В Українському кризовому медіа-центрі відбулась унікальна подія – презентація нового видання книги Юрія Костенка «Історія ядерного роззброєння України» і відповідної гарвардської книги, яка називається майже так само – «Ядерне роззброєння України. Історія».
«Для мене і для нас головне – якраз історія, яка побачена не просто очима, але учасником дуже важливо історичних подій для України – ядерного роззброєння і всіх політичних процесів саме з точки зору керівника робочої переговорної групи від парламенту. По суті Юрій Іванович вів перемовини і з США і з Росією», – пояснив на початку заходу голова правління УКМЦ, Надзвичайний і Повноважний Посол України Валерій Чалий.
Презентація книг відомого політика стала приводом для розмови про те, чому Україна, віддавши ядерну зброю, немає до сих пір гарантій безпеки.
«Ця тема зараз обговорюється. Ви бачите двосторонні угоди готуються про гарантії безпеки. Знову повернулись до питання обговорення повернення Україні ядерного статусу. Навіть такі неочевидні в оцінках документи, як Будапештський меморандум для широкого загалу звучить зовсім по-іншому зараз, тому що там якраз, на мій погляд, можна повертатись до цих питань стосовно ядерних загроз», – вважає дипломат.
Він зазначив, що до цього тема ядерного роззброєння була надто закритою. Вона обговорювалась в дуже вузьких колах як людей, які приймали рішення, так і вузьких експертних колах. Широкому загалу видавались рішення постфактум, і дуже складно було вплинути на процеси, які йшли не тільки в Україні.
На думку Валерія Чалого, ці книги важливі ще і тим, що опис ситуації супроводжується показом проблематики становлення української державності, українських інституцій непростого тоді переходу з 90-х років уже в незалежну Україну. В українському виданні це дуже чітко видно.
«Тематика ядерного роззброєння глобальна, і тому дуже важливо, що це включення в дискусію, яку ми розпочнемо на цьому етапі цим заходом, має завершитись не просто обговоренням, а проведенням серйозних парламентських слухань восени. До 30-річчя Будапештського меморандуму має бути широке обговорення і мають бути висновки на цьому етапі для конкретних пропозицій державних рішень», – підкреслив голова правління УКМЦ.
Автор – політик, народний депутат України в 1990-2012 роках, Міністр охорони довкілля та ядерної безпеки України у 1992-1998 роках Юрій Костенко згадав, як він входив в цю тему.
«У Народній раді – це перша опозиційна меншість у Верховній Раді – я був один із небагатьох технічних науковців, бо довго працював в інституті Патона, був дотичний до військово-промислового комплексу і тих технологій, які там розроблялися. У грудні 1991 році очолював спеціальну парламентську комісію щодо розробки концепції національної безпеки. Наступного року вона фактично була трансформована у спеціальну робочу комісію, яка займалася питаннями ядерного роззброєння і підготовки до ратифікації договору Старт-1 про скорочення стратегічних наступальних озброєнь. А восени призначили міністром охорони довкілля та головою урядової делегації на переговорах із Росією щодо скорочення стратегічних наступальних озброєнь. Окрім цього я дуже часто в той час перебував з візитами як представник демократичних сил в США в інших європейських країнах, і от оця вся інформаційна круговерть щодо цієї тематики стала фактично основою того, що сьогодні можна прочитати в книзі. Тоді я був активним, навіть гіперактивним депутатом, часу не було, а я розумів, що потрібно все це узагальнити і надрукувати, бо це ж надбання для України і для української політики», – сказав він.
У 2014 році почався перший етап російської агресії і Юрій Костенко зрозумів, що треба все відкинути і взятися за остаточне написання цієї книги, тому що саме в цій книзі багато говорилось на різних рівнях про загрози з боку Росії, і давалась оцінка передачі в руки потенційного агресора третього у світі ядерного потенціалу.
«В 2015 році перше видання книги вийшло у видавництві «Ярослави вал». Далі мені порекомендували Вашингтонський університет, який займається питаннями національного архіву безпеки США, щоб перекласти цю книгу англійською мовою.
Потім були зустрічі із професором Грабовичем, який працює у Гарварді, і директором Українського інституту Гарварду, і ми домовилися, що університет візьметься за переклад цієї важливої книги», – розповів політик.
Книга викликала ажіотаж у Великій Британії, Франції, Німеччині, Японії – в тих країнах, де розуміли, що таке ядерна зброя, стратегія ядерного стримування. Їх всіх цікавило, що в цьому контексті відбулося з Україною, і чому вже коли почалася російська агресія, не спрацював Будапештський меморандум і Україна опинилася один на один із російським агресором.
Повертаючись до сьогодення, Валерій Чалий підняв тему доцільності дотримання Україною міжнародних зобов’язань в тих випадках, коли вони зачіпають її інтереси в умовах війни з РФ.
«Дуже багато таких угод, де Україна приєдналась в свій час, а тепер в зв’язку з російською агресією вони сприймаються по-іншому. Наприклад, Оттавська конвенція про ліквідацію протипіхотних мін. Наче все правильно було. Багато років всі погоджувались. Не виникали питання «Чому ми маємо ліквідувати такі жахливі типи озброєння, які нам залишили з Радянського Союзу?». До сих пір у нас 3238 600 штук лежить. Треба ж ліквідовувати. Росія ж використовує вісім типів цих мін, мінує на Харківщині собі як хоче, а у нас зобов’язання міжнародні і скуті руки. Може заявлять уже, що ми маємо переглянути деякі щодо своєї участі там, де Росія не бере зобов’язань? А якщо у нас виникне питання, яке виникло в Польщі? Офіційно Польща зараз намагається отримати на своїй території на складах тактичну ядерну зброю як гарантію додаткової безпеки. В Білорусь Росія переводить тактичні ядерні заряди. Принаймні політична заява така була. Може буде такий момент, коли Україні треба буде підключатись і допомагати зберігати тимчасово під контролем ці всі матеріали. Не думаєте ви, що треба зараз по-новому подивитись на весь комплекс угод? Які ваші пропозиції?», – запитав Валерій Чалий.
Юрій Костенко відповів, що має загальну пропозицію. Вона стосується не тільки сьогодення, але і попередніх десятиліть української незалежності: треба керуватися національними інтересами у державній політиці, це свята святих кожної країни.
«Сьогодні ми повинні переглянути увесь пакет міжнародно-правових зобов’язань України. Денонсувати те, що нам не потрібно в умовах такої страшної війни. Ми повинні були давно скасувати низку так званих есндівських угод. Тільки буквально вчора уряд денонсував угоду із Білоруссю про збереження державних таємниць. До тих пір, поки українська влада не навчиться керуватися своїми інтересами як у внутрішній політиці так і зовнішній, до тих пір вона буде кульгава, до тих пір нас будуть використовувати, нами будуть прикриватися, ми будемо вічним донором бюджету США, а українці, на превеликий жаль, будуть жити так як ми живемо», – зробив висновок автор.
