Як говорять про Стамбульську конвенцію у ЗМІ та соцмережах і як її правильно “просувати” – результати дослідження

25 листопада у прес-центрі УКМЦ відбулася пресконференція “Стамбульська конвенція: як подолати упередження? Презентація дослідження”. Брифінг був організований Міждисциплінарним аналітичним центром соціально-економічного добробуту та психічного здоров’я КНУ імені Тараса Шевченка разом з Центром контент-аналізу.

Володимир Вірченко, д.екон.н., доцент, керівник Міждисциплінарного аналітичного центру соціально-економічного добробуту та психічного здоров’я КНУ імені Тараса Шевченка, наголосив, що в Україні існує проблема насильства щодо жінок та дотична проблема ратифікації Стамбульської конвенції.

“Ця проблема глобальна, але різні країни сповідують різні підходи до неї. Іноді починають переважати міфи та дезінформація. Ратифікація Стамбульської конвенції була у передвиборчих програмах політсил, які зараз при владі. Однак прискорення цього процесу залежить від громадськості, яка має лобіювати прискорення. Наш університет намагається бути на вістрі актуальної наукової проблематики – не тільки актуальної для академічної спільноти, але й громадськості загалом”, – заявив Вірченко.

Науковець розповів, що очолюваний ним Центр провів аналіз ситуації з ратифікацією Стамбульської конвенції. Проєкт був реалізований в рамках ініціативи з розвитку мережі аналітичних центрів Фонду Відродження та посольства Швеції.

Інна Степанець, проректорка з науково-педагогічної роботи (гуманітарні питання) КНУ імені Тараса Шевченка, поділилася особистим досвідом.

“Почну з історії свого життя. Років п’ять тому я стала жертвою емоційного насильства. Вирішила зробити це публічним, винести за межі квартири. Була дивна реакція: “Інно, а вам не соромно про це говорити?” Але чому я мала мовчати? Однак немає механізмів захисту. Відчувши осуд, я задумалася – а чому жінки мають соромитися?” – розповіла Степанець.

Вчена наголосила, що насильство боїться розголосу та публічності. З одного боку, існує проблема із замовчуванням, але є й інша сторона медалі – як саме про це говорити? І додала: Стамбульська конвенція – це хороший механізм, який дозволить допомогти жінкам і запобігти насильству.

Людмила Юзва, к.соц.н, доцентка КНУ імені Тараса Шевченка, розповіла про безпосередній хід та результати дослідження. Вона почала з того, що 25 листопада почалася Всесвітня акція з боротьби із насильством над жінками та дітьми. Акція відбувається з 1991 року, до неї долучилися понад 100 країн світу.

“Дослідження досі залишаються важливими – з пошуком глибших сенсів, ніж просто цифри. Кожні 9 днів жінка гине внаслідок домашнього насильства, є багато випадків каліцтва. Однак ця інформація на суспільство не діє”, – з прикрістю констатувала Юзва. – “Є жорстка сила і м’яка сила – сила інформації. Через медіа відбувається багато впливів, і медійний світ ми теж маємо досліджувати”.

Методика цього дослідження поєднала класичний підхід контент-аналізу (понад три тисячі українських медій різного штибу, та пости у соцмережах щодо ратифікації Стамбульської конвенції). Під час опрацювання цього масиву дослідники кодували тональність повідомлень. Виявили зачущу різницю між ситуаціями в медіа та соцмережах. У медіа половина повідомлень мала нейтральну і 45% – позитивну тональність. А в соцмережах 49% повідомлень були негативно забарвлені. 

“У соцмережах часто використовують хейтспіч. Це можна назвати аб’юзивною владою: коли людьми керують через вживання негативу. Адже людська природа – у підтягуванні та гуртуванні з сильнішими”, – пояснила соціологиня помітність саме негативу у соціальних мережах.

Артем Захарченко, к.н.із соц.ком., доцент КНУ імені Тараса Шевченка, директор з досліджень Центру контент-аналізу, пояснив відмінність у тональності згадувань між ЗМІ та соціальними мережами. Так, коли про Стамбульську конвенцію позитивно говорять президент Зеленський, його дружина, генеральна прокурорка Венедіктова – ЗМІ не можуть це ігнорувати. Проти ратифікації публічно виступають лише Медведчук, маловідомі депутати, праворадикали. 

“Але для охоплення у соцмережах не так важливо, хто це скавав”, – пояснює Захарченко. 

Людмила Юзва розповіла, що піки обговорень теми ратифікації Стамбульської конвенції стабільно припадають на 8 березня. 

“Це показує, що ця дата залишається у проблематиці прав жінок та протидії насильству над ними. Інші два піки пов’язані з акцією 25 листопада (найменший) і з розмовами про вихід Польщі зі Стамбульської конвенції – тут спрацював ефект сусіда. Ще один пік згадувань пов’язаний з протестами Всеукраїнської ради церков”, – пояснила соціологиня.

Артем Захарченко наголосив, що негатив щодо Стамбульської конвенції вже був неодноразово спростований фактчекерами. “На жаль, споживачі фейків рідко доходять до фактчекерів”, – констатував спікер.

Перейшовши до обговорення перспектив ратифікації Конвенції, дослідники висловили стриманий оптимізм. За словами Юзви, на шляху комунікації та вибудування стратегії з ратифікації СК важливо знати інфлюенсерів, що висловлюються з цього питання. Захарченко додав, що абсолютна більшість людей взагалі не висловилися на цю тему – тож зберігається потенціал для їх переконання. Володимир Вірченко вказав, що прихильники та противники ратифікації існують в різних медійних просторах, тому повноцінної дискусії між ними не відбувається. 

Артем Захарченко висловив рекомендації щодо комунікації про Стамбульську конвенцію.

“Релігійна сфера визнає саму проблему насильства. Тому з нею працювати є більше сенсу, ніж з проросійськими чи праворадикальними силами. Потрібен і контроль над порядком денним – відстежувати випадки насильства в Україні та позитивні приклади на Заході. Для консервативної аудиторії “зайдуть” яскраві матеріали в соцмережах мемного характеру, прикладні пояснення. Але варто уникати критики церкви – до неї високий рівень довіри”, – узагальнив контент-аналітик.

Людмила Юзва додала, що для ратифікації має бути більш активна позиція влади. “На громадськість немає сенсу посилатися – вона завжди буде розділена. А у влади є інструменти для ратифікації” – пояснила вона.

“Час – наш найкращий друг. Подивимося на Скандинавію з їх рівнем щастя. Почали вони ще в 1970-ті, коли заборонили насильство проти дітей – навіть крикнути на дитину заборонялося. Скільки з того часу пройшло років – і який у них зараз рівень гендерної рівності. Ми лише на середині цього шляху. Але процеси зараз відбуваються набагато швидше”, – мотивуюче резюмувала соціологиня.