В рамках циклу «Культурна деокупація Маріуполя» Український кризовий медіа-центр прийняв учасників дискусії «Маріуполь. Книжкові координати». Це стало приводом обговорити не лише літературну складову ренесансу столиці українського Приазов’я, а й торкнутись значення літератури у сучасному світі. Між автором та читачем склалася певна інфраструктура з видавництв, книгарень, бібліотек, літературних подій та пов’язаного з ними медійного супроводу. Втім, що ми читаємо, і я це використовується проти нас самих?
В.о. гендиректора Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого Олег Сербін зазначив, що росіяни вже багато років розглядають літературу як інструмент впливу. Російська книжка різними шляхами робилася дешевшою і доступнішою. Такий маскульт запускався серед населення. Всі пам’ятають масовість детективів і всього іншого. Однак, не дивлячись на ці зусилля, зміна у відношенні до РФ після початку вторгнення до України, відображається і у ставленні до літератури.
«Зараз як головна національна бібліотека ми проводимо дослідження по нашим європейським партнерам. Питаємо, скільки і якого україномовного і російськомовного фонду в них є. Багато провідних країн дуже довго не відповідають, а потім надсилають відповідь із присмаком вибачення. Вони для себе відкривають, яка російськомовна література в них зберігається», – відмітив Олег Сербін.
В самій Україні процес переосмислення поглядів на книгу набуває ще більших обертів, і в цьому плані показовий приклад Маріуполя – індустріального міста, чиї бібліотечні полиці завжди були заставлені радянською літературою.
«З українською книгою треба працювати, – переконана директорка Централізованої бібліотечної системи міста Маріуполь Вікторія Лісогор. – Ми відчули поштовх після того, як в нас пройшла Маріупольська Толока і приїхали українські письменники. До цього через велику відстань мало хто погоджувався приїхати. 28 годин потягом зі Львову – це дійсно важко. Тому відразу після окупації Донецька у логістичному плані ми відчували себе мов відірвані від світу».
Вікторія Лісогор визнає, що Маріуполь не був літературним містом, але в останні роки вдалося підтягнути до туристичного магніту міста ще і книжкову компоненту.
«Коли приїжджав Сергій Жадан, це була феєрія. Стільки людей, що неможливо було підійти до нього підписати книжку. Однак, таких подій, на жаль, було недостатньо», – додала директорка Централізованої бібліотечної системи міста.
Кураторка літературної програми Гогольфесту Анастасія Євдокімова згадала, які зрушення приніс фестиваль. Приїжджав цілий потяг київських хіпстерів в піжамах і халатах, яких можна було впізнати на вулиці. Це додавало впевненості тим неформалам, які були у Маріуполі.
Важливою подією стало надання місту у 2021 році статусу культурної столиці України. 12 фестивалів не могли не вплинути на культурний розквіт Маріуполя. Серед цих заходів був і OpenBook.
«За тиждень до цього відбувався Форум видавців у Львові. Ті, хто для себе погодився на цю “провокацію”, повернулися з Маріуполя в абсолютному плюсі», – розказала Анастасія Євдокімова.
У Ігоря Степуріна, видавеця, директора з проектів в Саміт-Книга, голови ревізійної комісії в Українській асоціації видавництв та книгорозповсюджувачів досвід знайомства з Маріуполем почався у 2016 році.
«Ми планували поїхати просувати українську книгу у Старобільськ, і в дорозі зупинитися на ніч у Маріуполі. Я у першу поїздку залишився вдома, і от мені телефонують друзі і на сильному емоційному підйомі кажуть: «Тут таке! Відкриття Ізби-читальні, у бібліотеці Галина Крук дає пресконференцію, а у вечері зустріч із Жаданом. Просто фантастика. Треба обов’язково їхати наступного разу». Ми так і зробили. Привезли півтори тисячі українських книжок», – розповів Ігор Степурін.
Після війни і повернення територій роль бібліотек буде набагато більша. Це стане місцем спілкування, якого не вистачатиме. А спілкування навколо книги – найкраще спілкування. В цьому впевнена керівник книжкових та літературних програм Французького інституту в Україні Валентина Стукалова. Вона також поділилася враженнями від перебування у Маріуполі.
«Наш проект тимчасової вуличної бібліотеки «Колона Моріса» був достатньо незвичний, – вказала вона. – На книжковій полиці було представлено до 500 книжок. Переважно переклади з німецької або французької мови, які наші інституції допомагали видати. Навколо був простір для читання і проведення активностей. Люди з радістю займали місця для того, щоб почитати. Були такі, що починали читати книжку у перший день, а на другий повертались дочитувати».
Учасники дискусії «Маріуполь. Книжкові координати» вірять в те, що книги та створений ними світ займе окреме місце у майбутній візїї Маріуполя. Поки важко сказати, яким буде це місто після деокупації, проте, саме культура в змозі стати одним з драйверів у створенні його нового обличчя.
