У Прес-центрі Українського кризового медіа-центру відбулося публічне обговорення складної нагальної для України теми “Війна та згуртованість суспільства”.
Експерти намагалися з’ясувати:
- Чи збільшила війна на Сході України рівень згуртованості українського суспільства? Чи навпаки посилила розкол в суспільстві?
- Яким чином збільшувати згуртованість з тією частиною населення, яка симпатизує ворогові?
- Які позитивні та негативні наслідки заходів щодо збільшення згуртованості виникають під час війни?
“Недемократичні режими для того, щоб консолідувати своє суспільство, починають військові дії і це мобілізує патріотизм. Відбувається посилення згуртованості всередині держави. Те саме стосується держав на які нападають. Сусупільство починає консолідовуватися, допомагати військовим. Якщо дивитися український контекст, то 2014-2015 рр. ми бачили саме це єднання українського суспільства унаслідок зовнішньої загрози.
У будь-якої сторони – в агресора, чи того, хто обороняється, через певний час, коли війна не припиняється, наступає внутрішня втома. Тоді в суспільстві замість згуртованості починають формуватися окремі замкнені, не дуже толерантні один до одного групи: група затятих патріотів; група тих, які вважають, що колаборація з противником дасть змогу завершити війну і покращити своє становище; і третя група, яка не може зрозуміти свого місця у цій ситуації, і в залежності від обставин може схилятися до різних варіантів. Як на мене, зараз в Україні саме цей переіод, і це дуже ризикована ситуація”, – розповів Анатолій Ткачук, директор з питань науки та розвитку Інституту Громадянського Суспільства, один з ідеологів реформи децентралізації.
“Дійсно, на початку війни велика мета для держави і суспільства була – оборона країни та зупинка агресора. Проти цієї мети ніхто не виступав. Мовчала п’ята колона. Тому що був величезний загальний порив на те, щоб зупинити агресора. У нас була консолідація і згуртованість.
Але після стабілізації ситуації на фронті у нас поступово трансформується ставлення населення до війни. В частини населення з’являється інша думка – а чи не відгородитися нам від окупованих територій і таким чином відгородитися від війни взагалі. В іншої групи населення продовжують жити завищені очікування, що мир можливий лише на наших умовах, і цей мир буде скоро. Перша ж група не вірить, що мир буде на наших умовах, і говорить або про стіну, або про якийсь компроміс”, – вважає Ігор Попов, експерт Ukrainian Institute for the Future, колишній народний депутат України, а перед тим Голова Комітету виборців України.
Віктор Міщишин, учасник АТО вважає, що російсько-українську війну в контексті згуртованості нашого народу треба ділити на два періоди – 2014-2015 рр. та із 2016 до цього часу.
“У війну ми вступили із великим запасом “майданівської” згуртованості. Імідж АТОвців був спочатку практично, як в античних героїв, бойові комбати зайняли свої місця у списках партій і пройшли до Верховної Ради. Масове волонтерство в унікальному українському вигляді. Унікальному – тому що війни новітнього часу не знали такого масового волонтерства. Співпричетність до благородної справи захисту своєї землі від російської навали стала, на мою думку, тим цементом, який в 2014-2015 рр. зробив нас сильнішими і дав змогу вистояти. Але чим довше йде війна, тим більше падає рівень згуртованості. Для цього є дві причини: втома від війни та ворожі інформаційно-психологічні операції, які. на жаль, знаходять благодатний ґрунт у нашому громадянському просторі”, – переконаний Віктор Міщишин.
А на думку Володимира Притули, журналіста “Радіо Свобода”, шеф-редактора “Крым Реалии”, сім років, це вже тривалий час – достатній, щоб суспільство втомилося. Окрім того, на його думку, проти України справді ведеться інформаційна диверсійна війна.
Повну версію обговорення дивіться у відеозаписі.
