про те, що до вторгнення російська мала надзвичайно високий престиж, а отже, дуже часто використовувалася під час роботи і з друзями – навіть тими, для кого вона не була рідною (бо з батьками нею говорили на 11% менше, ніж із друзями). А після вторгнення найважче відмовитися від російської саме з батьками, бо тут історія спілкування найдовша, домінує звичка і, можливо, небажання батьків змінювати усталений спосіб спілкування.
На наступній схемі показано, як змінилося споживання російськомовного контенту після вторгнення.
- До 2022 року найпопулярнішим російськомовним контентом серед респондентів був український російськомовний YouTube і блогери, українська російськомовна музика, російський YouTube і блогери, українські російськомовні фільми, шоу і серіали та російська музика і література.
- Після вторгнення споживання всього російськомовного контенту різко впало. Певний рівень популярності зберегли тільки український російськомовний YouTube і блогери. Ступінь відмови від російськомовного контенту також доволі високий. Він зріс на 51%.
Оточення по-різному реагувало на зміну мовної поведінки респондентів. Результати в наступній таблиці:
| Реакція оточення на зміну мовної поведінки респондентів | |
| Реакція | % |
| Повністю позитивно | 59,3 |
| Переважно позитивно, але декому не сподобалось | 23 |
| Нейтрально | 16,8 |
| Переважно негативно, але декому сподобалось | 1 |
| Повністю негативно | 0 |
Домінувала повністю позитивна реакція, хоча нерідко траплялися й одиничні негативні реакції. Досить часто оточення реагувало нейтрально, повністю негативних реакцій не було.
20% респондентів зазначили, що після вторгнення в них бували повернення до мовної поведінки з часів до вторгнення. Це явище доволі симптоматичне, оскільки для зміни мовної поведінки потрібно чимало зусиль. Повномасштабне вторгнення стало суттєвим стрес-фактором, що спонукав до дій, але з поступовою адаптацією до нових реалій певна кількість людей повернулася до мовної поведінки з часів до вторгнення – хтось епізодично, а хтось повністю. Це явище потребує додаткових детальних досліджень.
Майже 40% респондентів вказали, що зіткнулися з труднощами при зміні мовної поведінки. Це також доволі високий показник, але він цілком логічний. Труднощі бували як лінгвістичними, так і позамовними.
У наступних частинах ми покажемо, як відрізнялися процеси зміни мовної поведінки у різних соціальних групах, розглянемо фактори, що впливали на ймовірність зміни мовної поведінки, а також труднощі, що виникали в респондентів.
ЛЕСЬ БЕЛЕЙ, Написано у співавторстві з аналітиком Олександром Ровняком
