Нещодавно в Українському кризовому медіа-центрі відбулась пресконференція Групи аналізу гібридних загроз за результатами дослідження «Ключові наративи російської пропаганди 2022 року».
«Усі ці наративи можна згрупувати у п’ять метанаративів: це поширення сумнівів, дестабілізація партнерських відносин України з сусідніми державами, віддзеркалення провини, знецінення військових успіхів ЗСУ та демонізація України та українців, – зазначила старша аналітикиня Групи з аналізу гібридних загроз УКМЦ Інна Полянська.
Кожен зі згаданих метанаративів, в свою чергу, поділявся на менші повідомлення, що доносились різними каналами комунікації. Для своєї діяльності російська пропаганда не лише залучала класичні медіа, але й активно користувалась соціальними мережами та месенджерами.
«Російська пропаганда є дуже динамічною структурою. Це означає, що відповідь на її загрози теж має бути динамічною. Повинна бути відповідна реакція для кожної цільової аудиторії пропаганди, тому що відсутність реакції гірше за хоч якусь реакцію», – відмітив аналітик Групи з аналізу гібридних загроз УКМЦ Антон Хім’як.
За наявності відповідної експертизи, громадянському суспільству доцільно вдаватись до спроб комунікувати з владою, допомагати у протидії російській дезінформації. Проведене дослідження дозволяє створити компас для подальшої роботи із російською пропагандою не лише в Україні, але й у світі.
«У окремих країнах ми бачимо, що наратив буде підлаштовуватися під певний контекст у конкретній країні. Так само, є наративи, що відстежуються лише в одній країні та відсутні в іншій”, – відзначила аналітик Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Ірина Субота.
Експертка підтвердила, що ці ж наративи відзначали моніторингові кабінети Центру стратегічних комунікацій. Окремо Ірина відзначила, що російська пропаганда часто намагається працювати у двох напрямках: з одного боку говорити про мирні переговори, а з іншого – використовувати ядерний шантаж.
«Зараз ми фіксуємо все більше історій про те, що Україні доведеться приймати результати псевдореферендумів, до якого б результату війни не призвели воєнні дії. В західних проросійських медіа це теж звучить”, – розказала старша аналітикиня проєкту VoxCheck Мирослава Маркова.
Важливе зауваження старшої аналітикині VoxCheck стосувалося того, що усі російські наративи мають свій розвиток в часі та намагаються відповідати поточній ситуації, інформаційним приводам у світі.
«Упродовж 2022 року Росія постійно посилювала геноцидну риторику проти України та українців. Зокрема, як маркер геноцидної риторики, можна говорити про намагання російської пропаганди сакралізувати війну.»
«Про це говорять всі в Росії, від російських духовних лідерів до, наприклад, Сергія Кирієнка, що виконує зараз функції куратора взаємодії Росії з тимчасово окупованими територіями України.» – заявила медіаекспертка Інституту масової інформацїї Альона Нестеренко.
Зі слів медіаекспертки Інституту масової інформації, дослідниці пропаганди Альони Нестеренко, про це говорять всі в Росії від російських духовних лідерів до наприклад того ж Сергія Кирієнка, що виконує зараз функції куратора взаємодії Росії з тимчасово окупованими територіями України.
Вона наголосила на важливості теми ролі соціальних мереж, дискредитації українських біженців та спроби російської пропаганди використати в своїх цілях трагедію в Броварах.
«Коли ми досліджуємо, ми повинні розуміти, що це все має ще більш глобальний контекст. Коли в арабських країнах просувається наратив про велику російську літературу, то це все супроводжується антизахідницькою, анти-НАТО та анти-ЄС риторикою», зазначила Старший аналітик Центру протидії дезінформації РНБО Марина Воротинцева.
В Центрі протидії дезінформації РНБО також відмітили, що часто російська дезінформація буває дуже вузькоспрямованою (аж до окремих, достатньо малих релігійних груп чи меншин), і з ними потрібно працювати окремо.
За підсумками обговорення експерти сформували «рецепти стійкості» щодо російської пропаганди, що, здебільшого, засновані на принципах медіагігієни та виваженості в контексті інформаційної політики. Це стосувалось як державних органів і громадських організацій, так і індивідуального споживання інформації з відкритих джерел.
