Наприкінці лютого у Детройті у незалежному видавництві Atthis Arts вийшла книга “Вишиті світи” (Embroidered Worlds). Це антологія української фантастики, до якої увійшли оповідання майже 30 українських авторів у перекладі англійською мовою. Серед них твори Володимира Арєнєва, Віри Балацької, Василя Духновського, Олексія Гедеонова, Мирослави Горностаєвої, Ярини Каторож, Максима Кідрука, Олени Красносельської, Ірини Пасько, Ігоря Силиври, Олега Сіліна, Світлани Тараторіної, Остапа Українця та Олексія Жупанського.
Ця подія стала можливою завдяки коштам, зібраним на онлайн-платформі, а також гранту Translate Ukraine від Українського інституту книги. І все ж, головну роль зіграв людський фактор. Видання впорядкували письменниця Валя Дудич Лупеску, перекладачка Ольга Брильова та письменниця Ірина Пасько. Саме вона завітала до Українського кризового медіа-центру і зустрілась з ведучим проєкту «Навколо книги» Ігорем Стамболом.
«На нас звернули увагу не тому, що ми такі класні, а тому, що в нас класні Збройні сили, і тому що ми боремось», – зізналась гостя.
«Як сприйняли цю літературу американці?» – запитав ведучий.
Зі слів Ірина Пасько, колеги, які видавали цю книжку, сказали, що воно зовсім інше.
«Це нам тут здається, що ми всі вивчили канони сторителінгу, а вони все одно кажуть, що пишемо, будуємо історію і характери персонажів по іншому», – додала авторка.
Вона працює у жанрі фентезі, і пояснює, чому сьогодні всі говорять про його бум.
«Це закономірна історія, тому що цей жанр сприймають як літературу у течі в якісь інший світ від проблем сьогодення. Нас всіх плавить, нам тривожно, так чому не почитати про вигадані світи», – відмітила Ірина.
Хоча в цілому вона за розмаїття. Не бачить нічого поганого в тому, що література різноманітна. А ще їй здається, що всі нарешті погодилися з тим, що українська література має бути українською мовою.
Письменниця мешкає у Дніпрі – одному з провідних науково-промислових центрів країни, в якому потужність заводів завжди відтісняла культурні процеси, і тому єдиним відомим письменником тут називають Олеся Гончара. Його ім’я носить Дніпровський національний університет, в якому працює Ірина Пасько.
Як людина, яка причетна до освітянської сфери, вона має свій погляд на відповідні реформи. Як і на сучасну назву міста. Відомо, що вона з’явилось у 2016 році, і серед альтеративних назв містянам пропонували обрати Січеслав – таку неофіційну назву мало місто у 1918-1919 роках. Чому дніпряни від неї відмовились?
«На момент, коли ми обирали цю назву, не всі були готові до того, щоб сприйняти цю частину нашої історії. І я б не сказала, що проти голосувала якась проросійскі налаштована частина населення. Просто частина дніпрян необізнана у тому короткому періоді, коли місто було Січеславом. До речі, Дніпро називали Дніпром постійно і до перейменування. Вимовляти «Дніпропетровськ» довга і нудна історія», – пояснила письменниця.
